Стрес

Можете ли вы ответить что значат следующие чувства по отношению к мужчинам: страх, треовга, злоба, ожидания, ощущение насильственности и нежелание, но тем не менее, у меня возникает к ним ощущение возбуждения(?) но в основном сопутствуется вышеперечисленными ощущения, я уже устала искать ответы и что либо, никак не получается принять данные ощущения, которые я сама(?) обозначаю как влечение, навязчивые кратинки характерного вида по отношению к мужчинам, работают скорее как триггер, а ощущение проверить тяжело контролируется, если неисполнить данное ощущение, оно истолковывается как; убегаешь от правды.

Подскажите пожалуйста, возможно ли навязать самому себе иную так скажем ориентацию, но при этом, не ощущать ни удовлетворения ни в невозможноси в смирении/принятии.
Я имею ввиду, можно ли самого себя убеждать в другом из-за недостатка информации, опыта, длительного стресса, внутренних убеждений подкрепленных определенным эмоциями как подтверждение (влечения)

здрастуйте, складно пояснити свої думки, в мене дуже погані відносини зі всією родиною, з батьком не спілкуюся хоча знаходимось в однієї кімнаті,все життя чую від нього образливі слова, в дитинстві бив мене, так що розбивав голову, мати ніколи не захищала мене, просто дивилася на все це, брат теж все дитинство знущався та і досі, кривдить, памʼятаю як душив мене, було таке що ударив мене кулаком по голові та потім в тяму не міг прийти, постійно казав що я аутист та помилка природи. всі мені кажуть що я ніхто, не подумайте що я все це починаю, навіть коли я мовчу мене починають якось намагатися принизити, я не можу ніколи щось сказати, мені починають казати закрий свій рот, коли я кажу куди б хотів б поступити мене навіть не слухають кажуть (в цьому числі і брат) що за мене ніхто не буде платити та я буду вчитися туди куди мені скажуть, та працювати там де скажуть, щоб забезпечити усіх. насправді чому із за цього мені дуже сумно тому що ніколи в житті мене нічого не питали, все вирішували за мене, і я розумію що у мене нема ніякого вибору та свого слова, в мене немає ні друзів нікого, щодня я з ранку до ночі гуляю щоб якось піти від всіх своїх думок, сподіваюсь що може мені стане краще, але чогось не дуже, я не можу ображатися ні на кого, я всіх ціную, та люблю усіх своїх родичів та не тримаю зла та образу, але розумію що їм було би краще якщо мене б не було, я справді не розумію що я такого зробив в житті, не бачу сенсу в житті, але все одно живу ці повністю однотипні день за днем, що мені робити, як не думати о поганих речах?

Доброй ночи. Проблема у меня такая, я сильно нервничаю всю свою жизнь все свои почти 19 лет я нервничаю и не могу отпустить ситуацию. К примеру у меня есть брат не родной ему и мне по 18 лет он на пару месяцев старше, и вот мы пошли в автошколу вместе но я не захотел ждать 2 месяца и пошел в другую когда был набор у нас в пгт 2 автошколы, и я все время спешу хочу побыстрее права но иногда думаю и говорю себе все спешить не буду наследующий день, наша песня хороша начинай сначала я опять спешу пытаюсь схватить талон быстрее, вот я сдавал теорию я сдал с 2 раза я когда 1 раз не сдал у меня пена со рта пошла я орал на весь город я очень сильно растроился и к-тому наследующий день на роботу на 2 раз сдал, брат сдал с 3 раза но он говорит что не сильно нервничает конечно не много нервничает но не как я, а я как идиот серце начало ставать мне стало страшно. Впереди практический экзамен у меня уже серце начинает болеть и колоть как только представлю что меня ждёт дальше меня крутит, пробывал разные успокоительные они не помагают просто после них нервничаешь в нутри как мне перестать нервничать я так дальше жить не могу не получу права а серце станет я же гроблю сам свой организм, как стать спокойным ко всему в жизни.