|
16-05-2016 09:42:45Дополнение от автора
|
|
Те що я ховаюсь від людей було давно, за прослуховуванням музики, навчанням. і ходжу як зазомбована це було давно, але мені було так зручно і я не помічала або не хотіла помічати того, але після 9 місяців зустрічання з хлопцем, де я одразу зробила його центром всесвіту і злилась з його життям і проблемами, мені це задоволення спочатку приносило, потім йому це обридло, і він захотів бачити веселу дівчину, яка йому щось розповідає цікаве. Я почала картати себе що я не така, начиталсь всього в неті і серйозна депресія в мене появмлося, я втратила інтерес до всього, стискаючі болі голови супроводжували мене, я чекали поки він сам мене покине, а цього сама зробити не могла. Я розумію, що проблема була ще до нього. В мене в дитинстві, у віці 6 років був такий випадок, старший хлопець покликав кількох дітей з собою для того, щоб запропонувати інтим нам.....сказти що ми йшли з примусу не можу......ми не розуміли на що йдемо...щоб сам контакт був я не пам"ятаю, але те, що він нас повів на цвинтар і всі про це знали, батьки сказали, щоб такого більше ніколи не було, однолітки знали, і часто нагадували і сміялись через то. З того часу я взялась за активне навчання не розуміючи для чого це, так ніби хотіла виправити все те що було до того, але те що після того мені лишалось тільки фантазувати на інтимні теми, а хлопців я до себе не підпускала і з людьми іншими досить поверхнево веду себе. Таке відчуття ніби я велика дитина,в шкурі вже дорослої людини. Постійно підлаштовуюсь під когось бо не відчуваю себе. Але найгірше , що це все може бути спадково, бо моя мама так само казала, що не вміла вести себе з хлопцями, страшенно боялася, і завжди підлаштовувалась під людей. Я ніби через призму бачу весь світ.
|
|
16-05-2016 13:39:56Дополнение от автора
|
|
Я постійно думаю або про минуле або про майбутнє, але не є в теперішньому. Коли спілкувалась в компанії хлопця, то були напади страху, так ніби я не можу осмислити всього, що вони говорять..не встигаю і то все падає мені на голову і я чекала скоріше втекти би. Завжди все робила, бо всі так роблять, думаючи тільки поверхнево про наслідки тай взагалі про те що роблю. Хоча завжди вела себе правильно і стримано. Тепер в мене абсолютні перепади настрою, то мені зле, голова стискається, то трохи легше, ніякі таблетки від головного болю не допомагають. Я навіть не буду пам"ятати точно, що я писала в цьому повідомленні. Що писала його можу згадати, а про що ні (про свої проблеми скажу). Може прийти якась думка і я одразу її забуду. Можливо потрібна зробити якісь дослідження мозку.....
|
|
Ольга Александровна Карпенко (Киев) 16-05-2016 16:13:38
|
Здравствуйте. Да, симптомы Ваши тревожные. Обратитесь в первую очередь к неврологу. Опишите ему все симптомы про головные боли, ухудшение памяти и т.д. Он Вам назначит нужные исследования. И сделайте это как можно скорее, потому что если есть проблемы с мозговой деятельностью, то затягивать диагностику и лечение нельзя. И ещё раз повторю - к врачу срочно! Пусть лучше я Вас напугаю, и Вы обследуетесь, чем успокою, скажу, что нужно работать с психологами, и Вы потеряете драгоценное время. Удачи Вам!
