Відносини з батьками на відстані

Добрый день!
А что не так с вашим моральным состоянием -

морально жива тільки завдяки ньому та нашому коханню

?
Это вы так из-за родителей расстраиваетесь, что у вас нет никаких смыслов жить, кроме мужа?

Доброго дня. Чую про Ваш сум за рідними, але чи говорили Ви про це їм безпосередньо? Чи ділились своїм сумом і переживаннями з мамою?
Це досить нормативна річ, коли діти і батьки живуть окремо, і можуть бачитись дуже-дуже рідко, окреме і незалежне життя необхідне кожному з ним, і чатсо це те, чого батьки і чекаю від своїх дітей. Можливо, дистанція яка некомфортна для Вас Вашою мамою бачиться як щось саме-собою зрозуміле, і якщо розгорнути це питання - можна буде інакше на це поглянути і дізнатись більше. Можливо і більше дізнатись як ця розлука сприймається ними, і про причини, чому вона власне так є.

Але тут також варто бути готовою і до відповідей, адже вони можуть бути і важкими. Батькам може бути просто зручно так, і з цим нічого не поробиш.

Також гарною ула ідея проявлення власної активності, тобто щоб Ви поїхали до них, з власної потреби. Як Ви і казали, якщо є сильне бажання то можна здійснити це так чи інакше.

Крім того, важливо для Вас в першу чергу, звернути увагу на власне життя і те, що Ви не уявляєте його без чоловік, на Ваші слова про "морально жива". Близькість це добре, але нездадтність бути окремо "живою" - поганий ознак. Цей момент краще пропрацювати з терапевтом, адже він суттєво впливає на якість життя. Тим паче, що Ви чекаєте дитину, такі переживання та пригнічення, будуть ставати ще складнішими.

Доброго дня!

Сочувствую вам... ( такое сложно принимать)
Но придется - другого выхода нет.
Мама ваша уже сделала свой выбор. ( сложно сказать по каким причинам)
Были ли вы с ней раньше близкими людьми. ( или вам только так казалось)
Потому что если родной, то родной останешься даже несмотря на расстояния и испытания.
Даже если она не может приехать к вам по объективным причинам ( то по скайпу она бы с вами общалась более ласково понимаете - а не отстранненно)

Да у вас теперь самый близкий человек - ваш муж - и ребенок.
Это ваша настоящая семья!
На нее и фокусируйтесь - ее и поставьте в центр вашего мира!
Это теперь ваша новая реальность.
(А боль и обиды - лучше всего проговорить с психологом - так как само долго будет устаканиваться.)

як прийняти цю реальність що батьки стали далекими

Может не надо так прямо "хоронить" свои отношения с родителями?
Ведь

До 2020 року

все у вас с ними было хорошо...

Закончится война, возобновятся авиарейсы, ваш сын подрастет и вы опять сможете видеться с родителями, как это было раньше.
И у вашего сына будет бабушка...
Или вы не верите, что так будет?

як прийняти цю реальність що батьки стали далекими

Вы можете, конечно, проработать все это с психологом.
Только есть вероятность, что если вы примете

цю реальність

то родители точно станут для вас

далекими

И вы лишите себя и своего сына родственных корней.
А это уже - изменение семейного сценария в худшую сторону.

та перестати ревнувати до сім'ї двоюрідного брата

Ревность и обиды действительно надо убрать.
Только вначале желательно разобраться, что скрывается за этими чувствами.
И если ревность - это страх потери, то чего вы на самом деле боитесь?

В мене є відчуття, що навіть емоційно я перетворилася для мами із рідної доньки на якусь дальню родичку, типу племінниці, з якою вона іноді спілкується по Скайпу, але не більш того, і навпаки, дальні родичі, такі як двоюрідний брат, його дружина та діти стали для них набагато ближче. В своїх розмовах вона постійно говорить про ту родину і для дітей двоюрідного брата мама стала майже як рідна бабуся.

Ірино, доброго дня. Ви говорили з мамою про своє відчуття?

в моєму житті єдиною по справжньому близькою людиною залишається чоловік, я його дуже люблю і він мене любить, а з його мамою стосунки холодні та нейтральні. Всі знайомі тепер також далеко по різним містам та країнам, бо я переселенка із зони бойових дій.

У Вас з'явились знайомі в новому місці, де зараз живете? Вам є з ким спілкуватись, окрім чоловіка, не віртуально?

Окрім себе сумно ще й за сина, що в його житті не буде ще однієї люблячої бабусі, якою б могла стати моя мама. Проте вона, по суті, стала наче рідною бабусею для дітей двоюрідного брата, сім'я якого теж в Канаді, не зважаючи на те, що усі рідні бабусі та дідусі також із ними

Ви впевнені, що мама буде байдужа до Вашого сина, не буде його любити?

Підкажіть будь ласка, як прийняти цю реальність що батьки стали далекими та перестати ревнувати до сім'ї двоюрідного брата?

Ви вперше ревнуєте батьків чи відчували щось схоже в дитинстві? У Вас є рідні брати чи сестри?

Добрий день. Ви, здається, тут уже писали раніше? Чим вам корисне спілкування на форумі?

