Привязанность

Доброго вечора
В такому випадку вважаю, що єдине, що вам можна запропонувати - індивідуальна психотерапія. Виглядає, що це проблема не в конкретних стосунках з чоловіком, а в спілкуванні з чоловіками в цілому. Швидше за все, ви можете бути схильні до співзалежності а стосунках. Тому варто детально розібратися звідки у вас це взялося і тоді можна думати, що робити.

Відредаговано автором 08-06-2024 20:39:20

Давайте разбираться.
Для Вашего возраста идеализация - это в какой-то степени норма.
Вы пишете, что от этого уже и некомфортно, но идеализируете все же зачем -то.
Давайте попробуем понять. Есть такое понятие в психологии- как вторичная выгода. Наша психика устроена так, что зря ничего не делает.
Когда Вы идеализируете, человека, наделяете его лучшими качествами, чем это помогает Вам? В чем выгода от такой идеализации. Что от этого получаете?
Если я правильно поняла. Вы выросли в неполной семье и у Вас сформировался тип тревожной привязанности. . Поэтому Вы склонны идеализировать других.. Вам хочется близости, но трудно доверять своим партнерам.
Во всем этом надо разбираться с психологом на консультации.
Вам нужно понять. что близкие отношения могут и должны давать чувство покоя и стабильности.
Ну и придется изменить мышление, отказавшись от убеждения, что любовь — это эмоциональные качели.
А также нужно поработать над Вашей самооценкой.

Відредаговано автором 08-06-2024 23:28:03

Добрий вечір.

Как можно переодолеть это?

Ви описуєте ситуацію, яка свідчить про порушення прив'язаності. Щоб розібратися у ваших кордонах та способах контакту з чоловіками,вам варто розпочати індивідуальну роботу з психотерапевтом.

Доброго ранку!
Я розумію Вас. Починати стосунки, знаючи, що в них буде боляче, дуже складно. Але і проживати своє життя, не маючи стосунків з чоловіками - це також не вихід. Ви пишете, що зі сторони батька було недостатньо уваги. І згодна, така швидка прив'язливість до чоловіків, і як наслідок, страх втрати стосунків, може працювати у Вас як компенсаторика. Таке собі підсвідоме намагання отримати від інших те, що не додав батько, але... Чоловіки ніколи не дадуть того, що міг би дати батько. У них зовсім інша функція. При тому, що схильність до "залипання" може ще й перейти в "спадок", наприклад, від мами, у вигляді певної програми. Схильність до залежних стосунків виникає ще й тоді, коли ми не маємо внутрішньої цілісності, опори. І тому підсвідомо прагнемо знайти когось, на кого можна повністю "перевіситися". А для цього та людина, той чоловік, має бути ідеальним, щоб відповідати нашим потребам. Звідси істерики і скандали, коли людина чомусь не така як ми думали, не відповідає нашим канонам...
Що робити?
Якщо я Вам зараз пораджу не прив'язуватися до чоловіків, не ідеалізувати їх, стати самодостатньою, знайшовши внутрішню опору в собі ( це зовсім не те, що самостійність, не плутати), Ви зможете так себе поводити? Ви зможете собі наказати не бути в очікуваннях, не бути до чоловіків в претензіях?
Навряд чи. Адже, нашою поведінкою керує підсвідомість, до якої ми самостійно не маємо доступу. І така поведінка відбувається на рівні рефлексів. Тобто, щоб повністю перезавантажити своє життя, необхідна глибинна трансформаційна робота з психологом. Ну, або роками "наступати на одні і ті ж граблі"...