Question

31-03-2020

Доброго дня, шановні психологи!
Моя проблема не екстренна, скоріш хронічна. І все ж зважуюсь просити вашої допомоги, щоб пережити цей момент і рухатись далі.
Одразу питання – чи правильно я розумію проблему? І які потрібно зробити кроки, щоб з нею справитись?
Разом з чоловіком та дітьми я проживаю в домі свекрухи. І це для мене велика проблема, тому що тут я не можу «поворухнутись». Отримую від неї критику і повчання щодо всього – виховання дітей, стосунків з чоловіком, приготування їжі, порядку в домі, спілкування, проведення часу, роботи, фінансів. З однієї сторони наполягає «Ми разом живемо, а значить нам треба спілкуватись», з іншої – в усьому вважає, що вона права. І я не можу висловити свою думку, розраховуючи на прийняття, чи хоча б елементарну повагу, тактовність.
Іноді мені потрібна просто тишина, і щоб ніхто ніяк не коментував те, що я роблю і як я живу.
Особливо мене зачіпає її непробивна позиція «людина не може робити те що їй хочеться, а має робити те що треба і як правильно». Натомість для себе я розумію, що мені просто необхідно якомога більше зважуватись робити те, що хочеться.
Також неймовірно зачіпає те, що вона дорікає мені моїми батьками, хоча я неодноразово просила її цього не робити. Але вона це продовжує робити в різноманітних формах. Хоча я й зважилась розповісти їй, що в сім’ї мені довелось переживати насильство, і що мені боляче і неприємно, коли мене звинувачують в чомусь, що стосується батьків. Це більше не звинувачення, а провокації. Ніби спеціально хоче вивести мене з рівноваги. Або ж мені так здається.
При цьому я залишаюсь жити в її домі. Не зважуюсь зробити рішучі кроки, щоб з’їхати на орендоване житло. Хоча для цього практично все є: з чоловіком домовились, є кілька варіантів будинків/квартир, які могли б нам підійти, фінансово теж могли б справитись. Так, оренда не дає такого відчуття надійності, стабільності, як власне житло. Але це дало б необхідну свободу, щоб Жити.
Мене утримує тут ще й відповідальність за свекруху. Я хвилююсь, що залишившись на самоті, вона не справиться. Хоча я можу помилятись – може навпаки їй буде краще. Вона людина досить депресивна останнім часом. Дуже тривожна (наприклад, по кілька разів в день вимірює тиск), дуже чутлива, нервова – після будь-яких конфліктів чи непорозумінь (і тих, що не стосуються мене) кілька днів ходить дуже незадоволена. Мені незручно від того, що вона в такому негативному настрої, хоча я не бачу варіантів як їй допомогти.

Вопрос от: Ірина; Возраст: 25

понравился вопрос?

31-03-2020 01:31:25Дополнение от автора

Буває, що прошу свого чоловіка (її сина) тактовніше поводитись в спілкуванні, проявляти турботу. Вони регулярно конфліктують, кричать один на одного. Мені не приємно. Від нього хочу, щоб відстоював себе спокійно і впевнено, а не через крик і «погрози» (наприклад, вже багато разів говорив їй, що переїде, але ж не зробив цього). Взагалі я розумію, що це їхні стосунки, і що це не моя справа. Але неприємно таке спостерігати.
Так вийшло, що до цього моменту я дуже прив’язалась, звикла до цього дому. Хоча ще до народження дітей відчула, що атмосфера насправді не така доброзичлива, як здавалось при знайомстві. Побоялась, що фінансово не справимось, і тоді чоловік категорично не хотів розглядати варіанти оренди. Ключовим тоді було рішення чоловіка. Тож на той момент якось змирилась, і це затягнулось.
Перший раз ми більш-менш серйозно збирались (хоч і ще не так рішуче, як зараз) переїхати ще до народження другої дитини, тому що хотіли мати більше простору. Тоді раптом в свекрухи стався серйозний перелом ноги, після якого була реабілітація більше пів року. В той раз було, здається, цілком логічним і закономірним залишитись і доглядати за нею. Вдруге, коли ми знайшли роботу в іншому місті, незадовго після того, як чоловік розповів їй про наші наміри, вона так само зламала другу ногу. І знову ж таки відміна переїзду. Зрозуміло, що таке не робиться спеціально. Але такі співпадіння лякають. Були ще не такі «яскраві» моменти, коли в неї раптом починалися проблеми з серцем в такому ж контексті.
Цього разу вже складніше зважитись на це рішення, і є тривога щодо того, що буде далі.
Що б я не зробила – це рішення вона не одобрить. Буде маса критики, незадоволення, якщо переїдемо. Те ж саме буде, якщо залишимось.
Я розумію, що це є стара нещасна людина, і що її установки, її поведінка, характер – результат пережитих в житті труднощів. Я ніяким чином не хотіла б чимось її образити, створювати дискомфорт. І припускаю, вона все робить з турботи, або просто бачить тільки такий спосіб вижити, а не бажаючи нашкодити.
Мені її чисто по-людськи шкода. Хоча і себе шкода, і своїх дітей, що я так живу «в клітці». Знову ж таки, я розумію, що в неї крім мене є свої діти, є брат, які можуть про неї потурбуватись.
Виходить, мене тут утримує те, що я беру на себе відповідальність, яку не потрібно брати. Залишилось зрозуміти, чому я її беру, і як її відпустити?
Я розумію, що конкретно зараз, можливо, не час для кардинальних змін (в зв’язку з карантином). Але таким чином може бути завжди не час для цього. А життя проходить. В мене вже більше року виражена астенія з невеликими «проблисками». І я розумію, що в цих обставинах мені не вибратись.
(Розумію, що буде рекомендація попрацювати з психотерапевтом особисто, щодо цього і всього іншого. Коли в мене була така можливість, я вже проходила терапію, і хоча це тривало не дуже довго, мені здалось, що я досить близька до правильного рішення, що я зможу. Зараз такої можливості немає хоча б тому що на час карантину не вдається залишатись наодинці взагалі.)
Боюсь втратити зв'язок з реальністю(