Ірино, нажаль, час дійсно може дещо віддалити людей . Навіть таких близьких.
Зазвичай в інші країни їдуть дорослі діти, а батьки залишаються там, де жили все життя.
У Вас навпаки.

Але ж, коли Ви відмовились їхати в Канаду, Ви свідомо зробили цей вибір. Ви розуміли, що ваші діти будуть мати бабусю тільки іноді .
Нажаль, це мінуси проживання в окремих країнах.

Це дійсно складні обставини, і важко обом сторонам.
Можливо батьки ,дійсно, певним чином заповнюють відсутність Вас тією родиною двоюрідного брата.
Їм , напевно, хотілося б бачити вашу родину поруч, але Ви не захотіли їхати.
Чимось же їм треба втішатись, щоб не відчувати себе самотніми.

Ви пишете , що раніше стосунки були гарними.
Можливо ваш гормональний стан, плюс емоційний стан через війну та відсутність можливості у важкий для Вас час бути поруч з батьками , сприяють підсиленню ваших негативних думок, а через це і емоцій.

Але, як написала колега, війна закінчиться, літаки знов полетять, і можливість бути поруч з батьками буде відновлена.

Вам важливо спрямовувати свої думки на приємне та спокійне. Адже від Вас залежить зараз і інший чоловічок.
Людина не може керувати почуттями, це так.
Але.
Думками керує саме людина.
А почуття виникають внаслідок думок.
Якщо Ви поки що не можете змінити ситуацію, то варто не розтравлювати себе думками, що мама більше любить сім'ю двоюрідного брата.

Можна поговорити з мамою, пояснити, що Ви зараз відчуваєте себе дуже вразливою, і потребуєте її підтримки, хоча б на словах.

Ваша мама буде такою бабусею, якою зможе.

Але для вашого синочка набагато важливішою будете саме Ви, його мама.
А Ви - тут, їхати нікуди не треба )

А ще можна пригадати щось з вашого дитинства, коли Ви відчували мамину любов та підтримку.
Передивитись дитячі фото, пригадати сімейні свята чи подорожі.
Огорнути себе віртуально тим теплом, яке було в дитинстві.

Якщо хвилюєтесь щодо несподіваних проблем- можна поспілкуватись з мамою на цю тему. Думаю, що якщо щось дійсно трапиться, то ваші батьки не кинуть Вас без допомоги.

А ще важливо створювати у вашому з чоловіком житті приємні моменти.
Тільки ваші.
Адже ви- родина.
І тут і зараз триває ваше життя.
Так, в таких складних умовах.
Заповнити ваше "тут і зараз " чимось цікавим, приємним, теплим.
Щоб часу не залишилось на думки про ті умови, які змінити зараз немає можливості.

Тетяна Штапова, на жаль зараз немає таких знайомих, з якими я би спілкувалася у реальному житті.

Від Вас залежить, чи з'являться вони. Зараз у Вас є можливість після роботи спілкуватись та отримувати підтримку від чоловіка. Але після народження дитини багато чого зміниться. Чоловік буде працювати, Ви будете багато часу проводити одна з дитиною. Тому варто звернути увагу на тих людей, які є довколо Вас. Можливо, з кимось із них Вам би було цікаво спілкуватись замість того, щоб часто засмучуватись, що мами немає поряд.

Мамі говорила, що мені шкода що вона буде для мого сина лише "бабусею по Скайпу", вона сказала "що поробиш". Коли розмовляємо з нею вона розповідає про те як їй добре в Канаді, а потім може дуже довго розповідати про сім'ю двоюрідного брата. Мені чомусь сумно це слухати, бо розумію, що тепер вони займають дуже вагоме місце в її житті.

Так, це дійсно сумно. Вам не вистачає мами, ще й мусили переїхати з дому із-за війни. Але при цьому Ви живете в більш безпечному місці і скоро теж станете мамою. Для Вас і Вашої дитини буде важливо, в якому психологічному стані Ви будете знаходитись. Це вже важливо. Тому якщо Вам часто сумно чи тривожно, краще зверніться до психолога, щоб навчитись більше опиратись на себе, сепаруватись від мами та почувати себе більш впевнено.

Добрий день, Ірина!

так вийшло, що мої батьки ще у 2016 поїхали в Канаду, а я залишилася в Україні. Спочатку я думала, що приєднаюся до них, але потім познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і почали зустрічатися з ним. В його плани не входило кудись переїзжати, тому і я залишилася в Україні разом з ним

Ви зробили СВІЙ ВИБІР і всі наслідки цього вибору у вигляді почуттів самотності та ревнощів - це ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за зроблений вибір. Але Вам важко нести цю відповідальність, бо Ви ще НЕ подорослішали, а тільки психологічно (а не за віком) доросла, зріла людина в змозі приймати наслідки свого вибору.

як прийняти цю реальність що батьки стали далекими та перестати ревнувати до сім'ї двоюрідного брата?

Подорослішати та пойти сепарацію від мами. Ви її 100% до кінця не пройшли (хоча й самі скоро станете мамою, але таке часто буває), від того і ревнощі, й подібні "дитячі" почуття:

Від цієї думки мені дуже сумно та самотньо.

Може народження дитини допоможе в цьому процесі. А може й ні. Тоді єдиний спосіб - звернутися по допомогу до психолога, на психотерапію. Та остаточно пройти сепарацію.