Осіння меланхолія

↩ Реакція на відповідь № 350587 для Марія Радченко

Доброго дня! Дякую за відповідь.
Минулої осені такого не було, тому думаю, що справа не в порі року.
Стресових ситуацій перед цим ніяких не було.
Але я 1,5 місяці тому припинила прийом Золофту (сертралін), який приймала пів року (за показаннями психіатра). У мене ОКР, але легкої ступені і я вже вилікувалася (принаймні я сама так відчуваю і це бачать рідні).
Зараз це зовсім не те, що при ОКР. Навпаки, коли в мене було загострення ОКР я носилася як навіжена, все мила, терла, чистила, не могла пройти повз краплинку води на столі. А зараз всюди бруд, а я переступаю і просто йду лежати. Можливо це і є прояв синдрому відмови, але пройшло вже досить багато часу і я закінчувала його прийом дуже плавно(перейшла на пів таблетки на день, потім пів таблетки через день, потім пів таблетки через два дні).

↩ Реакція на відповідь № 350591 для Ирина Константиновна

Доброго дня! Дякую за відповідь.
Як я писала вище, з першого що приходить на думку, то це відміна прийому Золофту.
А якщо покладатися, то ще я нарешті закінчила університет (навчалася 7 років, потім пішла на 3 роки в декрет і ось нещодавно вийшла з декрету і закінчила останній курс університету).
Місяць тому були намагання взяти себе в руки, я почала займатися спортом, правильно харчуватися, лягати й прокидатися вчасно. Але потім сили наче остаточно мене покинули і я припинила все це. Через це в мене постійні докори сумління, що не маю сили волі і не доводжу почате до кінця.

↩ Реакція на відповідь № 350599 для Светлана Владимировна

Доброго дня! Дякую за відповідь.
Так, я б була б рада знайти спосіб впоратися з цим самостійно. Маю на увазі якісь медитації, або просто поради як діяти, коли в тебе меланхолія. Може треба максимально в неї поринути (типу просто реально нічого не робити), або навпаки через силу загрузити себе безліччю справ. Маю на увазі це, що мені робити зараз конкретно? Бо я наче живу життя в режимі енергозабезпечення: відвозю й забираю дитину з садочку, прибираю, коли вже прям капець, готую коли вже прям нічого їсти.

↩ Реакція на відповідь № 350607 для Ірина Миколенко

Доброго дня! Дякую, що відповіли. \"Были ли у вас такие случаи раньше - такое состояние? И с какой переодичностью?\" - Так, раніше таке частенько зі мною траплялося (може раз на рік, може трохи частіше або рідше). Але останнім часом (останні роки 1,5) все було добре, я якось оживилася після того як виїхала закордон. Після пережитого в Україні стала більше цінувати життя і якось, як би це дивно не звучало, але мене війна навпаки вилікувала від моїх психологічних проблем. \"Свойственно ли вам часто раздражаться по мелочам? Свойство ли это вашего характера и темперамента?\" - Так, я насправді дуже емоційна людина. Навіть, емоційно нестабільна було б сказати вірніше. Такою була завжди. По темпераменту я типічний холерик. На все реагую криком. \"Не болит ли чтото по здоровью - на что давно закрываете глаза?\" -Ні, зі здоров\'ям проблем ніяких немає, почуваюся добре.

↩ Реакція на відповідь № 350614 для Ирина Константиновна

Під час лікування ОКР я працювала комплексно і з психіатром і з психологом. Спільно ми повністю пропрацювали цю проблему, тому зараз я і не розповідаю про своє ОКР. Тривого зараз немає взагалі. Раніше моє ОКР проявлялося в бажанні все контролювати, складання все "по своїх місцях" (важлива була послідовність тарілок, веделок, щоб все стояло точнісінько там де треба, обов'язково етикеткою на мене), ще натирала поверхні, складала іграшки дитини і речі чоловіка (навіть в той час, коли вони ними користувалися). Зараз цього зовсім немає. Корінь проблеми ми знайшли і активно пропрацювали. Зараз взагалі немає з цим ніяких проблем. Мій нинішній стан зовсім не має нічого спільного з моїм ОКР (це як головний біль і вивих плеча, і те і те проблеми зі здоров'ям, але не мають один до одного жодного відношення. Я "вилікувала своє плече", але зараз мене турбує "головний біль").

↩ Реакція на відповідь № 350619 для Владимир Анатольевич

Доброго дня! Дякую за відповідь.
Як я писала вище, в лікуванні ОКР був комплексний підхід: робота з психіатром і психологом. Ми знайшли корінь проблеми і пропрацювали її. Зараз немає ні тривоги, ні нав'язливих думок і бажання все натирати і складати . Я вважаю, що я повністю звільнилася від ОКР.
Зараз я маю зовсім іншу проблему: відсутність сил, небажання взагалі нічого. Я просто хочу лежати сама в ліжку в повній тиші і не рухатися.

