Доброго дня Ника! Можливо те, що я напишу, Вам не дуже сподобається, але ж Ви прийшли з бажанням розібратися, що насправді з Вами відбувається, я правильно Вас зрозуміла? Перечитала декілька разів Вашу сповідь... За всіма Вашими словами про кохання, як на мене, стоїть лише бажання відчувати себе щасливою... І дуже мало від того, щоб бачити щасливим свого коханого... "с партнёром говорили на эту тему, были трудные разговоры, так как я могла сказать что-то очень неприятное, по типу мне кажется я могу не
любить тебя и вообще я не понимаю что чувствую. сомневаюсь что пропали
чувства". Як на Вашу думку, почували б себе Ви, якщо б Ваш чоловік почав у Ваш бік говорити аналогічні речі? Кохання - це у першу чергу, бажання бачити близьку людину щасливою... Все інше не має ніякого відношення до любові, а є лише пристрасть та егоїзм. І чим більше людина зациклюється на собі, на своїх почуттях та переживаннях, тим менше щастя залишається у неї в душі.. Це як вода, яка нікуди не тече... Вона поступово починає псуватися та стає затхлою... "сейчас будто бы
депрессия какая-то, сконцентрирована я только на этом. не хочу терять такого прекрасного человека, но и з собой не могу ничего поделать, ведь эти мысли и странное чувство что меня тошнит и ком в горле, не даёт спокойно наслаждаться человеком." Чи неправда, дуже схожі відчуття? Яким було Ваше дитинство? Які стосунки з батьками?