👍 рекоммендовать:
|
|
16-05-2016 16:34:13Дополнение от автора
|
|
Найгірше, що я накрутила себе, що зі мною щось не так і з цими думками я ходжу постійно, то мене тривожить, приводить в страх то ще один із варіантів того що я все забуваю і ні на що не звертаю уваги. Спочатку я звертала увагу на речі, але дуже поверхнево, завжди хтось вирішував за мене і я не переймалась тим. Звертала увагу тільки на ту інформацію, яка потрібна мені (музика, навчання) дуже вузько тому і не пам"ятала іншого, бо не зациклювалася, моєю другому я того було не потрібно просто. Немає відповідальності за себе.
|
|
16-05-2016 16:41:29Дополнение от автора
|
|
Прошу , щоб хтось зі мною говорив, щоб мені ті нав"язливі думки в голову не лізли, але співрозмовника вибираю тихого, спокійного. Я щось прочитаю знайду таке в себе і вже сама поставлю собі діагноз.
|
|
Ольга Александровна Карпенко (Киев) 16-05-2016 16:47:37
|
Алиса Владимировна Вуин
А чтобы самой себе не ставить диагноз, лучше, чтобы его поставил врач. Если всё с Вами будет в порядке, то Вы уже вздохнёте с облегчением и сможете разбираться с психологическими проблемами. А если не в порядке, то Вы тут же займётесь своим здоровьем. В любом случае, тревога немного уменьшится, ведь Вы будете знать, что делать.
👍 рекоммендовать:
|
|
16-05-2016 16:58:41Дополнение от автора
|
|
Ви праві, але за 2 місяці я настільки себе накрутила, що я психологічна співзалежна, роздвоєння особистості, нав"язливі думки про майбутнє, копання в минулому, що коли мені говорять щось протилежне в мене бар"єр,який навіть пустити іншу думку не хоче. Таке відчуття, що я на себе прийняла роль страждальниці і зациклилась на своїх проблемах. Хоча я в житті своєму завжди на чомусь зациклювалась.
|
|
Алиса Владимировна Вуин (Одесса) 16-05-2016 22:20:47
|
Я согласна с коллегой. Нужно пройти обследования. Если не знаете с чего начать-можно обратиться к врачу общей практики(терапевту) от направит Вас к профильному специалисту, назначит обследования.
Скажите, Вы можете с кем-то обсудить это? Что бы кто-то пошел с Вами к врачу, поддержал Вас?
Так же очная консультация с психологом (не исключая врача) будет тоже полезна.
👍 рекоммендовать:
|
|
17-05-2016 07:52:37Дополнение от автора
|
|
Батьби знають, що я ходжу до психолога, але щоб сказати, що мені гірше і щось серйозніше я боюся за їх здоров"я. Я боюся за своє здоров"я постійно. В мене точно неврози, та щей невропатія нав"язливих думок, зараз напротязі з місяців постійно думаю, що зі мною може щось статися, почую про якусь хворобу приписую їй собі, вічно переживаю, а що люди подумають про мене, що скажуть, переживаю, коли не спрвляюсь з навчанням. Коли дивлюсь телевізор і побачу якусь дитину з захворюванням. думки панічні, що в моєї дитини таке може бути, боюсь про якісь біди слухати, бо так само можу приписати їх собі. Відчуття ніби в паралельній дійсності
|
|
17-05-2016 19:00:50Дополнение от автора
|
|
Невропатолог сказав, що не потрібно робити ніяких досліджень голови, що мої головні болі все це результат нав"язливих думок. Уявіть собі, що ви все життя вчитесь, приходите з навчання сядете вконтакти нічого не бачачи з постійним відчуттям тривоги і якісь тривожні думки чи то про навчання чи про майбутнє, не обгрунтовані думки ніякими фактами. Потім сідаєте вчитись, тривожитесь так само, або через те що не виходить, без підставно за будь-якої причини нервуєтесь, відволікаєтесь, зависаєте або думаючи про щось погане або просто ні про що не думаючи. Йдете як зомбі їсти, можете вийти на двір, але в вас постійно незадоволений,критикуючий, страждальний вигляд і відчуття так само. Приходите. вчитесь мучитесь, жалієтесь. Дзвонять батьки і питання лише як навчання. я йду по вулиці не бачу як цвітуть дерева, як сміються люди......а якщо бачу це то знаю, що я не така і не буду такою. Я в своїй реальності і так було завжди. Тепер в мене настільки тривожний стан, бо я вирішила щось змінити, а я в своєму житті не приймала сама ніяких рішень серйозних за мене все робили батьки а я як зомбі все виконувала. Тепер боюсь взяти відповідальність за себе, за життя, щось змінити, засмутити батьків, в мене дуже сильний зв"язок з мамою, коли в мене бувають такі напади страху я постійно уявляю маму і як в дитинстві в мене така була тривога і вона обнімала мене, мені навіть хочеться щоб в той момент мене пожаліли. І я себе все життя або сильно жалію або строго змушую щось робити, чорне і біле, а середини між тим нема. Що мені далі робити коли психолог не допомагає?
