Шкільний булінг

Доброе утро, Анна!
Как Вы сами чувствуете, какие есть мысли? Возможно, что встреча выпускников у Вас всколыхнула прошлые травматичные воспоминания

Добрый день.
Если спустя десять лет вы продолжаете себя чувствовать так, словно вам снова 17 и над вами издеваются, значит, прошлый травматичный опыт глубоко сидит в вашей душе и продолжает влиять на настоящую жизнь. Чтобы освободиться от этого, лучше обратитесь за помощью к профессиональному психологу. Удачи!

Доброго дня!
Я погоджуюся з колегами, що, скоріше за все, піднявся ваш травматичний досвід. Зустріч є тригером. Якщо вам зараз складно впоратися, і ви продовжуєте занурюватися у спогади, то можна звернутися до психотерапевта з цього приводу.
Дуже шкода, що вам довелося стикнутися з булінгом.

Доброго дня!

Згодом я стала такою собі не урівноваженою особою, але яка ніколи не мовчить.

Звернув увагу на те, як Ви провели зв*язок між шкільним булінгом і його наслідками. Скажіть, Ви і дотепер поводитесь як неврівноважена людина, яка ніколи не мовчить?

Після закінчення школи пройшло 10 років, зараз організовоють зустріч однокласників, і в мене почалась не зрозуміла паніка. Мені здається що там будуть обговорювати тільки мене, сміятися тільки з мене. Я жахливо себе почуваю. Що це?

Мені здається, що з наближенням зустрічі випускників Ваша уява намалювала зовсім не реалістичну картину. Отже, напевно, вона обслуговує наявний внутрішній конфлікт між образом себе шкільного віку и теперішнім - самостійноі дорослоі жінки. А гору бере страх. Ви здаєтесь, уникаючи важливого прояснюючого моменту - того, як буде насправді. Виходить, захищаєтесь від болісних переживань минулого...

Зараз в мене немає нізким конфліктів.

Мав на увазі внутрішній конфлікт. Та побоювання, що під час зустрічі булінг може повторитися.

Если даже упоминание про встречу выпускников вызывает такие эмоции, переживания, то похоже вы не прожили те чувства тогда и они до сих пор живут с вами. Хорошо бы поработать с психологом на эту тему и отпустить ее уже

Здравствуйте, Анна. Сочувствую вашему состоянию. Очень жаль, что вам пришлось столкнуться с таким опытом в школьные годы. К сожалению, почти все наши психологические травмы мы получаем от других людей, и в то же время, исцелиться от этих травм мы можем также при помощи других людей. Прошлое изменить нельзя, но можно изменить свое отношение к нему и принять его, сделать выводы из ситуации, прожить остановленные чувства в безопасной обстановке, а для этого я рекомендую обратиться индивидуально к психологу и поработать в динамической психотерапии.

Доброго дня Анно! Колеги дали вже Вам багато гарних порад, тому не буду повторюватися. Але зверну увагу на один, як на мене, дуже важливий момент. Ви пишете "Та відмовчуватись коли мене ображали не збиралася, захищалась як могла. Жахливими криками , ледь не бійками. До того ж образи завжди ішли від одного хлопця. Конфлікти були жахливі". Справа в тому, що булер (кривдник) завжди проявляється там, де є жертви. Тобто, для того, щоб виявилися якості одного, обов'язково, потрібні щоб були присутніми (нехай і у латентній формі) якості іншого. Те, що Ви не мовчали і захищалися - це правильно. Але, "агресор" реагує не на зовнішні прояви "жертви", а на її внутрішній стан. Тобто, як на мою думку, не було б цього хлопця, міг би бути хтось інший, хто б так само змусив Вас діяти і реагувати певним чином. І те, що "зараз я зовсім інша. Спокійна, урівноважена. Зараз в мене немає нізким конфліктів" ще не означає, що ота сама програма "жертви" кудись поділася. Про що, до речі, може свідчити і Ваша реакція на зустріч з випускниками. "і в мене почалась не зрозуміла паніка. Мені здається що там будуть обговорювати тільки мене, сміятися тільки з мене. Я жахливо себе почуваю. Що це?". Коли дитина зростає у гармонічній родині, вона внутрішньо почувається захищеною. І їй абсолютно байдуже хто і як буде про неї говорити... Ви ж почуваєтеся безпорадною повністю... Яке у Вас було дитинство? Як склалися стосунки з батьками?

До того ж образи завжди ішли від одного хлопця. Конфлікти були жахливі. Згодом я стала такою собі не урівноваженою особою, але яка ніколи не мовчить.

Анна, скажите, а о том, что происходило в школе знали Ваши родители или учителя? Как решался тогда этот вопрос? Мог ли Вас кто-то защитить?
Вы говорите, что никогда не молчите и можете себя защитить, но эта ситуация продолжает на Вас влиять и может вызывать тревожность. Было бы хорошо разобраться с этим индивидуально со специалистом