Не хочу жити

Question

Мене з самого дитинства, всі звинувачують у всіх проблемах, і навіть я маю уже сім'ю і дітей, це продовжується. І чим дальше тим менше мені хочеться жити. Я втомилася від постійних звинувачень. Я не знаю що мені робити з цим.

Мария Радченко · Answer

Доброго вечора, Аліно.

Дякую, що звернулися на форум по допомогу. Розкажіть, будь ласка, що конкретно зараз відбувається у Вашому житті, що Вас турбує? Хто звинувачує Вас, які у Вас стосунки з родичами?

Також дуже рекомендую звернутися до лікаря-психіатра у психоневрологічний диспансер, тому що небажання жити та суїцидальні думки є ознакою депресії, і частіше за все потребують медикаментозного лікування. Паралельно з психіатром, корисно проходити психотерапію, щоб поліпшити власний емоційний стан та життєву ситуацію.

Мария Радченко · Answer

Співчуваю. Це дійсно важко - постійно чути звинувачення від найближчих людей.

 [quote]Спочатку батьки винили, що не так навчаюся, хоча я все робила для того, аби вони не звинувачували мене, я гарно вчилася, тоді не така робота, пішла працювати лиш по спеціальності, бо почали казати нащо ми тебе вчили, потім не так заміж вийшла, не вчасно завагітніла[/quote]
У мене складається таке враження, що у батьківському уявленні існує певний життєвий сценарій, який вони вважають єдиним правильним. І за найдрібніше відхилення від сценарію іде покарання у вигляді критики. А може у батьків є незадоволення власним життям, яке вони переносять на Вас. Тому Ваше життя для них недостатньо досконале, що б Ви не робили.
Але Ви вже знаєте, що постійно наматись відповідати очікуванням інших, щоб їх не розчарувати - це шлях до депресії. Тільки Ви вирішуєте, чим займатись по життю, як виходити заміж і коли народжувати дітей, бо ніхто інший за Вас цього краще не зробить.

 [quote]чоловік не хоче приділяти час сім'ї, не підтримує мене[/quote]
 [quote]чоловік перестав проявляти інтерес до мене і дітей, каже, що я йому набридла[/quote]
Чим чоловік пояснює таке ставлення? Ви з ним думали про розлучення?

 [quote]Я на сьогодні не впевнена в собі, у своїх силах, почала боятися щось міняти[/quote]
До психотерапевта записатися дійсно варто, якщо є така змога. Бо це може допомогти знайти в собі внутрішню опору і вихід з морально скрутного становища.

Vitaliya Melnik · Answer

Добрий день. [quote]Морально дуже важко.[/quote]
Співчуваю вам, Аліна.
[quote]І яка б проблема не сталася, в цьому винна я.[/quote]
А ви як самі до цього ставитеся? Чи відчуваєте провину? Чи може якісь інші почуття відчуваєте?

Светлана Киселевская · Answer

Добрый день!
[quote]вважаю себе винною, у мене мама хороший маніпулятор,[/quote]
[quote]але я так не вважаю[/quote]
Какой вариант решения проблем с мамой и мужем вас бы устроил?
Как вы хотите, чтобы было?

Светлана Киселевская · Answer

[quote]щоб вони прийняли мене такою, як є[/quote]
Безусловное принятие может дать только мать своему ребенку.
И то, как вы видите, даже у вашей мамы это не очень получается.
У мужчин же, как и у женщин, не может быть безусловной любви к партнеру.
Иначе это будут не равные отношения, а отношения папы и дочери (или мамы и сына).
 
Если вы хотите, чтобы вас
[quote]не звинувачували... в усіх проблемах[/quote]
то вам надо уменьшить свое чувство вины и научиться противостоять манипуляциям.
Потому что манипуляторы (мама и возможно, муж) вас как раз и ловят на крючок чувства вины и страхов.

[quote]Можливо як я буду відчувати підтримку, чи хоча б взаєморозуміння[/quote]
Какой поддержки и взаимопонимания вы хотите?

[quote]хоч трохи впевненість в собі і своїх силах[/quote]
Вы считаете, что уверенность человека зависит от других людей?
А сам человек может изменить свою уверенность?

