Чувство вины к мужу с которым разошлись.

Доброго вечора, Маргарита.

и правильно ли вообще я поступаю - когда решила развестись с ним?

Дам Вам відповідь Вашими ж цитатами:

мне постоянно нехватало поддержки со стороны мужа.он работал - а в свободное время не проводил с нами время.или в гараже -или с родителями решали

я не чувствовала !семьи! между нами

мне не хватало его тепла, внимания

я постоянно плакала

слово !извини! с его стороны 0.

больше не могу так жить

и я знаю что ничего не изменится. мы не можем найти компромиссы.

но без него я стала чувстовать счастье и радость. до этого я не помню когда улыбалась в последний раз. я начала уделять время себе, анализировать свои желания, мысли. НАЧАЛА МЕЧТАТЬ. он смеялся с моих желаний

мы говорили друг другу что не можем отпустить друг друга - но вместе тяжело быть.

Це схоже на созалежні стосунки: важко і разом, і окремо.

за то что еще не разведенной начала общаться с другим и как бы предаю мужа

Але ж Ваш чоловік також спілкуєтеся з іншою. Чому Ви застосовуєте подвійні стандарти щодо себе і нього? Крім цього, що саме Вам дає спілкування з цим новим чоловіком, для чого Ви почали зустрічатися?

не знаю смогу отпустить из сердца.

2 місяці - досить короткий термін для переживання кривої втрати. Зараз Ви знаходитеся на стадії торгів, коли починаються сумнів і "А якщо б...". Скажіть, будь ласка, у Вас є люди, які підтримують Вас зараз, яким би Ви могли розповісти про свої переживання? Звісно, Ви б могли спробувати звернутися разом з чоловіком до сімейного психолога, проте чи хочете цього Ви і він, чи будете Ви працювати над цим двоє - питання.

Разошлись с мужем чуть больше 2х месяцев

без него я стала чувстовать счастье и радость. до этого я не помню когда улыбалась в последний раз. я начала уделять время себе, анализировать свои желания, мысли. НАЧАЛА МЕЧТАТЬ. он смеялся с моих желаний-я запрещала себе это

как избавиться от чувства вины? и правильно ли вообще я поступаю - когда решила развестись с ним?

Добрый вечер.
Правильно ли вы поступаете? Вы это почувствуете, поймёте, когда начнёте себе доверять - доверять своему удовольствию без мужа (вы об этом хорошо пишите), а, возможно, своей привязанности к мужу.
У вас пока ещё очень короткий период расставания после долгого брака. Поэтому какое-то время вас будет бросать, как на качелях, то в одну, то в другую сторону.
Для психо - эмоционального проживания расставания/ развода надо время и по эмоциям это похоже на потерю близкого.
Дайте себе время, доверьтесь себе и все будет хорошо.
А если почувствуете, что нужна помощь, поддержка, то лучше взять помощь психолога.

Доброго вечора Маргарито! Зберегти родину чи розійтися, певне, вирішуєте Ви самі, так само як і самі понесете відповідальність за свої дії чи бездіяльність... І це не тільки у Вас... Так,загалом, влаштоване це життя. Ви пишете: "когда мы в очередной раз ссорились - мы не решали проблему - а просто откладывали - так как примирение было без обсуждения вопроса. просто обнялись"... Якщо я правильно Вас зрозуміла, насправді Ви ніколи не намагалися розібратися у своїх стосунках. Адже невисловлені емоції та почуття мають властивість накопичуватися, і здебільшого, у жінки... І особливо все ускладнилося, коли народилася дитина... Коли люди одружуються, основне, що їх об'єднує - це очікування насолоди та емоції щастя від близької людини. І навряд чи хтось вступає у шлюб для того, щоб зробити щасливим іншого...Чоловіки потребують любові та турботи від дружини, а коли народжується малюк, жінка переключається на дитину... І чоловік відсторонюється... При чому, він це робить рефлексивно, не спеціально... Бо абсолютно змінюється смак отого самого щастя... Тим паче, що і до народження, ваші стосунки були далекі від ідеальних... Любити та поважати можна лише ту людину, яка має почуття власної гідності, яка не вимолює як жебрак любові та підтримки, яка має сили як турбуватися про близьку людину. так її і виховувати... На скільки я зрозуміла з Вашої розповіді, Ви прекрасно турбувалися про чоловіка, а от виховувати його абсолютно не вміли... Тобто, живучи у шлюбі, Ви постійно перебували у дуже залежній позиції...І те, що ніколи не знаходили сили, щоб після конфлікту сісти і проговорити, що сталося, тільки це підтверджує. Ви занадто були психо-емоційно залежні від нього... І така залежність, як на мене, пов'язана не тільки з Вашим чоловіком... Швидше за все, вона "родом з дитинства"... (До речі, які у Вас стосунки з батьками?) А в такому випадку, навіть якщо ви розлучитеся, поведінкова модель "піде" за Вами у подальші стосунки з іншим чоловіком, якщо він з'явиться... Невміння конфліктувати, може знову привести Вас до того, що сталося зараз: Ви станете терпіти до останнього, цим елементарно розбестите сама свого коханого (адже чоловіки не вміють читати ані наші думки, ані наші почуття, а жіночі сльози діють на них як сірчана кислота - особливо, якщо вони від образи), а потім знову не витримаєте і втечете від вирішення проблеми... Тільки зараз у Вас Ваш чоловік, з яким у Вас спільна дитина, і який щиро не розуміє у чому проблема та не хоче з Вами розлучатися...

А как Вам комфортней с мужем или с другим?