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

31-03-2020 02:15:39Дополнение от автора

Павло Леонідович, дякую за відповідь!

цитата:

Мені здається, Ви багато вже чого розумієте і гарно попрацювали над собою)

Дякую за підтримку)

цитата:

припускаєте одні й ті ж самі помилки - корені яких у відношеннях з батьками - в тій жертовній позиції, яка виробилась у Вас в результаті цього.

Дуже болісно це признавати.

цитата:

Пастка саме в цьому. Відчуття жалю та виправдання людини, що маніпулює вами обома, а також є отруйною для Вас, проявляє вербальну агресію (критика - це теж прояв агресії), а також психологічний тиск. Свекруха - агрессор. Прихований, замаскований агрессор. Як змія, що виглядає такою маленькою та беззахистною, а потім несподівано жалить свого благодійника. Є така притча. Мабуть знаєте.
Так чи є та, кого треба пожаліти?

І щодо батьків так, і в цій ситуації теж. Хоч і є відчуття, ніби я щось пропускаю, жаліючи і виправдовуючи. Це не дає мені проявити закономірну силу (агресію?), відстояти себе. Ніби я не вправі це зробити. Тим більше, коли стосується старших людей. Які крім всього ще й щось вклали, віддавали що могли (знову виправдовую))

Для мене в цьому "виправдати і пожаліти" взагалі якийсь особливо важливий сенс. Здається, що кожного можна зрозуміти, виправдати, і якщо так, значить можна вірити, що люди загалом хороші, і жити безпечно. Така логіка.

цитата:

Так чи є та, кого треба пожаліти?

Є така думка, що я повинна проявити вдячність, за те, що отримала тут. За те ж житло, наприклад. Можливо не пожаліти, а якось інакше. Я повинна за це заплатити. Розплатитись)

31-03-2020 15:26:57Дополнение от автора

Вера Владимировна, спасибо за ответ!

цитата:

Вот вы и платите своей жизнью и здоровьем.
Не слишком ли велика расплата?

Я осознаю, что расплата своей жизнью и здоровьем не стоит этого. И вообще не имеет смысла. Спасибо, что обратили внимание!

31-03-2020 15:52:45Дополнение от автора

Дмитрий Алексеевич, спасибо! Очень хорошо, что вы так развернуто и точно ответили.

цитата:

Вероятно вы заметите, если прочитаете свой вопрос, что психологически вы как бы полностью находитесь в ней. В ее доме и мыслях о ней. О свекрови.

Вы правы, на этот момент "айсберг" повернут именно этой стороной. На ее месте бывали и дети, и муж, и работа, раньше много чего еще.

цитата:

Проживание в ее доме, это лишь конкретная метафора определенного психологического механизма адаптации. Действительно хотелось бы чтобы вы задумались и обратили внимание на то какие у вас были или есть отношения с родителями, с мамой.