Мария Радченко · Answer

[quote]А його батьки кажуть, що я не даю змоги йому відпочити, він жеш працює, а я просто сиджу вдома. Хоча я так не вважаю, на мені діти, весь будинок, ще й чоловік як дитина.[/quote]
Ви праві в тому, що домашня праця - це така саме робота, як і всі інші, тільки неоплачувана. А коли Ви не отримуєте за свою працю вдячності і коли Вам не допомагають, це дуже засмучує.
Стосовно чоловіка. Він взагалі нічого не робить по дому, чи все ж таки якусь частку виконує? Сам себе він обсулуговує (в плані прання, готування їжі, прибирання за собою)? Чи це робите за нього Ви? Що, як Ви припините робити для чоловіка те, що він може і сам (наприклад, прибирати за ним), і він стикнеться з природними наслідками того, що буває, якщо не прибирати? Він же доросла людина, і може виділити час на домашню роботу, так само як і Ви.
А ще Ви можете домовитися про розподіл хатніх обов'язків між собою, щоб полегшити собі життя. Стосовно дітей, від яких чоловік втомлюється, то це і його діти також, тому важливо, щоб він брав участь у їх вихованні.

Ще хотіла спитати, чи є у Вас зараз бажання працевлаштуватися? Думаю, Вами складніше буде маніпулювати психологічно (чоловіку і його родичам), якщо Ви працюватимете, і як мінімум зможете казати, що теж працюєте, робите внесок в сімейний бютжет, теж втомлюєтесь на роботі, тому не завжди можете зробити все по дому.

Ну, і з приводу чоловіка. Як давно у вас з ним почались сварки, і що Ви до нього зараз відчуваєте? Ви кажете, йому з Вами і так нормально жити (хоча він і постійно на щось скаржиться), а Вам з ним як емоційно? Відредаговано автором 23-10-2023 10:33:44

Светлана Киселевская · Answer

Получается, у вас есть желание, чтобы мама и муж начали по-другому с вами себя вести?
Чтобы перестали обвинять и предъявлять претензии, а стали относиться с пониманием и поддерживали вас?

В принципе, это можно сделать.
Только вам придется для этого прилагать усилия и менять свое отношение и поведение.
Вы готовы к такой работе над собой?

Или как вы планируете сделать так, чтобы ваши родные изменились?

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

Доброго ранку, Аліно!
Співчуваю Вам і хочу підтримати)

А далі висловлю думку, яка, дійсно, може призвести до кардинальної зміни у перебігу подій Вашого життя(!) 
[quote]Хоча б,щоб не звинувачували мене в усіх проблемах, я вважаю що життя ніколи не буває ідеальним, всі роблять помилки, і я не виняток, вони теж. Просто хочу, щоб вони прийняли мене такою, як є, і хоч трішки підтримували мене, як я підтримую їх.[/quote]
Уважно вчитайтеся - на даному етапі Вам цього НЕ ПОТРІБНО(!) Чому не потрібно? А тому що це прагнення включає на повну силу механізм Вашої емоційної залежності від інших людей. Це про Вашу слабкість, про дефіцит упевненості в собі, про стан дівчинки, якій бракувало любові.
 
Ви гарна і розумна людина, але обставини склалися так, що батьки не заклали фундамент - почуття самоцінності. Вони такі люди. Вони практично не могли діяти по-іншому. 

А Вам потрібна сила. Рівновага. Підтримка. Прийняття...
Де ж це усе можна знайти? 
У взаєминах з тими, кому Ви насправді цінні і важливі. 
Можливо, батько, дідусь чи бабуся, подруга...

Також реальну допомогу можете отримати від психолога.

І, зрештою, від самої себе, як би дивно це не лунало, бо лише сама людина вирішує і обирає, як їй жити на цьому світі. 

І тоді, згодом, коли вирівняєте власну самооцінку, позбавитесь бажання задовльняти очікування інших, Вас почнуть по-справжньому сприймати і цінувати. Саме так. Саме в такій послідовності.

