Я дуже добре запам'ятовую людей на лице але погано пам'ятаю на імена. Я можу добре знати сюжет книги/фільму/сералу прочитаного/переглянутого але не пам'ятаю назви. В фільм/серіалі імен не запам'ятовую.
Дуже складно давалась вчити дати по історії.
Але разом з тим я часто пам'ятаю все до деталей (хто що сказав, як виглядав, в загальному мені легко в потрібний момент згадати хто і що говорив/не говорив якщо мене не виключало).
Коли говорю з татом по телефону мене може виключати. Коли спілкуюсь з батьками в реальності то ніби фокус не втрачається

Я працюю з дітьми. І бувало таке що мені швидко треба звернутись до дитини, тобто назвати її по імені а я дивлсю на дитину і не можу згадати її імені. І потім дитина бачить що я забула її ім'я і підсказує мені. Так стидно кожен раз в такі моменти. Незнаю чи таке може бути від стресу, напруження. Але таке тоже відбувалось протягом останнього року

Ще деякі деталі: сестра потсійно каже: мені вже надоїло тобі то і то повторювати, тому що я тобі то вже говорила. А я відповідаю: я не пам'ятаю

Або що забули те, що давно і добре знаєте й ніяк не можете пригадати?
Буває таке. Злюсь іноді на себе, що це таке відбувається що воно ну от на язиці сидить а сказати як називається не можу.
Тоже це почала замічати ну +- останні пів року

Ну з дитинства (з 4 класу десь) мені кажуть постійно що я неуважна (коли стала старша то сама почала то замічати)

Буває, що вона перестрибує з об'єкта на об'єкт, що важко зосередитись?
Я опишу як я то відчуваю. Мені завжди складно було ввійти в процес навчання. Раніше тай зараз прийшла вже хоча б до якогось методу який помагає ввійти в процес навчання чи читання (іноді): робила зелений чай, включала в навушниках мелодії класичні, ставила таймер який відслідковував скільки я вчусь і це помагало мені ввійти в процес. Але щоб ввійти в процес мені іноді себе треба було заставити (якщо багато завдань навалилось то я не хотіла йти робити або якщо тема не цікава). Якщо воно мене не зацікавлює на всі 100% то мені приходилось прикласти зусилля щоб я сіла вчитись.
Або навпаки відбувається довготривале зациклення на чомусь - так звана гіперфіксація?
- але коли я вже сіла вчитись і добряче ввійшла в процес то відірвати мене було складно і я могла вчитись по 4-6 год поки крч мене не клонило на сон. Я не могла зупиняти це бо зловила можливість і не хотіла її втрачати бо мені і так дуже складно себе заставити сісти вчитись а тут така можливість то не можна втрачати. І я вчилась допоки "всьо сили не маю більше думати", "хочу спати" тоді приходилось зупинятись, пробувала ще продовжувати вчитись але бачила що це ніякого результату не приносить і упиняла цей процес

Чекати складно на одному місці, бере нуд, не можу всидіти на місці. Якщо не маю чим зайнятись то ходжу, а якщо взяла телефон то читаю електронну/паперову книгу але найчастіше щось роблю в телефоні те на що нехватає часу зробити дома (видаляю фотки на телефоні, відписую комусь, подаю показники, щось видаляю ну і т.д)

Але з людьми якими мені цікаво спілкуватись то я повністю зосереджена на тому що вони говорять і не втрачаю суть розмови. Хоча якщо говорять дуже довго то іноді зовсім трошки мене виключає бо важко тримати фокус. Але з цими людьми мені цікаво тому фокус повернути не складно і не так часто його втрачаю.
З людьми якими мені не цікаво то я втрачаю фокус і мене "виключає" ну я просто фоном починаю слухати і мені приходиться постійно повертати себе до розмови а потім мене знов виключає і я знов повертаюсь

(Незнаю чи це відноситься сюди але напишу) Дипломну я відкладала до останнього і писала цілий місяць в останній момент, кожен день після обіду і до 2 ночі писала, а спала з 2-4 ночі і до 12- 1 дня. Потім коли вже бачила що взагалі не встигаю то 2-3 тижні взагалі з дому не виходила, тільки спала, їла і писала