Проблема самооцінки

Question

Завжди підозрювала, завжди бачила якісь якісь суттєві відмінності в способі розуміння і прийняття себе між мною й іншими, але зрозуміла наскільки великі маю проблеми з самооцінкою лише зараз. Бо дуже довгий час я не могла зрозуміти в чому  проблема. Самооцінка у мене занизька чи зависока. То я абсолютно не поважаю себе, то картаю себе, що вчинила якось егоїстично по відношенню до іншої людини. І це було б не так вже й страшно, якби я розуміла, що робити. Але я не знаю, як це виправити. Найбільші проблеми-наслідки: 1) невміння вибудовувати особисті кордони; 2) бажання завойовувати похвалу (бо від цього на пряму залежить як я буду про себе думати)(через це дуже обмежую себе у спілкуванні з людьми, з якими хотіла б спілкуватися, аргументуючи це так: ну я от знову буду намагатися сподобатись, буду говорити якусь дурню, і все звичайно під коту під хвіст, нічого доброго з того не вийде); 3) відторгнення якогось мінімального вияву симпатії до себе (не впевнена чи  є це прямим наслідком, але така штука є. Я намагаюсь з усіх сили сподобатись, довести всім і собі, що ось, дивіться, я роблю це, це, я стараюсь, я намагаюсь. І коли люди кажуть: ось тут ти молодець. Моя реакція така, ніби так і мало бути, не аж якогось захвату, деколи це викликає навіть роздратування. Або мені подобається людина, я намагаюсь якось з нею заговорити, сконтактувати, і коли вона відповідає взаємністю, або просто навіть перша проявить ініціативу, мені стає дуже страшно і я змиваюсь. Ось це насправді найбільш для мене дивно і до цього я досі не можу знайти пояснення через що і як у мене з\'явився такий патерн поведінки.

Татьяна Николаевна Фаворова · Answer

Вечір добрий)
Так зазвичай буває, якщо дитина не відчувала себе потрібною змалечку. Причому зовні все може бути пристойно, але от саме відчуття, що "ти не такий як треба", "ти небажаний", з'являється, коли мама не може приділити дитині достатньо уваги. Теплої живої уваги. Любові. Вона може піклуватися про дитину, постійно з нею контактувати, але її увага в цей час скерована або на когось близького, хто пішо з життя, або на чоловіка, що зрадив, або на тяжку хворобу, або ще на щось. Тоді дитина привчається вважати себе "неправильною", "не вартою уваги", "не вартою любові". І виростає з цим. Такий патерн треба змінювати в будь-який спосіб. Бо він не дає людині бути щасливою. Вона весь час саме що "намагається переконати усіх і кожного, в тому, що вона таки варта..."
Але тут мало просто афірмацій. Тут потрібно дати собі ту любов, що дитина чекала, але не отримала у дитинстві. А з любов'ю прийде і самоповага, і гідність, і вміння відстоювати кордони

Алла Веленко · Answer

Доброго вечора!
Насправді, як на мене, Ви вже дуже багато змогли зрозуміти та переосмислити, оскільки Вам вдалося так точно сформулювати питання, на які б хотіли отримати відповіді. А це свідчить про здатність до рефлексії, самоаналізу та вміння критично мислити, що є ознакою людини, що швидко розвивається. 
Тому, щоб мати можливість від чогось відштовхнутися, варто розуміти, що всі проблеми з самооцінкою напряму пов'язані з дитинством. Адже, саме в дитинстві формується перше уявлення про себе під впливом ставлення  близьких людей до дитини, один до одного та оточуючого світу.
Коли Ви відчуваєте потребу у схваленні сторонніх людей, на кшталт того що Ви написали "ось тут ти молодець", насправді, чийого схвалення підсвідомо очікуєте? Адже, дитина тільки пізнає цей світ і вчиться з ним контактувати опосередковано, через підтвердження своїх дій значимими для неї людьми. Адже, дитині конче необхідна любов батьків, без якої вона жити не може. Тому всі зміни в настрої та поведінці дорослих сприймає завжди на свій рахунок і з усіх сил намагається заслужити похвалу. Бо, як їй здається, в такому випадку її стануть більше любити і більше на неї звертати увагу.
Щодо невміння вибудовувати особисті кордони... А як склалося з особистими кордонами у батьків? Вони вміють окреслювати зону відповідальності свою і своїх близьких?

Алла Веленко · Answer

Я ще раз впевнилася, що у Вас є здатність до самоаналізу та свідомого ставлення до себе і оточуючого світу, а це, на мою думку, величезна цінність! Бо саме в таких випадках, людина може дуже глибоко зазирнути вглиб себе і з усім розібратися. Дуже шкода, що Ваша мама померла...але, на превеликий жаль, так буває інколи в цьому житті...
Її місце зайняла бабуся,яка, я впевнена, Вас дуже любить, але... Ми можемо дати іншій людині, у тому числі, дитині, лише те, що вміємо робити самі...
Є поняття "навіювання", під яке потрапляють, зазвичай, маленькі діти та молоді жінки, у яких дуже тонка та вразлива нервова система. Тобто, від значимої людини до дитини автоматично, на рівні підсвідомості, передаються ті життєві установки та поведінкові моделі, які притаманні цій значимій людині, у Вашому випадку, здебільшого, це, як на мене, Ваша бабуся... І навіть коли ми дорослішаємо і вже прекрасно усвідомлюємо, що щось не так з нашими реакціями, одним лише розумінням нічого зробити не можемо... Адже, те як ми реагуємо, "виходить" з нас несвідомо, рефлекторно, як поведінкові моделі... І щоб змінити наші реакції, потрібні певні поведінкові трансформації на рівні тої ж підсвідомості, де вони і були "навіяні".
До тих пір, поки не будуть пропрацьовані больові стресові моменти дитинства, змінити реакції в дорослому віці неможливо, мені шкода. Але ми так влаштовані,що нами, насправді, на 95% керує підсвідомість. І вона ж, у тому числі,і створює для нас події та ситуації... 
А щоб прибрати проблему, необхідно починати з "коріння"

