Причина чи наслідок?

Скільки років Ви у шлюбі?
Що саме Вас не влаштовувало у відносинах з чоловіком?
Які стосунки у Вас з чоловіком були напередодні війни?

4 роки у шлюбі, 5 років у відносинах. Не влаштовувала його занадто сильна прискіпливість і строгість до дитини. Це моя донька від попередніх стосунків, їй 7 років. Також не подобалось те, що з веселого і активного, він став дуже стриманим в емоціях, став дуже мало посміхатись, і домосідом. На початку відносин ми часто подорожували, відвідували різні культурні заходи. Також, зрозуміла, що окрім побутових речей, в нас мало спільних тем. Він не цікавиться тим, чим цікавлюсь я.
Також мені не дуже подобається його родина. Не дивлячись на те, що вони часто нас підтримують фінансово, як і мої батьки, вони мають російські корені і дуже часто ностальгують за СРСР. Я розумію, що в нього інші погляди, але факт, що він близький з такими людьми часто бісить.
Перед війною було все загалом нормально. Він водить, а я не маю прав. Він вирішував багато побутових питань. Скрізь возив доньку на машині, в школу, на різні гуртки, їздив за покупками. Коли війна почалась, я одразу хотіла поїхати до рідних за кордон, йому не дуже сподобалась ця ідея, він хотів перечекати вдома. Навіть напередодні від'їзду моя донька дуже боялась спати сама, бо це був перший день війни, я сказала їй: "Звісно, можеш спати з нами". На що він простомовчки пішов спати в іншу кімнату. Коли віз нас до кордону був мовчазний і прощався з нами дуже холодно. Зараз постійно кличе додому. Коли я кажу, що я тут заради безпеки і комфорту дитини, ніколи не погоджується, завжди сперечається і доказує, що в нашому місті безпечно. Це теж дуже бісить. Ніколи не сказав, що радий, що в доньки є нормальне навчання, дозвілля і спокій.

А як Ви бачите роподіл ролей у сімї?

Я не приховую, що дитина в мене на першому місці, можливо, це сталось після того, коли він почав так прискіпуватись до неї, і я ніби стараюсь її обмежити від його критики і строгості. Я говорила з ним про це неодноразово. Він сказав, що нічого міняти в своїй поведінці не збирається, що це його підхід до виховання.

Ви самі що відчуваєте - хочете зберегти шлюб чи ні?

Я вже й сама не знаю, чи я створена для шлюбу. У всіх відносинах з часом зникали почуття і люди починали просто дратувати. Може, я ні з ким не зможу жити довго і буду постійно час від часу в когось закохуватись. Може, я просто звикла все вирішувати сама, і коли хтось наполягає на своєму вирішенні, я дуже злюсь.
Намагалась аналізувати, що відчуваю до чоловіка. Пристрасті точно нема. Є якась вдячність за те, що підтримав мене після розриву з першим партнером. Я була сама з дитиною і не мала фінансових ресурсів. Але через це одночасно відчуваю провину і сором, якщо наважусь розійтись. Він постійно каже: "Я все завжди роблю для вас". Ніби не як докір, але часто це говорить. Хоча зараз я вже заробляю стільки ж, скільки й він, так само виконую якісь домашні обов'язки (до війни)

В чому та як це виглядає?

наприклад,якесь сімейне свято, всі сидять за столом, про щось спілкуються, веселяться. А він просто весь час з напруженим обличчям дивиться на неї і ніби чекає, коли в неї впаде вилка, чи вона якось не так сяде. Тільки щось таке стається, починає псіхувати і виражати злість.
Або ще приклад. Завжди, коли ми їздили на відпочинок за кордон, він так само слідкував за кожним її кроком, коли ми просто гуляли вулицями. То занадто швидко йдеш, то відволікаєшся на якісь іграшки. І постійно це зле лице. З харчуванням на відпочинку так само. Змушував все з'їдати і постійно дивився з напруженим поглядом, як вона їсть.
З останніх випадків, які похитнули мою впевненість ще до війни був інцидент в парку динозаврів. Він хотів її сфотографувати на механічному динозаврі. Вона боялась на нього вилазити і відмовлялась. Тоді він почав істерику, дитина плакала. Я втрутилась. Слово за слово і він сказав: "тоді мені така дитина взагалі не потрібна"

Це - як?
Ситуація зрозуміла, і так, саме в цій ситуації дитина потребувала захисту.

Змушував її залазити на динозавра, вона не слухала, він почав злитись і нервувати. Сварити, що вона його не слухається і підвищувати голос. Після того, як дитина почала плакати, продовжив далі її сварити і повчати.

Вибачте, але це лише Ваші фантазії і не конкретній випадок. Я питала про конкретний випадок - можете щось пригадати?

Це не фантазії, навіть його батьки часто кажуть, що в тебе з обличчям, розслабся, коли він дивиться на неї так.
Конкретний випадок - помалювала руки на уроці малювання, пігмент не відмивався, насварив і перестав возити на заняття взагалі. Потім так само на відкритому уроці з танців, не повторвала всі рухи, трохи балувалась, робила свої, дивився злим поглядом знов. Вдома був злий, сварив, перестав возити на уроки з танців взагалі

Якщо дитина на першому місці, і коли дитина виросте і пойде від Вас будувати своє життя - з ким Ви залишитесь?

Але чоловік може теж піти. Чоловіків може бути багато, а дитина завжди буде рідною людиною

Якщо Ви сильна і в усьому намагаетесь бути головною - то біля Вас будуть лише інфантільні чоловіки, за яких треа вирішувати та брати відповідальність. Зі здоровою психікою чоловік Вас навіть не помітить, а якщо і помітить - Ви будете з ним постійно сперечатися та конкуруати за владу в усіх питаннях

виходить, щоб бути щасливою в шлюбі, треба перестати бути самодостатньою, тобто довірити вирішення всіх питань чоловікові? Тоді це якось суперечить поглядам про рівність двох статей. Чи це швидше про компроміс у відносинах, а не відмову від своїх переконань і прикидання "слабкою"?