Не было отношений с мамой. Мама в моем детстве выполняла функцию обеспечения выживания, внимание проявляла в виде приказов, наказаний. И когда она бывала дома и чем-то занималась, чаще всего старалась меня куда-то отправить, чтобы я ей не мешала. Сейчас вот даже не хочется об этом говорить ничего.

цитата:

И сквозь призму этих конфликтов и потребностей попытались взглянуть на нынешние. Какие потребности ваши удовлетворяет подобный разклад.

Потребность во внимании, потребность быть нужной, значимой? Не знаю)
Мысль такая, что я сейчас не смотря на конфликты не ухожу, а остаюсь, налаживаю отношения, пытаюсь объяснить свое видение ситуации, держусь за "ответственность", чтобы проживать эти конфликты опять, гарантированно получать к себе таким образом внимание, хоть и негативное. Привычная "контролируемая" среда, с которой мне понятно как взаимодействовать. Стабильность.

цитата:

Говоря о свекрове и перенося и связывая с ней все свои затруднения вы избегаете анализа своих чувств.

В каком-то смысле самый удобный, близкий, очевидный способ функционирования.

цитата:

Вы сэкономите много времени, если поймете и примите это сразу (менять свою жизнь в силах только вам и да, это будет вступать в конфликт с жизнями других, или их восприятием. Такова психическая реальность)
Эта способность выносить идею одиночества тождественна ответственности.

Спасибо.

01-04-2020 13:20:46Дополнение от автора

Павло Леонідович, дякую!

цитата:

Ірино, ось цитата із однієї психологічної книжки, яка, здається, пояснює, цю установку : "Увы, многим людям почему-то трудно дается понимание того, что жестокость в этом мире обычно вымещается на невинных. Очень часто жертвами такого насилия становятся дети. Причем, насилие по отношению к ним, как уже было сказано, очень часто оправдывается «воспитательным» процессом. Это «норма» нашей жизни – этому «учили» многих людей их родители, которые били их самих. Повзрослев, большинство людей начинают идеализировать своих отцов и матерей, вслед за ними, называя эти побои, насмешки и откровенные издевательства тем, что «родители хотели только добра». Это и понятно. Осознать своих любимых маму с папой как тиранов, которые просто таким образом решали свои проблемы, способен не каждый – это слишком болезненно и несет в себе глобальную перестройку собственного мировоззрения".

Так і є. Але з мене досить. Все. Хочеться поставити точку і більше не вдаватись в ілюзії. Вони більше не працюють на мене. Дякую за цю цитату, дуже вчасно.

цитата:

А якщо не розплатитесь, будете відчувати себе потім перед нею щось винною?

Буду. І якщо зроблю по своєму і щось не вдасться, буде дуже гірко признавати, що вона була права, а я помилялась. Той же приклад з квартирою - якщо піти, то щоб точно до неї проживати більше не повернутись. Потрібно якось "спалити мости", щоб більше не повертатись. Хоча і таке рішення викликає дискомфорт. Потрібно щось інше.

цитата:

Добре, тоді заплатіть: грошима, речами, ліками, ще чимось іншим, але НЕ цим терпінням та жалістю, які вкорочують вік Вашого щасливого життя і перетворють (хочеться сказати "спотворюють") його на безрадісне існування та виживання.

Так і зроблю. Дякую.

цитата:

Ну вот и "плюшки" пошли вкусненькие. Есть и бонусы для внутреннего и ненасытного ребёнка оказывается. Но только так он никогда не наестся - будет и дальше вечно голодным.

Скільки всього було зроблено через ненаситність внутрішньої дитини. Скільки дурниць. Скільки невдалих рішень)) Злюсь на себе за це. По доброму злюсь, зараз без жалю за втраченим.

цитата:

безрадісне існування та виживання

Абсолютно точно.

цитата:

И что же Вы?! Будете вечно зависеть от его ненасытного голода и искать тех, кто погладит, посмотрит, внимательно ударит и так будет ВСЕГДА?

Думаю я готова більше цього не робити. Змінити алгоритм.)

Дякую Вам! Відчуваю себе набагато більше живою.

01-04-2020 23:01:16Дополнение от автора

цитата:

"Краще приймати власні рішення і бути неправою, ніж бути правою, але робити за чужими підказками"? Це моє власне висловлювання - тільки но сформулював)). І ще: "Я достатньо міцна для того, щоб спокійно визнати всі свої недоліки та помилки, не втративши при цьому гідності". Якщо згодні з цим - використовуйте.

Ось так набагато краще. Дякую.

цитата:

Краще зліться не на себе, а на своє нерозуміння в минулому.

Відчуття таке, що вже немає нічого страшного, як було до. Головне що я дійшла до цього моменту.