Vitaliya Melnik · Answer

Добрий день. Яке у вас питання до психологів сайту?

Проблеми з самооцінкою,а у вашому випадку із прив'язаністю - це запит на індивідуальну роботу з психотерапевтом.

Алла Веленко · Answer

Я вже написала Вам і лише можу ільки повторитися. Все, що стосується нашої підсвідомості по иебує тої ж самої підсвідомої трансформації. А те, про що Ви пишете - це намагання підсвідомі проблеми вирішити за допомогою свідомого контролю та аналізу. Тому і не дивно, до загрузаєте ще глибше, додаючи почуття провини і т.інше.
Щоб працювати з підсвідомістю, потрібні професійні навики, і глибинне вміння відсторонюватися від власних проблем. Що потребує присутності 
психолога. Самотужки такі проблеми, на превеликий даль, вирішити надзвичайно складно, а інколи, і неможливо з певних причин.
Я б Вам радила однозначно індивідуальну роботу з психологом.

Татьяна Николаевна Фаворова · Answer

Ви в принципі розмірковуєте у вірному напрямку. Самоспостереження - кращій з методів самовдосконалення) Але, у вашому випадку працювати потрібно не тільки з думками, а й з емоціями. Навіть більшою мірою з емоціями.  Які вкорінилися у підсвідомості у ранньому дитинстві. А з такими емоціями, як слушно зауважували колеги, працювати - потрібні знання та досвід. Бо ваш досвід не є буденним, що просто потребує корекції. Це травматичний досвід, що викривляє світосприйняття.
Що ж до вашого тата, тут теж все не просто. Папа - авторитет, папа - надважливий. І папа дуже вибагливий. Часто такий тато сприймається як взірець, до якого, скільки б не намагався, не наблизитись. Він надто ідеальний. Недосяжний. Як ви вже зрозуміли, мабуть, це не надто корисно для самооцінки) І тут корисно було б тата трохи "посунути з п'єдесталу", зрозуміти, що він, попри все - така ж людина, що й усі решта. Що й він не ідеальний) Зробити своє сприйняття тата більш олюдненим.

Павел Леонидович Басанский · Answer

Всі ті три проблемні прояви, що Ви описали в своєму запитанні, завжди присутні при "нарцисичній травмі". І я просто впевнений, що Ви її отримали. І коли я прочитав опис поведінки Вашої бабусі: 
[quote]Вона дуже боїться залишитися сама. У неї досить тоталітарне виховання, яке має на меті виховати людину слухняну, щоби робила як вона скаже, не ставила зайвих питань, таку про яку би люди нічого не говорили (дуже боїться думки сусідів і завжди іде орієнтир на те що люди скажуть). Навіть сьогодні розмовляючи з татом і бабусею по телефону, я зрозуміла, що є дуже чутливою до тону, яким вона говорить, бо лиш почула, як вона пояснювала тату, робити так, а не інакше(вона любить керувати, і якщо хтось робить одні й ті самі дії, просто трохи інакше ніж вона, то це автоматично не правильно), то я відразу відчула тривогу[/quote]
то все встало на свої місця.
Ваша бабуся дійсно справжній нарцис:
- вкрай егоїстична,
- самовдоволена і завжди впевнена в своїй правоті,
- знецінююча інших,
- владна та маніпулятивна (звинувачення, погрози, лестощі),
- використовуюча близьких як свій ресурс,
- постійно бажаюча справляти поверхневе враження на оточення - сусідів, подруг, колег тощо.
До речі, Ваш тато також психологічно травмований своєю мамою. Тому, він може також НЕсвідомо травмувати Вас - наприклад своєю вибагливістю і перфекціонізмом, до яких його привчила бабуся. Тому він не може бути для Вас 100% взірцем, бо й сам трохи психологічно "хворий" - хоча б частково нарцисичний.

Щодо методів допомоги собі в разі нарцисичної травми...то їх не існує. Бо така травма є на зразок глибокої рани, яку треба обов'язково зашивати хірургічно, а потім довго лікувати під наглядом лікарів, щоб не сталося зараження крові, відмови роботи органів тощо. Тобто все дуже СЕРЙОЗНО. І звичайним самоаналізом та самоспостереженнями не обійтись. Потрібна глибока психотерапія зі спеціалістом, який НА ПРАКТИЦІ (а не тільки в теорії) добре ЗНАЄ, хто такі нарциси, що таке нарцисична травма і як її лікувати.

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

Проблема самооцінки

Ответы психологов