Синдром емоційного вигорання на роботі

Якщо говорити про емоційне вигорання у традиційному, професійному сенсі, то це — конфлікт між особливостями особистості та вимогами професійного середовища.
У цьому випадку людина деформується середовищем, ламається ним: вона розуміє, що не може бути такою, якою вважається «правильною» у її професійному колі, вона — біла ворона, якщо не зовні, то внутрішньо, відчуває безпорадність у боротьбі «з системою», впадає в депресію, і тому ефективність її праці знижується аж до повної небажання працювати.
Вигорання — стійкий і незворотний феномен, що полягає в накопиченні негативу, втоми, виникненні низької професійної самооцінки. Така людина націлена у своїй роботі виключно на результат, а не на процес (оскільки цей процес не приносить їй жодного задоволення); вона виключає з своєї роботи людські мотиви (зробити щось «заради когось» — на це вона ніколи не піде) — та й взагалі уникає емоційної близькості з колегами; оцінює людей у межах своєї професійної сфери негативно й цинічно («хіба ви не знаєте: усі ми, хірурги — садисти й алкоголіки!»).

Эмоциональное выгорание чаще рассматривают как компонент более обширного понятия — «синдрома профессионального выгорания». Основными признаками эмоционального выгорания являются: утрата интереса к работе, ощущение усталости, апатичность или излишняя раздражительность. Метафорически эмоциональное выгорание можно описать таким анекдотом:
— Вы слышали, в магазины завезли фальшивые новогодние игрушки!
— Как вы узнали, что они фальшивые? Ведь, точно такие же были в прошлом году.
— Да, но эти не радуют.
Так что, если работа вас радовала, а теперь уже нет, то это повод задуматься.

Синдром емоційного вигорання:
- апатичний настрій
- фізіологічна слабкість
- усе, що раніше приносило задоволення, не тішить
- відгороженість від спілкування, поза професійною діяльністю
- безпорадність, почуття провини
- зниження самооцінки своєї професійної діяльності

Виснаження, втрата інтересу до життя, відчуття безвихідності, апатія

Емоційне вигорання (згорання) — це комплекс особливих психічних проблем, які виникають у людини у зв’язку з її професійною діяльністю. Ознаки такі: (1) емоційне виснаження (проявляється у хронічній втомі, зниженні настрою, розладі сну, тілесних недугах, схильності до хвороб); (2) деперсоналізація (зміна ставлення до колег і «клієнтів» у негативний бік: з’являється цинізм, почуття провини); (3) переживання власної неспроможності (страждання, пов’язані з відчуттям надмірності вимог до себе, нестачею успіху, визнання); (4) вітальна нестабільність (пригнічений настрій, тривожність, дратівливість, депресія).
Існують стадії розвитку емоційного вигорання.
Коротко можна визначити емоційне вигорання через відчуття порожнечі та безглуздості на тлі загального виснаження.

Ознакою емоційного вигорання є стан емоційного, розумового та фізичного виснаження, спричинений хронічним стресом, найчастіше на роботі. Коли людина почувається розбитою і не здатна задовольнити свої постійні потреби. З продовженням стресу вона починає втрачати інтерес до всього.

Небажання виконувати роботу аж до небажання йти на місце роботи. Втома як інтелектуальна, так і фізична, нудьга, роздратування, апатія. Слабкість, постійно хочеться спати. Іноді тривожність. Відстороненість, забудькуватість. Супроводжується запізненнями, недотриманням трудової дисципліни. Відсутність енергії та натхнення.

Ця ломка може відбутися практично відразу після влаштування на роботу — у випадку, якщо професія була обрана абсолютно невдало; або ж проявитися через роки (піки припадають на 6-7 і 25-26 років трудового стажу) — коли в людини раптом «відкриваються очі» на те, чим вона довго займалася. Тобто невдалий вибір професії — це найголовніший фактор ризику, але є й інші: професії дуже «енерговитратні», пов’язані з великою віддачею душі й енергії — викладачі, лікарі, рятувальники (і психологи, до речі, теж).

Больше всего эмоциональное выгорание затрагивает представителей профессий, в которых основная работа — с людьми (это педагоги, психологи, медицинские работники, юристы, представители сферы обслуживания). В общем, чем больше профессионал задействует без соответствующего «обслуживания» такой «инструмент», как собственная личность, тем выше риск выгореть и меньше срок «исправной» работы. С поправкой на личностные особенности, конечно. Ближе выгорание становится при попытках поставить деятельность в сфере «Человек — Человек» на конвейер.

Людям, чиї професії пов’язані з «контактом» з іншими людьми.
Лікарі, психологи, психотерапевти, вчителі, соціальні працівники...

