Чотири місяці тому я вступила в університет і начебто пішла туди, де було не так вже й погано. Це не був ВНЗ моєї мрії, але вчитися там можна було. Не пішла у краще місце, тому що боялася кудись переїжджати.

Ще з років 12 в мене зникли всі друзі. З того часу майже всюди відчувала себе зайвою і дуже одинокою. І мені постійно обіцяли, що в університеті стане все класно і я знайду своїх людей і ТД.

Спочатку все було непогано, я стала старостою, спілкувалася з одногрупниками, навіть з'явилася більш близька подруга. Але потім все просто з часом почало ламатися. З тією подругою нам стало якось не цікаво разом і спілкування ми зупинили, як виявилося в групі була дівчина, яка бачила в мені конкурентку, а я цього зразу не зрозуміла. Вона налаштувала половину групи проти мене. Я на той час дуже емоційно виснажилися і вирішила, що не хочу бути старостою тому що це дуже не вдячна і безглузда робота. Я відмовилася і на моє місце прийшла вона.

За декілька місяців я дуже сильно віддалилася від усіх, в той час як вся група разом спілкувалася. Зараз я вже просто не можу ні з ким там розмовляти, вже частково і через образи. У них є група без мене і мої одногрупниці, як виявилося, давно ходять разом гуляти і жодного разу не запросили мене.

Мені через все це дуже самотньо там. Я не хочу туди ходити і когось бачити, жалкую що вступила туди. Я завжди мріяла, що в університеті моє життя перейде на новий рівень і я нарешті стану щасливою, але в мене нічого не вийшло.

Зараз моя головна проблема це те, що треба змусити себе ходити туди кожного дня, сидіти одною на перервах і відчувати зневагу інших до мене. Не знаю, що робити. Можливості відрахуватися в мене немає, тому що я на бюджеті і платити за контракт я не зможу. І треба там якось відсидіти чотири роки, але мені погано стає навіть від думок про це.