|
|
17-05-2016 21:05:54Дополнение от автора
|
|
півтора місяця, два рази на тиждень.
|
|
17-05-2016 22:53:16Дополнение от автора
|
|
Ну мені вона радить піти на концерт, там мене тривога і все інше не покидає. Вона мене похвалить, що я пішла на концерт, я їй говорю що там мені легше не стало, а вона ви перебільшуєте. Вона не розуміє серйозності проблеми, бо можливо я недостатньо показую і розказую про неї. Я не звикла показувати як мені тяжко, тай боюся того, бо то буде зрив конкретний і боюся щоб гірше не було. Бо мені важко сконцентруватися, я шкидко забуваю, що хотіла сказати, коли вона мені починає щось хороше розказувати, або щось з дитинства загадати то в мене настрій зразу підвищується. Я навіть коли батьки дзвонять кажу що все добре щоб їх не засмучувати, бо якщо їм буде погано, погіршає зразу мені. В мене були такі випадки коли тато захворів і кашляв пів ночі в мене приходили напади стаху що з ним щось може статися. І я не в силах зрозуміти, що від моїх думок нічого не зміниться. Навіть в дитинстві в мене були такі напади страху, коли я маленькою дитиною (7 років) на похороні запитала чи я так само помру, я пам"ятаю тоді своє відчуття.....це не був велечезний напад страху, але вже тоді був.
|
|
17-05-2016 22:59:32Дополнение от автора
|
|
а тепер мені страшно від того, що я це все підіймаю. І коли я згадую ті дитячі випадки, той самий страх повертається. Я ніколи не забуду,коли я хворіла десь в 10 річному віці в мене був такий сон ніби кубіки як в тетрісі насуваються і я не встигаю за ними вони ніби давлять і ще в мене було відчуття що в мене щось не так з зубами, чи важкі чи тяжко зімкнути щелепи тому що зуби здаються ніби не твої. І я тоді в стаху прокидалася і кричала про те що бачила і кликала щоб хтось був біля мене. А взагалі малою (4 роки) прокинувшись в кімнаті одною побачила портрет Тараса Шевченка перелякалась і побігла до мами з криками вуса, вуса....ну емоцій по цьому випадку я чесно кажучи не пам"ятаю. Живу завжди або спогадами минулими або майбутніми тривогами.
|
|
Алиса Владимировна Вуин (Одесса) 17-05-2016 23:03:08
|
Скажите, а вот своему психологу Вы , с Ваших слов, не рассказываете, как плохо себя чувствуете...а здесь говорите. Что помогает вам говорить об этом здесь? Как меняется Ваше состояние и страхи от того, что мы здесь с Вами это обсуждаем?
И ответьте, пожалуйста, на вопрос, который я задала выше: направлял ли Вас психолог к неврологу и/или психиатру? Вы описываете "напади страху", как проявление панических атак (возможно здесь сложности перевода, так как говорим на разных языках), в связи с этим принимали ли какие-то успокаивающие препараты?