↩ Реакція на відповідь № 350640 для Наталия Горская

Доброго дня! Дякую за відповідь.
Мені відгукується ваше припущення, але не в плані чистоти. Я зараз взагалі відношуся до чистоти і прибирання простіше: якщо це не приносить дискомфорт мені чи моїй родині, значить ще чисто і порядок. Бажання вичистити все навіть і немає.
Але є таке до самоорганізації. Мені майже 30 років (буде через 4 місяці). Для мене 30 років завжди було наче якийсь рубіж , типу до 30ти років ти ще можеш йти до успіху, а в 30ть вже маєш бути успішним. Моя ціль в 30 років була: родина (чоловік і дитина), закінчина вища освіта, гарна робота, матеріальний достаток, психічне здоров'я, гарний і здоровий вигляд , і знання англійської (цей пункт додався в ході останніх подій, так як я переїхала до Англії). Останній рік я активно працювала, над тим щоб всі ці пункти виконати. В мене вже була родина, я вийшла з декрету і нарешті закінчила університет, має фінансову подушку безпеки, я вилікувалася від ОКР, частково підправила зовнішність (за допомогою брекетів зробила гарну посмішку, зробила перманентний татуаж і вколола гіалуронку в губи, відростила довге гарне волосся). Але пункти який я так і не досягла: вивчити англійську і привести своє тіло в ідеальний стан. Я намагалася це робити, але результату немає, руки опускаються і вже не хочеться взагалі нічого. Думаю, що чим ближче мої 30 років , тим більше наростає моя депресія (бо я так і не виправдала своїх очікувань). Я уявляла себе в 30 років трохи кращою, ніж я ж зараз і мене це дуже турбує. І хоча головою я розумію, що все не так і погано (я маю люблячого чоловіка, здорову і розумну донечку, я маю гарну професію, ми нормально почуваємося фінансово, я досить добре виглядаю на свій вік(164 см, 54 кг, немає сивого волосся і майже немає зморшок), мені навіть дають зовні не більше 25 ти років), але все рівно, я ж то знаю, що могло бути краще. Якби в мене було більше сили волі, моя фігура могла б бути краще, і шкіра була б краща, якби я робила щоденний догляд за нею, і англійську знала б , якби регулярно її вчила, і могла б бути біль освіченою, якби замість соц мережі цікавилася культурою і наукою, і була кращою дружиною і мамою , якби навчилася контролювати свої емоції. А так я наче на 70 % зі 100 % і мене це прям дуже пригнічує. Головна проблема, що я знаю Я Б МОГЛА Б БУТИ НА 100 %, але я лінива і в мене не вистачає сили волі. Тому мене так і хвилює те що я зараз наче якийсь слимак, який себе не в змозі зібрати до купи. В мене ще є 4 місяці і я сподіваюся ще досягти своїх цілей, головне зібрати себе до купи, хоч би як.

↩ Реакція на відповідь № 350688 для Владимир Анатольевич

Так, в ОКР з психологом докопалися до кореня проблеми: батько-тиран, для якого я завжди була не така як треба і все робила не так. В досить молодому віці я залишилася жити вдвох з батьком (мама поїхала на заробітки) і всю хатню роботу робила я сама і за це отримувала лише критику. Тому в дорослому віці я жила наче в очікуванні, що знову наругають, знову знайдуть недоліки. Хоча вже не було необхідності робити все ідеально (чоловік адекватний, ніколи не очікував від мене стерильної чистоти і часто сам допомагає), я все рівно продовжувала все робити, як того вимагав батько, завжди наче очікувала що він мене похвалить. Після терапії я зрозуміла, що то було в минулому, а зараз моє життя в моїй новій сім'ї і правила тут нові (без примусу, де можна не натирати, де ніхто не розкритикує , а навпаки оцінить). За батька вже й не згадую, в цьому плані я наче обнулилася і почала жити з розумінням, що критики не буде і я сама можу вирішувати, якою господинею мені бути.
Зараз корінь проблеми мені також більш менш зрозумілий, в мене завжди був синдром відмінниці, і зараз я не можу дозволити собі бути не відмінницею в житті. Розумію, що наче нормально, але ж себе не обманиш, я злюся на себе , що не змогла краще, постійно сама себе корю, прям злюся на себе. Є два варіанти, прийняти себе такою як є - не ідеальною, або прикласти максимум зусиль і стати таки ідеальною. Але прийняти ніяк не вдається (це як змусити себе полюбити цибулю, яку ти терпіти не можеш), а стати ідеальною не вдається бо, як я написала щ самого початку : в мене повна апатія. Тому і сиджу в замкнутому колі, гризу себе за те, що така НЕДО, і кращою не вдається стати, бо сил немає через постійне цькування самої себе. От я і намагаюся зрозуміти з якого боку цю проблему вирішити, через "не можу" йти до своєї цілі чи все ж насильно переконати себе, що "цибуля смачна"?

↩ Реакція на відповідь № 350694 для Ірина Миколенко

Та я б і рада прийняти себе "такою як є", але себе ж не надуриш. Я намагалася сама себе вмовити, типу "і так нормально, живи і радій життю", а не виходить. Все рівно злить ця недопрацьованість. Все ж хочеться взяти себе в руки, встряхнути. Як би ж були якісь ліки чи вправи які вдихнуть в мене сили і енергію.