Своїм криком лякаю свою дитину

Добрий день! Що робити, коли своїм криком вже налякала свою дитину? Як можливо позбавити доньку страху, спричиненого собою, своєю агресивною поведінкою?Те, що треба припинити кричати, розумію і намагаюся цього не робити, бо дуже добре знаю вплив крику моїх батьків на мене. Але однак настає мить, коли не витримую, зриваюся і кричу, нагадую собі якогось звіра, можу навіть вдарити ( що неприпустимо в моїй уяві, але таке вже було), стукнути дверима ( що теж лякає) чи кинути якийсь предмет при дитині, щоб виразити злість. Розумію, що це неприпустимо, але не витримую. Розумію, що проблема в мені і в нестачі ресурсу в ці миті, втома, бажання поспати. Потім дуже мучить відчуття провини через свій крик, адже бачу, як негативно він впливає на доньку. Доньці 5 років і вона мені говорить, що я її цим дуже лякаю, що стаю в ті миті страшною, що руйную її тіло цим, що її тіло стискається від страху, що через мій крик вона тепер боїться спілкуватися з іншими дорослими людьми і йти на контакт, що їй краще проігнорувати, боїться бути без мене, боїться йти в дитсадок. Не говорить з чужими дорослими, що б її не питали. З дітьми любить гратися, знайомитися, активна й цікавиться багато чим, але через страх потрібно, щоб в будь яку мить вона могла до мене прийти. Каже, що страх мене в неї назавжди, що б я вже не робила. Кричу непостійно і зазвичай спершу пояснюю все спокійно, але коли дитина робить навмисне те, що мені не подобається чи не йде митися, спати, коли я про це попрошу, мене це дуже злить. Але хоч і непостійно, мабуть, доньці це занадто. Як мені допомогти собі і дитині, якщо це вже трапилося?Мені справді дуже шкода, що прагнучи бути люблячою мамою, я вже завдала дитині болю. На практиці реально стикаюся з тим, що виховання неможливе без травмування, на жаль, хоч до материнства готувалася свідомо з зануренням в свої дитячі травми, їхнім проживанням. Думала, ніколи не травмую свою дитину, але ні, не можу. Розумію, що слід припинити кричати, подбати про себе і задовольняти свої потреби, щоб бути в ресурсі і давати дитині безумовну любов Розумію, про екологічне вираження злості. Раніше дитина була свідком моїх сварок з батьками, чоловік теж може висловлюватися різко, що ранить мене, і ми про це говорили. Зараз живемо вдвох, в іншій країні, я працюю онлайн, з донькою ми постійно разом. Ці крики не завжди, між ними в нас звичайне життя, сповнене побутом, захопливими прогулянками на природі і в місті, відвідуванням дитячих майданчиків і осередків, культурних заходів.