Мария Радченко · Answer

Поведінку чоловіка та інших родичів, на жаль, змінити НЕМОЖЛИВО. Бо це не Ваша зона відповідальності. Вони - дорослі сформовані особистості, які несуть відповідальність за себе, а змінитися людина може, тільки якщо сама щиро хоче цього і прикладає певні зусилля.
Перший крок до зцілення у відносинах з мамою - це прийняти те, що вона не зміниться, як би це не було боляче визнавати. Що так, ось така вона людина, яка не змогла дати Вам любові і прийняття. Але Ви тепер можете знайти опору в собі і полюбити себе так, як не любила мати. Раджу почитати книги по темі "Нелюбимая дочь. Как оставить в прошлом травматичные отношения с матерью и начать новую жизнь" (Пег Стрип) і "Токсичные родители" (Сьюзан Форвард), вони є у вільному доступі в інтернеті.

З чоловіком у вас співзалежні стосунки, і по-хорошому, вам обом потрібна психотерапія. Вам і чоловіку окремо і/або парна. Але раджу ставити на перше місце себе і свої потреби, і звернутися до психолога самій, щоб допомогти собі зцілитися від травматичного минулого і не давати собою користуватися в теперішньому.

Светлана Киселевская · Answer

[quote]Так, але і він хай змінюється[/quote]
Сам он не будет ничего делать, к сожалению.
Но если будете меняться вы, то есть вероятность, что изменится и ваш муж.
Потому что семья - это система.

Мария Радченко · Answer

[quote]він пішов навійну, потім його повернула мама його так як в неї 1 група інвалідності, і після цього що він що його рідні почали казати, що я заставляю його іти на роботу[/quote]
Це дуже важливі поточнення. Адже і війна (особливо, враховуючи, що чоловік брав у ній безпосередню участь, і Ваша вагітність як новий етап життя родини в цілому, і інвалідність матері чоловіка як складна життєва обставина, можуть чинити безпосередній вплив на Ваші з ним стосунки.)
Скажіть, будь ласка, чи змінилась особистість чоловіка після того, як він повернувся з війни? Чи став він більш дратівливим не тільки до Вас, а і до інших людей чи подій в житті, які його раніше не турбували? Чи бувають у нього нічні жахіття та інша не типова для спокійної людини поведінка? Якщо так, то чоловіку теж доцільно буде звернутися по допомогу, вже до психіатра, тому що зміна в поведінці після участі в бойових діях може бути пов'язана з ПТСР (посстравматичним стресовим розладом), який лікується психіатром + психотероапевтом з досвідом травма фокусованої терапії (розділ    КПТ, який вивчає психотравми). Відредаговано автором 23-10-2023 15:21:40

Павел Леонидович Басанский · Answer

[quote]І чим дальше тим менше мені хочеться жити. Я втомилася від постійних звинувачень. Я не знаю що мені робити з цим.[/quote]
Аліна, з цим тільки на психотерапію.Самотужки або за порадами й перепискою такі глибокі моменти не виправити.
Тим більше, якщо корінням воно йде у дитинство та відносини з батьками:
[quote]Спочатку батьки винили, що не так навчаюся, хоча я все робила для того, аби вони не звинувачували мене, я гарно вчилася, тоді не така робота, пішла працювати лиш по спеціальності, бо почали казати нащо ми тебе вчили, потім не так заміж вийшла, не вчасно завагітніла, з першим чоловіком я розлучилася, від нього маю доньку 10 років, через кілька років, вийшла заміж вдруге, знову не так, почали казати, що далеко живеш[/quote]
Бо спостерігається "дитяча" залежність від думки мами, від якої Ви 100% психологічно не сепарувались. І як бачите заміжжя та життя на відстані цьому не допомогло. Та й не могло допомогти, бо залежність - всередині Вас, в дитячій позиції щодо мами, яка до того ж й гарно вміє цим користатись, маніпулюючи Вашим почуттям провини, яке вона сама ж і ВИХОВАЛА в Вас.

Що ж стосується відносин з чоловіком, то зважаючи на це:
[quote]А з чоловіком, ми взагалі відколи я вагітна ходила, він мене не розумів, а зараз тим більше не розуміє, у нас майже кожен день сварки.
Постійно від нього одні претензії, морально уже втомилась.[/quote]
[quote]Зараз ситуація ще гірша, тому що, ми уже говоримо про розлучення, його тато з мамою підтримують. Я уже скільки не пробую поговорити з ним, він починає сварити і кричати навіть при дітях.[/quote]
Ніяких змін на краще НЕ БУДЕ. І все буде розвиватись за найгіршим сценарієм.

Владимир Анатольевич Тарасенко · Answer

[quote]Так, я згодна, що треба почати самій мінятися, але не знаю з чого почати.[/quote]
З усвідомлення реальності(!)  