Найбільше загрожує людям з професіями, пов’язаними з класифікацією «людина-людина». Наприклад,
- оператор кол-центру;
- продавець-консультант;
- учитель;
- соціальний працівник;
- соціальний педагог;
- психолог;
- психотерапевт;
- організатор заходів тощо.
А взагалі, багато чого залежить від людини, від

Існує як мінімум три групи факторів, які впливають на розвиток емоційного вигорання (особистісні, рольові, організаційні).
Загалом можна сказати, що найбільше синдрому схильні люди, які переживають дефіцит справжнього, екзистенційного сенсу, тобто ті, які віддають себе роботі, не проживаючи в ній своїх цінностей.

На мій погляд, емоційне вигорання може загрожувати будь-кому, хто займається різними видами професійної діяльності. Головною причиною є неправильний підхід до організації праці та внутрішнє ставлення до своєї діяльності. Просто в деяких професіях це настає трохи швидше, а в інших може відбутися лише через тривалий час.

Людям, у яких слабо розвинена навичка вибіркового ставлення, критичного мислення. Хто не знайомий зі словом «стрес» і немає досвіду подолання його. Людям, які мало знають себе, свої особливості, сильні та слабкі сторони. Особливо схильні люди, залежні від чужої думки.

По-перше — профілактика: потрібно гранично серйозно підходити до вибору майбутньої спеціальності на етапі професійного самовизначення. Наразі консультації з цього питання вам можуть надати психологи, однак ви можете хоча б перевірити себе самостійно, скориставшись тестами на профорієнтацію (вони в надлишку є як у книгарнях, так і в Інтернеті).
По-друге, помічаючи у себе «небезпечні ознаки», ви вчасно можете задуматися про зміну місця чи навіть напряму діяльності ДО того, як станете професійно непридатними на попередньому місці роботи або вона вас «перемеле». Тоді ваша перекваліфікація буде сприйматися і вами особисто, і оточуючими не як спроба «врятуватися з тонучого корабля», а як «відкриття другого дихання». Поміркуйте на дозвіллі — чим ще ви могли б і хотіли б займатися, до чого у вас є схильності, які задуми ви не здійснили колись — можливо, ви дасте собі новий шанс.

Часто бороться с выгоранием означает — бороться с усталостью. А это уже чревато изнурением. Прежде, на мой взгляд, важно позаботиться о самовосстановлении и возможных ресурсах (личностных и в окружении). Так как выгорание напрямую связано с профессиональным стрессом, то в профилактике и преодолении выгорания важно уметь снижать отрицательные влияния такого стресса. Для этого могут быть достаточными два умения — переключаться с одной деятельности на другую и достаточно отдыхать. Если не получается, то, возможно, стоит обратиться к специалистам.

Професійні групи самодопомоги.
- Балінтовські групи.
- Супервізійні групи.
- Інтервізійні групи.
- Власна психотерапія.
Допомога для людей, які не пов’язані з психологією.
- Звернення до фахівців (психологи, психотерапевти).
- Відпочинок, відпочинок, відпочинок.....

Емоційне вигорання — це швидше не причина, а наслідок стресу, надмірної емоційної включеності, втоми. Способи боротьби — це радше профілактика, ніж лікування. Сон, здорове харчування, вирішення конфліктів — як внутрішніх, так і міжособистісних, відпочинок і позитивний настрій!

Синдром піддається корекції; допомога фахівця збільшує шанси отримати бажаний результат.
Потрібно пам’ятати й про те, що всім потрібен своєчасний відпочинок і зміна видів діяльності (наприклад, з роботи на хобі).

Способи боротьби з емоційним вигоранням можуть бути абсолютно різними, але головне — як у багатьох психологічних питаннях — це бажання людини щось змінювати у своєму житті.
Проводячи дослідження цього питання, можу зазначити, що у профілактиці емоційного вигорання дуже важливі превентивні заходи, а також комплексність надання допомоги.
Коли психолог надає клієнту (працівнику організації) не лише психологічну допомогу, але й виступає основним супроводжувачем у питаннях розподілу робочого навантаження, якісного надання медичних послуг, а також виступає як особистий консультант і тренер. Усі ці етапи роботи в комплексі допомагають знизити або попередити формування основних фаз вигорання та призвести до реальних успіхів працівника у його професійній діяльності.
Цим займаються психологи на великих підприємствах — вони працюють пліч-о-пліч з керівниками відділів (менеджерами) задля збереження психічного здоров’я своїх підлеглих.

1. Дотримуватися балансу робота-відпочинок
2. Знати свої ресурси (зовнішні та внутрішні)
3. Вміння просити про допомогу
4. Вміння вибудовувати пріоритети
5. Вміння цінувати свій час і знати свої цінності

Боротися необов’язково, адже важливіше запобігти, ніж «лікувати»!