👍 рекоммендовать:
|
|
Алиса Владимировна Вуин (Одесса) 17-05-2016 23:10:45
|
К последнему сообщению, что такого ценного в тех страшных воспоминаниях, что Вы до сих пор так упорно за них держитесь? Что не видите или не хотите видеть в "сейчас" , что убегаете в тревожное будущее?
Вы вот важное мне о себе рассказываете. И про сны и про детские страхи, и про первую встречу с правдой жизни: все умрут, рано или поздно. ... Рассказываете ли Вы это своему психологу? делитесь ли с ним этими переживаниями?
👍 рекоммендовать:
|
|
18-05-2016 08:43:54Дополнение от автора
|
Я просто все згладжую і боюся сказати, що зі мною щось таке відбувається абсолютно інше кардинальне від норми. Боюся за себе. Там я бачу людину,яка може похвалити, згадати щось хороше з мого дитинства. Я приходжу до не з словами, мені нічого не допомогає мені потрібно щось дієве, на що вона каже спокійно, я ж не Бог, не маг, щоб все чарівною паличкою змінити. Питає чи я вірю, що хтось може змінити цю мою ситуацію, я кажу що ні. Вона каже, я вас навчу, все змінимо і я на долю і я вірю, але тільки під час сеансу. Я до неї навіть з листочками приходжу, де я пишу що мені прийшло в голову або що я в неті нарила і читаю їй то.
До невропатолога вона мене не направляла, казала я можу вам дати препарати, але хочу навчити так керувати своїми думками. Якими думками якщо вони як такі відсутні. Розказую психологу. Чому тримаюся, бо таке відчуття, що я страждальниця.... я мало пам"ятаю хороших спогадів, а багато поганих. Останні три місяці я дуже згадую ці дитячі страхи і напади. Сьогодні я пів ночі не спала, бо в мене не зрозуміле неконтрольоване постійне відчуття тривоги,тахікардія бо я сьогодні йду до психіатра і мушу сказати про це мамі і попросити піти зі мною, а біля психіатра щоб не засмучувати маму я все можу знов згладити, але приховувати все я так само більше не можу . Я розбудила сестру і пів ночі говорила їй про те що відчуваю, просила щоб вона подзвонила і сказала мамі щоб та приїхала. Прийняла валідол, попросила, щоб сестра тримала мене за руку і заснула на кілька годин. В мене постійні страхи, що я не закінчу свого навчання, лишилось 2 тижні а я вже не можу, я хочу втікти, я не справляюсь і з тими думками і з навчанням.
|
|
Алиса Владимировна Вуин (Одесса) 18-05-2016 12:44:49
|
Здравствуйте еще раз! Тревожность и панические атаки-это очень изматывающие состояния, сочувствую Вам.
Вы большая молодец, что разбудили сестру, что просите ее помочь Вам. Я знаю случаи, когда только с помощью панических атак человеку удавалось просить и получать поддержку и внимание близких. Не знаю, Ваш ли это случай. Я не хочу конкурировать с Вашим психологом, выдвигая разные гипотезы Ваших состояний. Рекомендую не скрывать от специалиста свои переживания. Я понимаю, что когда психолог Вас хвалит-это успокаивает и поддерживает,это приятно...но если Вы умалчиваете информацию- у специалиста нет полной картины Вашего состояния.
К психиатру направил Ваш психолог? Не волнуйтесь, дышите. Психиатр поговорит, обследует,если будет нужно-назначит успокоительные.
Пишите.
👍 рекоммендовать:
|
|
19-05-2016 08:09:35Дополнение от автора
|
|
Дякую за розуміння) Ні, невропатолог направив до психіатра. До психолога я вже не ходжу. Психіатра виявив невроз і деперсоналізацію. Деперсоналізація як така десь 2 роки мучить мене, невроз пів року. Затянула я з лікуванням не звертаючи уваги на симптоми, шукаючи спеціаліста. А сильність до такого в мені закладена ще з народження. Поки стараємся нормалізувати сон.
|
Наши психологи
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
що мені може допомогти і що зі мною?