А дальше приймати рішення, що першочергове, а що другорядне.Тобто з прийняття на себе відповідальності за все, що з Вами відбувається.

Необхідним буде звернення до психолога, адже Вам потрібен провідник в тому хаосі, що утворився. Відредаговано автором 23-10-2023 15:32:10

Светлана Киселевская · Answer

[quote]я згодна, що треба почати самій мінятися, але не знаю з чого почати[/quote]
Самостоятельно вы можете попробовать сделать следующее:
1. Уменьшить чувство вины.
Для этого, как минимум, научиться делить ее между собой и другими (мысленно или же делать записи, но не говорить об этом другим).
2. Проработать страхи.
Для этого я могу дать вам ссылку на бесплатную программу работы со страхами.
3. Изучить тему манипуляций и узнать, какие существуют приемы противодействия.
Например, прочитать книгу Сидоренко "Тренинг влияния и противостояния влиянию".
4. Поработать над развитием уверенности (материалы можно найти в Гугле по поиску "развитие уверенности").

Это программа-минимум (и план) решения вашей проблемы.
Если же не справитесь с этим самостоятельно, тогда придется начинать индивидуальную психотерапию.

Мария Радченко · Answer

[quote]Чоловік відмовляється звертатися до психолога, каже що він здоровий і все в нього добре, каже якщо в мене проблеми, то звертайся.[/quote]
На жаль, це поширене на пострадянському просторі уявлення, що якщо людина звертається по допомогу до психолога чи психіатра - значить з нею щось не так. Особливо чоловікам буває складно звертатися по допомогу, через стереотип, що чоловік не повинен проявляти спабкість та усі проблеми повинен вирішувати сам. Але звернення по допомогу, як на мене, - не ознака слабкості, а навпаки, ознака внутрішньої сили та особистісної зрілості, бо треба мати певну сміливість, щоб усвідомити власні проблеми та почати вирішувати їх.

Як би там не було, якщо чоловік не готовий змінюватися і вважає, що в нього все добре, Ви все одно можете звернутися на індивідуальну консультацію до психотерапевта, якщо є бажання і змога. Бо найкраще, що Ви можете зробити в ситуації, що склалася, - це попіклуватися про власне ментальне здоров'я.

Светлана Киселевская · Answer

[quote]Так, буду вдячна за ссилку, як пропрацювати страхи.[/quote]
Напишите мне, пожалуйста.
На форуме нельзя выкладывать ссылки.

Мария Радченко · Answer

[quote]Я його прошу звернутися до лікаря, адже інколи його боюсь, але це безрезультатно.[/quote]
Розумію. Здоров'я Вашого чоловіка - це його особиста відповідальність як дорослої людини. І будь-яке лікування або терапія не матиме ефекту, якщо пацієнт лікаря (чи клієнт психотерапевта) не нестиме своєї частини відповідальності за процес, не дотримуватиметься вказівок лікаря щодо медкаментозного лікування, і не буде працювати над своєю поведінкою. Можна, звісно, використати як аргумент з чоловіком і його родичами, що справа не в тому, що він якийсь хворий і через це якийсь не такий. А через це, що в країні війна, і це впливає на всіх нас. Розбалансована нервова система - частий наслідок воєнних дій, тому треба вчасно звертатись по допомогу, якщо є ознаки стресу.

Але зі свого боку Ви вже зробили все, що могли, аби допомогти чоловікові. Далі можна залишити цю відповідальність за ним, щоб не брати на себе роль його рятівниці.
І якщо чоловік і надалі так поводитиметься. можна ще подумати, чи вартий шлюб того, щоб зберігати його, або все ж варто розлучитися? Адже коли діти стають свідком того, що тато кричить на маму, це шкодить їх психіці.

Ще рекомендую літературу з теми абьюзу та співзалежних стосунків "Почему он это делает?" Ланди Банкрофт и "Женщины, которые любят слишком сильно" Робин Норвуд. Вони є в інтернеті у вільному доступі. Відредаговано автором 23-10-2023 16:16:07

Светлана Киселевская · Answer

[quote]Уже написала на електронну адресу[/quote]
Я отправила вам ссылки.

