Дякувати Богу, знайшлися люди, які мені пояснили, що я НЕ винна в тому що в мене така проблема. Наступного дня мама навіть попросила в мене пробачення за те що її слова образили, заділи мене. Я її пробачила й розумію, що для неї це також стрес. В результаті я все ж вмовила, переконала її в тому що під седацією краще все зробити, хоча б з таких причин:
1. навіть при чистці зубів/лікуванні я несвідомо відкидаю голову назад, і поки мені лікар не дасть команду тримати голову прямо, я навіть не помічаю цього і буквально задихаюся від води;
2. я можу несвідомо здригнутись, коли мені стає боляче при вколі анестезії: в мене така особливість, що коли її ставлять в тверду частину ясен, я майже нічого не відчуваю або біль стерпний, але коли її ставлять в м’яку частину (наприклад, під язик при лікуванні сьомих зубів знизу) – несвідомо здригаюся. Це не
страх, а саме несвідомий рефлекс, який я не можу контролювати – здригаюся й все. При цьому мені боляче лише при вколі, при введенні біль вже зникає. Наприклад, коли мені ликували карієс в тих самих 7 зубах, я спочатку не знала як це буде, і коли здригнулася вперше, лікар запитала що сталося, я відповіла як є – що стало боляче й я несвідомо здригнулася. На другий раз я її просто попередила, що також буде несвідоме здригання, вона сказала що буде готова до цього, при введенні болю вже не було, та мене в результаті спокійно пролікували.
Але тут мова йде про цілу операцію. Тому її дійсно краще під седацією робити. Але не дивлячись на те, що:
1. я переконала та вмовила маму;
2. у мене пройшло почуття вини;
3. в тій лікарні, в яку я записалася, дуже досвідчені спеціалісти;
4. сама лікарня вважається ледь не найкращою стоматологією Росії…
В МЕНЕ ВЖЕ КОТРИЙ ДЕНЬ ТРЕМТЯТЬ РУКИ ПРИ ОДНІЙ ТІЛЬКИ ДУМЦІ ПРО ОПЕРАЦІЮ… Я не знаю що з цим робити та як заспокоїтись, допоможіть мені будь ласка!