цитата:

Звучить обнадійливо, тепер справа відтворити це на практиці.

Вже в процесі!

Я дуже вдячна Вам за допомогу! Нарешті я в ресурсному стані, якого не було давно (або й ніколи в такій мірі). Інсайт) Нарешті дійшло:) Склався пазл.

цитата:

відтворити це на практиці

Зможу, коли буде потрібно.:) Зараз якраз потрібно. Дякую!

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Похожие онлайн консультации

25-12-2014 Немає впевненості брати на себе відповідальність

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 1 · 2020-03-31 01:49:42

Здрастуйте, Ірино!
Мені здається, Ви багато вже чого розумієте і гарно попрацювали над собою), але припускаєте одні й ті ж самі помилки - корені яких у відношеннях з батьками - в тій жертовній позиції, яка виробилась у Вас в результаті цього. І зі свекрухою ця позиція дуже яскраво проявляється - тому і не наважуєтеся на переїзд і не підштовхуєте до нього свого чоловіка.

цитата:

Я розумію, що це є стара нещасна людина, і що її установки, її поведінка, характер – результат пережитих в житті труднощів. Я ніяким чином не хотіла б чимось її образити, створювати дискомфорт. І припускаю, вона все робить з турботи, або просто бачить тільки такий спосіб вижити, а не бажаючи нашкодити.
Мені її чисто по-людськи шкода.

Пастка саме в цьому. Відчуття жалю та виправдання людини, що маніпулює вами обома, а також є отруйною для Вас, проявляє вербальну агресію (критика - це теж прояв агресії), а також психологічний тиск. Свекруха - агрессор. Прихований, замаскований агрессор. Як змія, що виглядає такою маленькою та беззахистною, а потім несподівано жалить свого благодійника. Є така притча. Мабуть знаєте.
Так чи є та, кого треба пожаліти?
Окрім того, саме почуття жалю є дуже деструктивним як для того, хто жаліє, так і для того, кого жаліють.

Вера Владимировна Морозова (Одесса) · Answer 2 · 2020-03-31 11:03:02

Здравствуйте!
«Я повинна за це заплатити. Розплатитись)»
Вот вы и платите своей жизнью и здоровьем.
Не слишком ли велика расплата?

score 1 · Answer 3 · 2020-03-31 12:35:44

Здравствуйте. Вероятно вы заметите, если прочитаете свой вопрос, что психологически вы как бы полностью находитесь в ней. В ее доме и мыслях о ней. О свекрови. Проживание в ее доме, это лишь конкретная метафора определенного психологического механизма адаптации. Действительно хотелось бы чтобы вы задумались и обратили внимание на то какие у вас были или есть отношения с родителями, с мамой. И сквозь призму этих конфликтов и потребностей попытались взглянуть на нынешние. Какие потребности ваши удовлетворяет подобный разклад.
Говоря о свекрове и перенося и связывая с ней все свои затруднения вы избегаете анализа своих чувств. Той пресловутой и в данном случае "нормальной" ответственности, которая указывается. Ненормальной, давящей и преследующей она становится именно потому что избегаются, отрицаются собственные эмоции и мысли посредством переноса и ассоциирования их с фигурой, личностью свекрови. Одна ваша фраза запомнилась... "Я хвилююсь, що залишившись на самоті, вона не справиться" i перед цим... "Мене утримує тут ще й відповідальність за свекруху". И в вашем вопросе много еще чего, что можно было бы прояснить и над чем поработать. Лишь пример.
То, как вы выносите свое чувство одиночества и принимаете идею, что вы одна и в бытийном, реальном плане вам одной решать свои проблемы и устраивать жизнь, которую вы хотите. Это можно или делать или избегать изменений, соотнося жизнь и проблемы со свекровью. Вы сэкономите много времени, если поймете и примите это сразу (менять свою жизнь в силах только вам и да, это будет вступать в конфликт с жизнями других, или их восприятием. Такова психическая реальность)
Эта способность выносить идею одиночества тождественна ответственности.
Конечно эта способность формируется и закладывается в отношениях с родителями, мамой и затем отцом. Почему важно понять и проанализировать какие возможные задачи развития и формирования вашего Я продолжают о себе заявлять уже в этих отношениях, что было возможно не вполне реализовано в прошлых родительско-детских.

Ответ отредактирован автором 31-03-2020 12:41:05

Вера Владимировна Морозова (Одесса) · Answer 4 · 2020-03-31 15:35:24

Вера Владимировна Морозова (Одесса) 31-03-2020 15:35:24

Пожалуйста.
Всего вам доброго!

