Залишатися?

Я тільки знайшла роботу, ще не стабілізувалася, в мене більше нікого нема.

Добрий вечір. Ви написали що знайшли роботу. Тобто є можливість залишитись там де ви є. Виходить питання стоїть у тому, що вам страшно?

Зараз він дистанціюється. В мене в голові не вкладається, що робити, я втратила апетит, майже не їм, в голові оці всі думки, а рішення не бачу.

Тоді треба зосередитись на тому, яке саме рішення ви шукаєте. Ви кажете що не можете залишитись. Чи не можете, але сумніваєтесь що варто? Взагалі наявність питань такого плану говорить про те що зараз ви знаходитесь у почутті розгубленості. Все що ви напланували зруйноване. Минуле в минулому, майбутнє невідоме. Все що у вас є наразі - це людина, яка від вас дистанціюється, нічого не пояснює, і хоче щоб ви поїхали. Під час перебування у розгублености, неможливо прийняти адекватних рішень, навіть приблизно. Це кризовий стан який мине з часом, його можно переживати важко, якщо намагатися приймати рішення, які ще внутрішньо не готові. Чи легше, порівняно із першим варіантом, якщо дати собі час.
Щоб розібратись, треба дослідити, що цінне у вас є прямо зараз. Що зараз для вас найважливіше?

В мене в голові не вкладається, що робити, я втратила апетит, майже не їм, в голові оці всі думки, а рішення не бачу.

ЗАЛИШАТИСЯ?

Спробуйте домовитися на певний час. Хоча б на півроку. А далі буде видно.

Я за кордоном, людина, яка мене запросила, зараз каже, що "це не працює"

Що саме не працює? - поясніть, будь ласка.

наполягає, що мені треба поїхати.

Мав би і про свої зобов'язання не забувати, коли запрошував. Це ж не гра в бірюльки - запросити людину з іншої країни...

Я тільки знайшла роботу,

Робота цікава. Вам подобається?

Я за кордоном, людина, яка мене запросила, зараз каже, що "це не працює" і наполягає, що мені треба поїхати. Я тільки знайшла роботу, ще не стабілізувалася, в мене більше нікого нема.

Доброго вечора. Ви б хотіли залишитись в цій країні і працювати на цій роботі, якщо закінчаться стосунки з людиною, яка Вас запросила?

Зараз людина вирішила, що йому краще самому. А мені робити що? Я не бачу причини для такого рішення.

Як би Ви не хотіли залишити все так, як є, стосунки можуть розвиватись лише в тому випадку, коли цього хочуть обидві сторони. Якщо Ваш партнер остаточно вирішив, що не готовий продовжувати відносини, він має право з них вийти. Ви можете спробувати дізнатись, що його не влаштовує, і чому він прийняв таке рішення. Але не факт, що навіть після цього зможете щось зробити для того, щоб він змінив свою думку.

Можливо, людина взагалі не готова до близьких відносин. Або він закохався в іншу. Причина може бути яка завгодно. Але очевидно, що у Вас є залежність від партнера, і Ви не можете прийняти його відмову від продовження стосунків. Звісно, це боляче. Вам варто звернутись до психолога, щоб Вам допомогли пережити цей складний період, щоб Ви розібрались, чому Ви обрали партнера, який Вас відштовхує, і в майбутньому не опинились в схожій ситуації, щоб навчились опиратись в першу чергу на себе і цінувати себе більше, ніж стосунки.

Таке враження, що він хоче щоденного підтвердження, що він мені потрібен і його ресурс, в даному випадку, помешкання. Але мені важливо без драми мати комунікацію. Сьогодні він дає цю можливість, а завтра показує, що я вже на волоску.

Знаєте, я читаю ваші відповіді і бачу, що питання насправді не одне. Я маю на увазі не те, що не помітила всього, що ви написали. Просто зазвичай у людини є головне переживання і кілька супутніх, які не так сильно впливають на ситуацію. У вас же їх реально кілька. Відносини з чоловіком, збереження нового життя, яке почало складатися, самотність.
Що ви самі думаєте щодо того, як поводить із вами ваш чоловік? У його поведінці вилізає тотальна ненадійність. Ви домовилися, він передумав, каже з'їзджати. Потім пропонує шафу. Нічого не пояснює, ви цілком залежите від його рішення та доброї волі. Вас він не чує, що вам потрібен він, спокій, місце для роботи, зрозумілість. Він все робить, щоб зрозумілості не було. Що ви самі думаєте з цього приводу? Чи справді вам потрібне перечислене вище, якщо не зважаючи на абсолютно протилежну поведінку вашого чоловіка, ви все одно пишете, що хочете бути з ним?
Ваше нове життя для вас цінне? Наскільки? Чи готові ви будувати його самостійно, без орієнтування на чоловіка? Чи здатні ви себе забезпечити, забезпечити простір для роботи, якщо ви залишитесь сама? Чи взагалі вас цікавить зараз вирішення цього питання? (так, я бачила, що воно у заголовку)
Щодо самотності. Чи є у вас близькі люди (батьки, друзі, приятелі), не поруч, але десь? Чи можете ви отримувати від них підтримку?
Також, маю припущення і про більш глибокі труднощі пов'язані із нинішнім положенням речей. Як ви себе почуваєте у ситуації, де ризикнули змінити своє життя заради людини, яка вас не ціную, та маніпулює вашим ставленням і залежним положенням. Напевне - жахливо. Але якщо не відчуваєте цього (орієнтуюся на вашу відповідь вище)