Татьяна Гергель · Answer

Доброго дня. Я так зрозуміла, що сепарація з батьками не пройдена?
І стосовно цього не складаються відносини з чоловіком.
Як Ви реагуєте, коли Вам говорять "що ви винні" ?

Ирина Миколенко · Answer

Доброе Утро!

Проблема у вас многогранная и давно идущая еще с детства.
Тут уже верно написали - что вы психологически не сепарировались от матери.
И на данный момент она на вас влияет - манипулируя вами умело.
И муж который, тоже не уважает уже вас... не ценит...
И ценил ли изначально?

Вам надо для себя осознать - либо вы с этих сценариев выходите и идете совершенно другой дорогой!
Либо и дальше вот так мучаетесь - и бесконечно вините себя во всем.... 
( а вашему окружению просто удобно вас обвинять - жертву нашли... за счет вас самоутверждаются).

И управляют вами - но вы даете собой управлять!
Вот в чем дело! Границы личные стерты! Самоценности не чувствуете! Не уважаете сами себя!
(Вот окружение ваше этим и пользуется).

Зауважать себя надо вам! И решиться на перемены в своей жизни.
Тогда и интерес появиться к жизни! И жить захочется!
И перестать надо доказывать - окружению что вы хорошая девочка!
Вы никому нечего не должны! И не перед кем не виноваты - осознайте это!
Это они в вашу жизнь залезли и управляют уже вашей жизнью!
Берите управление в свои руки! А для этого возьмите ответственность за свои решения.
И слушайте только себя! И делайте с позиции как вам приятно! Как вам нравится! 
Как для вас полезно и выгодно! (А уже потом все остальные - муж, друзья и т д).

Вы должны быть в приоритете у себя! 
Поставьте себе главные цели - какие хотите достигнуть - опираясь прежде всего на себя! И достигайте их.
Найти работу - хорошую. Обеспечивать себя. Заниматься любимым делом.
Построить дом. Украсить свой быт.
Получить образование. Научиться чему то новому. 
Путешествовать. Переехать в другое место и город.
Развивать себя духовно и умственно. 
Заняться своим здоровьем и внешностью. 
Заниматься детьми. Вкладываться в них
Найти новых друзей. Новый круг общения. Возможно нового мужа. ( но который будет вас ценить) 
И радоваться жизни. Исполнять свои желания и мечты. 
Вот цели у каждого свои.
Да будет не просто, но зато вы уже станете по настоящему зрелой и взрослой. 
И уже не будете зависеть от мнения других людей. 
А будете жить и делать, то что считаете нужным вы! 
Но это если захотите - поменять себя и свою жизнь!

Ирина Миколенко · Answer

И еще добавлю -
Ощущение - что вы уже на муже неосознанно компенсируете - давление и управление ( то что с вами делает ваша мать управляет вами - руководит )
Вы не осознанно или осознанно - ту же роль но проигрываете уже с мужем - присмотритесь!
Вы его во всем обвиняете - он и такой и вот такой ... и навязываете ему, то что ему не нужно, или он этого не хочет. Руководить им пытаетесь!
То есть идете против его воли - а он в свою очередь с вами бореться и отпирается от вас полностью... игнорирует вас. 
Вы с ним проигрываете роль родителя - (не зря вы сами сказали - что он как ребенок для вас).
А он что делает - пытается полностью вас избегать - чтоб только меньше с вами общаться, и чтоб вы его не грузили обязанностями.
И да ему тоже нужна помощь - судя по тому в какой он ситуации находиться - но не через давление на него, как на маленького мальчика - а с позиции равного - тогда и он возможно перестанет так упираться, и конфликтовать с вами. 
Поменяйте свою роль с ним - начните его воспринимать как равную личность - на равных по взрослому. 
Возможно и понимания больше у вас появиться с ним.
Но а если нет ... то тогда развод. 

Вы всячески убегаете от себя - то хотите помощи и поддержки от других людей ( естественное желание)
но это тупик! Надо на себя опираться - у себя искать поддержки!
То пытаетесь когото контролировать - в данном случае мужа - так как бы снова от себя убегаете.
А вы не других контролируйте - а себя начните контролировать и свою жизнь. ( позиция взрослого человека)
И правильно свою жизнь выстраивать и направлять - себя и свое пространство - но с любовью к себе, и к миру. Тогда баланс.

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

Не хочу жити

Ответы психологов