👍 рекоммендовать:

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 5 · 2020-04-01 01:29:13

цитата:

І щодо батьків так, і в цій ситуації теж. Хоч і є відчуття, ніби я щось пропускаю, жаліючи і виправдовуючи. Це не дає мені проявити закономірну силу (агресію?), відстояти себе. Ніби я не вправі це зробити. Тим більше, коли стосується старших людей. Які крім всього ще й щось вклали, віддавали що могли (знову виправдовую))
Для мене в цьому "виправдати і пожаліти" взагалі якийсь особливо важливий сенс. Здається, що кожного можна зрозуміти, виправдати, і якщо так, значить можна вірити, що люди загалом хороші, і жити безпечно. Така логіка.

Ірино, ось цитата із однієї психологічної книжки, яка, здається, пояснює, цю установку : "Увы, многим людям почему-то трудно дается понимание того, что жестокость в этом мире обычно вымещается на невинных. Очень часто жертвами такого насилия становятся дети. Причем, насилие по отношению к ним, как уже было сказано, очень часто оправдывается «воспитательным» процессом. Это «норма» нашей жизни – этому «учили» многих людей их родители, которые били их самих. Повзрослев, большинство людей начинают идеализировать своих отцов и матерей, вслед за ними, называя эти побои, насмешки и откровенные издевательства тем, что «родители хотели только добра». Это и понятно. Осознать своих любимых маму с папой как тиранов, которые просто таким образом решали свои проблемы, способен не каждый – это слишком болезненно и несет в себе глобальную перестройку собственного мировоззрения".

цитата:

я повинна проявити вдячність, за те, що отримала тут. За те ж житло, наприклад. Можливо не пожаліти, а якось інакше. Я повинна за це заплатити. Розплатитись)

А якщо не розплатитесь, будете відчувати себе потім перед нею щось винною? Добре, тоді заплатіть: грошима, речами, ліками, ще чимось іншим, але НЕ цим терпінням та жалістю, які вкорочують вік Вашого щасливого життя і перетворють (хочеться сказати "спотворюють") його на безрадісне існування та виживання.

цитата:

Потребность во внимании, потребность быть нужной, значимой? Не знаю) Мысль такая, что я сейчас не смотря на конфликты не ухожу, а остаюсь, налаживаю отношения, пытаюсь объяснить свое видение ситуации, держусь за "ответственность", чтобы проживать эти конфликты опять, гарантированно получать к себе таким образом внимание, хоть и негативное. Привычная "контролируемая" среда, с которой мне понятно как взаимодействовать. Стабильность.

Ну вот и "плюшки" пошли вкусненькие. Есть и бонусы для внутреннего и ненасытного ребёнка оказывается. Но только так он никогда не наестся - будет и дальше вечно голодным. И что же Вы?! Будете вечно зависеть от его ненасытного голода и искать тех, кто погладит, посмотрит, внимательно ударит и так будет ВСЕГДА?

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 6 · 2020-04-01 20:35:30

цитата:

Буду. І якщо зроблю по своєму і щось не вдасться, буде дуже гірко признавати, що вона була права, а я помилялась. Той же приклад з квартирою - якщо піти, то щоб точно до неї проживати більше не повернутись. Потрібно якось "спалити мости", щоб більше не повертатись. Хоча і таке рішення викликає дискомфорт. Потрібно щось інше.

Ви праві, Ірино, потрібно щось інше. Може таке? "Краще приймати власні рішення і бути неправою, ніж бути правою, але робити за чужими підказками"? Це моє власне висловлювання - тільки но сформулював)). І ще: "Я достатньо міцна для того, щоб спокійно визнати всі свої недоліки та помилки, не втративши при цьому гідності". Якщо згодні з цим - використовуйте.

цитата:

Скільки всього було зроблено через ненаситність внутрішньої дитини. Скільки дурниць. Скільки невдалих рішень)) Злюсь на себе за це. По доброму злюсь, зараз без жалю за втраченим.

Краще зліться не на себе, а на своє нерозуміння в минулому.

цитата:

Думаю я готова більше цього не робити. Змінити алгоритм.)

Звучить обнадійливо, тепер справа відтворити це на практиці.

Будь-ласка!)

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 7 · 2020-04-01 23:18:41

цитата:

Я дуже вдячна Вам за допомогу! Нарешті я в ресурсному стані, якого не було давно (або й ніколи в такій мірі). Інсайт) Нарешті дійшло:) Склався пазл.

Дуже за Вас радий!
Будь-ласка)

Нездорова відповідальність