Я не знаю що мені робити...

На даний момент я не працюю.. Він каже що йому це не заважає, і якби він міг то зробив би так , щоб я взагалі мусила працювати. Я Знаю що це правда, і знаю що він мене дуже любить.. Але мені від цього не комфортно, що я маю просити на щось гроші, або щось мені купити.. Не одноразово в магазині коли ми робимо закупи, я просто погоджуюсь з тим що він вибирає, тому що багато разів було так що я кажу щось купити, але у відповідь чую що "ні", то не потрібне, або там те буде краще.. Тоді для чого в мене питати? Собі нічого не купую взагалі, а коли хочу чогось солодкого або якогось фрукта, то питаю чи купимо, і то дуже рідко, бо мені не зручно. Я розумію що це не мої гроші , і просто погоджуюсь, хоча він каже що це наші бо ми сім'я.
Чому боюсь щось запитати чи сказати?.. Бо іноді він негативно реагує, і просто виходить так що , а я не так запитала, бо він не так зрозумів, або нащо таке питати, або коли я кажу що в мене на серці, що мене щось не влаштовує, то в результаті тільки одна думка, нащо я взагалі щось казала... Не кажу що так є постійно, але достатньо.. якби і всякі дрібниці отак накладаються одна на одну, і мені стає все тяжче і тяжче ..
Я не кажу що він поганий... в нього дуже добре серце, і приготує часом сам, часом разом.. І я його дуже сильно кохаю, і знаю що він мене теж, і через це при сварках ще більше боляче, бо чую дуже болючі речі, яких я йому не змогла б просто сказати... І знову і знову прошу пробачення я, і розумію що посварилися через мене, але не розумію чому, бо я багато не прошу, я просто прошу його часу... може просто зі мною щось не так...

Наприклад, останньо ми посварилися в суботу, тоді він сказав : " Ти думаєш що я не бачу що ми сваримось часто? Що все розвалюється? Може я на початку був закоханий дуже і того не бачив. Зберися дівчино, тобі 30років, а ти ображаєшся на все як мала дитина" Я його запитала, то може він мене вже не кохає, на що почула , що він і сам вже не знає.. Я розумію що це через емоції, але ці слова так в мені застрягли, що я зараз пишу і плачу.. три дні мала температуру і була дуже сумна через це все, він правда мене притулив, і сказав, вибач мене за все... Але це відчуття нікуди не поділося.. потім розмова почалась з того, що я ходжу така сумна, , і знову вийшло що я винна, бо я закриваюсь в собі, і він не буде робити ніяких свят щоб плакати сидіти за столом.. щоб я взяла себе в руки, і не була як мала дитина... щоб перестала ображатись через дрібниці.. Бо він вже не знає чи це я з ним мучусь, чи він зі мною.. щоб я вирішила що мені взагалі потрібно.. І знову я просила пробробачення, хоча пояснила чому я така ці дні, але у відповідь почула, "І що ти тепер будеш цим жити, бо я щось сказав"
Тепер я стараюсь посміхатись, обіймати його сама більше, хоча це все не виходить ні з голови ні з серця.
Вчора наприклад, пішов надушив собі прищів на лиці, я запитала нащо, не роби так Бо будеш казати що весь червоний, він дивився мені просто в очі і казав що не душив. І я запитала нащо він обманює мене дивлячись в очі.. Я розумію що це дрібниця, але все починається з чогось маленького. На що у відповідь почула, " Ти знову починаєш?" Я не хотіла продовжувати тему, просто поцілувала , посміхнулася і пішла чистити зуби, хоча мені було не приємно.
Може справді проблема в мені.. може це травма з минулих стосунків.. може з дитинства.. а може я просто не заслуговую бути з кимось, бо псую їм життя.. Я вже не знаю.. Просто все життя я завжди була винна.. Я так запуталась