Мені не страшно, я багато разів у житті приймала рішення і важкі рішення.

тоді ваша розгубленість може базуватися на відключенні цих почуттів, щоб пережити ситуацію. Бо відчувати подібне, у такій ситуації нормально.

Мені важлива я, хоча зараз почуваюся зле і нема апетиту до життя.

Як вас підтримати?

Мені потрібні ці стосунки, але мучити мене я не дам. Сьогодні він розказував, як поставить шафу в моїй кімнаті, щоб я складала одяг. Для чого це розказувати, якщо хочеш, щоби я поїхала? Для чого показуватися добрим господарем помешкання, якщо гість тобі неприємний і "це не працює"? Він не відповідає на ці запитання, таке враження, що він хоче, аби його впрошували, переконували, що саме мені важливо бути тут.

Ви вже страждаєте, адже таке ставлення до Вас викликає сильне напруження.

Це не я обрала партнера, який відштовхує, ми спільно домовилися про такий розвиток подій і він був зацікавлений у цьому, тільки зараз щось змінилося.

Так, ви домовились про спільне проживання, але він обрав Вас, а Ви його для стосунків. І коли він почав Вас відштовхувати, Ви залишились у відносинах з ним, не прийняли відразу рішення від нього поїхати. Можливо, для Вас це знайомий сценарій сімейних відносин, і тому від нього складно відмовитись. Чи переживали Ви щось схоже в дитинстві, коли Вас то відштовхував, то наближав до себе хтось із батьків? Можливо, між дорослими були схожі стосунки?

От власне, що він каже "це не працює" (неодноразово сказав, коли обговорювали цю тему), а що конкретно "це" і як воно має працювати - відповіді я не маю.

Напевно ж, у Вас є власні припущення щодо цього. До чого самі схиляєтесь?

Так, робота перекладачем онлайн, медичний переклад, мені дуже подобається і я хочу продовжувати саме тут. Це важко, емоційно виснажує і треба вчитися. Мені лише потрібно стабільне середовище для розвитку.

Уявити ситуацію, коли Ви пішли від нього і реалізуєте своє бажання, спираючись виключно не себе, МОЖЕТЕ? З якими почуттями стикаєтесь в цей момент?
З яких можливих кроків почнете діяти в разі ТАКОГО перебігу подій?

Таке враження, що він хоче щоденного підтвердження, що він мені потрібен і його ресурс, в даному випадку, помешкання. Але мені важливо без драми мати комунікацію. Сьогодні він дає цю можливість, а завтра показує, що я вже на волоску.

Наведу один з МОЖЛИВИХ мотивів його поведінки. Схоже, що він не відчуває власної цінності в Ваших очах. Таке может мати місце?

Доброго вечора!
Схоже, що у Вас зараз всі ознаки депресивного стану. Який виник через те, що все, на що Ви налаштовувалися і розраховували - в одну мить, зруйнувалося, порушилися всі очікування...
Як на мене, не має жодного сенсу давати оцінку поведінки людини, у якої Ви проживаєте. Бо,як на мене, і вона сама не дуже себе розуміє. І от ці слова "все не працює" звернені не стільки до Вас, скільки до неї самої.
Тому зосередитися варто на тому, що відбувається з Вами, як вийти з пригніченого стану і що робити далі...
З того, що Ви пишете "Я нормально прибираю і докладаю гроші до купівлі їжі. В нас був нормальний для нашого віку фізичний потяг..." складається враження, що Ви знаходитеся в залежних стосунках, де немає місця любові, а є лише схильність до ідеалізації та приниженість, намагання вимолити любов до себе... Але принижених людей не поважають, а отже, і любити їх неможливо...
Тому, як на мене, основне зараз - це вийти з депресивного стану і зрозуміти, що покладатися Ви можете лише на себе. Я Ви їхали за запрошенням? На який строк? Він Ваш гарант в цій країні?
У нього є якісь зобов'язання офіційні по відношенню до Вас?
На мою думку, потрібно відкинути всі сантименти, та спробувати знайти ті законні важелі впливу, які допоможуть Вам на якийсь час перебути у нього, поки Ви не знайдете собі житло або не приймете остаточне рішення - залишатися, чи поїхати додому.

Ви пишете "В мене не було завищених очікувань, я все життя покладаюся тільки на себе і їхала сюди не на крилах любові, не з заплющеними очима".
Але якщо все так, тоді варіант з неможливістю проживати разом, повинен був бути передбаченим. Тоді, чому у Вас виник такий потужний стрес, який призвів до депресивного стану? Отже, щось у самій собі не розумієте? У чомусь не хочете зізнаватися? Щось внутрішньо дуже сильно тригернуло, що запустило стан пригніченості, якась давнішня, дуже болюча підсвідома травма або
проблема, яку зовні давно забули? Бути самостійною, далеко не одне і те ж, що бути самодостатньою. Зовні самостійна людина, може дуже легко знову потрапити в модель поведінки "жертва-аб'юзер" за сприятливих обставин, якщо ця модель давнішня і стала провідною на тому ж рівні підсвідомості. Тоді, як самодостатня людина - господар свого життя навіть у незвичних та неочікуваних ситуаціях. У судячи з того, що Ви додатково писали про своє дитинство та стосунки з батьками, мої припущення мають суттєві підтвердження. До речі, Ви пишете про попередній шлюб, травматичний на стільки, що тепер зовні навіть думки не припускаєте про новий... "Я боюся шлюбу (навіть з розрахунку), а він і подано боїться".
Але це аж ніяк не означає, що насправді, нормальних стосунків не хочете, просто є певна несвідома заборона через непрожиті травми та страхи... На мою думку, ця ситуація з цим чоловіком сталася не просто так. Бо в цьому житті
випадковостей не буває. Отже, саме
завдяки їй, Ви щось повинні зрозуміти і
чомусь навчитися... Судячи з того, що Ви пишете про нього, він також має велетенський багаж травм та стразів саме в стосунках з батьками. Що зайвий раз підтверджує аксіому про "дзеркальність" стосунків... В любому випадку, продовжувати нести далі по життю всі свої невирішені внутрішні питання та не прожиті травми, як мінімум, нерозумно. Бо вони будуть впливати на Ваше життя через от такі неочікувані ситуації..
І ще. Це вже суто раціонально. Ви
пишете: "Офіційних зобов'язань, окрім контракту про оренду, в нас нема". Тоді, чому Ви так старанно намагаєтеся стежити за чистотою і вкладаєте свої гроші в спільний кошик продуктовий? Це ж не входить в договір оренди, ст входить? І якщо є договір, скільки ще у Вас є часу на прожиття і чи має він право Вас виставити за двері, поки договір не скінчиться? А якщо не має права, і Ви не хочете заміж, тоді звідки така депресія?
То який строк оренди? Він скінчився?
І ще... Ви пишете "я йшла від попереднього життя, це довго описувати, багато мостів спалено. Я поїхала, щоби почати нове". Величезна омана думати, що переїздом на нове місце та новими стосунками можна від'єднати себе від попередніх відносин, якщо в тих відносинах залишилися "незакриті" проблеми.
Можна по вести місце проживання, але втекти від себе неможливо. Я не знаю, чому Ваші попередні стосунки розпалися, але судячи з того, що Ви написали про стосунки з батьками в дитинстві та свої стосунки з новим чоловіком, все тригерить дуже сильно. Ваше питання, як на мене, має дуже "глибоке" коріння і в любому випадку, потребує серйозної роботи з психологом.

Відредаговано автором 07-05-2024 07:16:31

Чи це потрібно прямим текстом сказати "ти цінний в моїх очах"?

Прислухайтесь до себе - чи справді в душі ці слова лунають?

В дитинстві моя мама була мені не цікава, а в татові я не відчувала підтримки, ненавиділа його в підлітковому віці

В дитинстві не відчували підтримки в татові, а зараз, напевно, не відчуваєте її в людині, з якою живете. Дитинство в будь-якому випадку впливає на доросле життя, в ранньому віці формується ставлення до себе, моделі відносин з іншими людьми. Люди часто вступають в стосунки, в яких стикаються зі схожими почуттями на ті, що були в батьківській сім'ї. Психотерапія допомагає навчитись жити по-іншому, але це досить довгий процес.