Джен Ейр (). Обзор психолога.

У Психолога » Психологические обзоры » семья » Джен Ейр (Шарлотта Бронте)
психолог
Автор обзора психолог
темы произведения: семья   отношения   любовь   поведение

 

книга Джен Ейр
Роман Шарлотти Бронте «Джен Ейр» ми часто звично «ставимо на полицю» романів про кохання. Або так званих «жіночих романів». Здавалося б, куди ще? Адже є герой, є героїня, кохання,  складнощі та щасливий кінець.  


Та більшою мірою це роман про гідність, про те, як можна бути вірною своїм моральнім цінностям й залишитися вільною особистістю. Навіть в умовах, якими  можна об’єктивно виправдати самозраду. 


Для читачів, які цікавляться причинами людських вчинків, впливом на життя людини подій дитинства й вміння брати на себе відповідальність та впоратися із наслідками своїх рішень, кохання в романі – тільки «вишенька на торті».


Багато з того, що є влучно підміченим авторкою, сьогодні підтверджується науковими дослідженнями. Й навіть має спеціальні назви. Наприклад, «сімейний сценарій», «маніпуляція», «конкуренція між сіблінгами», «кросскультурний конфлікт».


Головна героїня є «незручною дитиною». Її поява в сім’ї тітки втілилася тільки  завдяки обіцянці, яка була буквально «вирваною»  містером Рідом перед своєю смертю у дружини.  Місіс Рід не мала жодного бажання виховувати Джен та бачити її членом своєї родини. Негативне ставлення могло би з часом пом’якшати, але дівчинка має непривабливу зовнішність. Навіть слуги віддають перевагу маленькій красуні Джорджиані, хоча та має досить злу вдачу. «…була б вона милою, красивою дівчинкою, її можна було б й пожаліти за те, що вона нікого не має на білому світі. Але хто стане жаліти таку противну маленьку жабу!


- Вірно, небагато хто, - погодилася й Бетті. – Зрозуміло, що красуня на кшталт міс Джорджиани, якби потрапила в такий самий стан, набагато більше б прихиляла до себе» (с).


Шарлотта Бронте не знала про сучасні психологічні дослідження, які підтверджують її спостереження. Та ми вже добре про це обізнані!


Десять років потому, як маленьку дівчинку замикають у «червоній кімнаті», наслідки стресу ще даються взнаки. Сьогодні ми знаємо, що таке явище є психологічно обґрунтованим.


В умовах повної байдужості оточуючих дорослих до її навчання та розвитку, героїня виявляє великий інтерес до читання. В бібліотеці будинку Рідів Джен самостійно, як ми говоримо зараз, використовує можливості для свого розвитку. Перспектива докорінним чином змінити життя, поїхати до школи аж ніяк не лякає її (хоч ясного уявлення, що ж це таке, не має). Навпаки, розповіді служниці про успіхи панянок, які надбали знань у школах, пробуджують у дівчинки «дух змагання».  Зі школою також «пов’язана далека мандрівка , повний розрив із Гейтсхедом, перехід до нового життя»(с).


В новому житті все незвично, часом ворожо. Дисципліна містера Брокльхерста націлена на те, щоб ламати дітей. Він це називає вихованням смиренності. Та маленька некрасива Джен не ламається. Навіть не дає озлобленню занапастити себе.


Героїня говорить про себе, що із задоволенням скоряється розумній владі. Й летить у вогонь соромна корона, що надягнута на подругу владою Ловуду. Цю владу Джен не вважає розумною.  Серед моральних цінностей Джен Ейр відсутній анархізм.  Вона поважає владу. Та вважати розумною чи ні, скорятися чи  ні, - вирішує сама. Кожний раз, зіштовхнувшись із проявами влади, героїня роману робить свій особистий свідомий вибір. Це завдання не для слабких.


Джен Ейр з повним правом можна назвати сильною особистістю. Без істерик та з повагою до оточуючих вона бере відповідальність за своє життя на себе.


А от героя, незважаючи на романтичну зовнішність, загадковість та нещасну долю назвати сильною особистою навряд чи вдасться.  Так, він кохає Джен. Але його спосіб йти по життю – маніпулювання та приховування правди.  Наречена тільки на весіллі дізнається, що її коханий вже одружений. Вона ледь не втягнута у тяжкий злочин (за законом).


До свого освідчення Рочестер маніпулює Джен, змушуючи її ревнувати до міс Інгрем. Гувернантка переживає біль та починає шукати собі нове місце роботи. Вона знає, що не зможе залишатися поряд із своїм коханим, коли він буде одруженим із іншою жінкою.


Рочестер маніпулює міс Інгрем, змушуючи ту повірити, що вона ось-ось стане нареченою. На докори Джен щодо поранених почуттів міс Інгрем, «наречений» спокійно відповідає, що всі її почуття є тільки гордовитістю. Мовляв, гордовитість потрібно приборкувати.  Те, що все одно страждання міс Інгрем залишаються, не спадає йому на думку.


Історію Джен Ейр ми проживаємо разом із нею. Історію містера Рочестера та його одруження ми знаємо тільки зі слів самого містера Рочестера.  Його розповідь викликає щире співчуття. Виникає відношення як до жертви страшної несправедливості. Та в кожному конфлікті та в кожній сімейній трагедії беруть участь дві сторони.


Деякі сучасні автори робили спроби подивитися на перший шлюб містера Рочестера з боку першої місіс Рочестер. Створити приквел до «Джен Ейр». В їхніх книгах та в фільмі «Широке Саргасове море» описується історія Рочестера та його дружини з точки зору самої дружини. Там Едвард має зовсім не білий та пухнастий вигляд. Хто може мати такий, коли відбувається кросскультурний конфлікт?


Едвард Рочестер не  мав досвіду звертати увагу та прислухатися до почуттів іншої людини. Адже його почуттями нехтували в сім’ї. Може,  тому й було так легко одружити його з пристрасною красунею. Для неї заміжжя теж обернулося на трагедію.


Вмовляючи Джен поїхати з ним, коли правда відкрилася, закоханий знов маніпулює й нехтує почуттями іншої людини. Є тільки його бажання бути з нею! Чому ми називаємо його поведінку маніпуляцією? Тому що маніпулятори апелюють до найкращих почуттів людини й не говорять йому правди. Містер Рочестер не говорить дівчині, мовляв, переступи через свої моральні цінності. Вони є неважливими для мене. Стань для суспільства розпусницею, для якої після закінчення історії кохання є тільки одна альтернатива. Або накласти на себе руки, або піти на панель.  Репутації ж чоловіка такі історії майже не загрожують, а подекуди додають пікантності.


Маніпулятор влучає у «больову точку» й Джен починає вагатися, коли він каже, мовляв, в тебе немає нікого, кого б ти могла образити, живучі зі мною. Це є правдою. Та не всією. Тому вона відповідає самої собі: «Я ображу себе. Чим глибшою є моя самотність, без друзів, без підтримки, тим більше я маю поважати себе» (с).


Відмова Джен породжує сплеск риторичних запитань Рочестера.  Й знову тільки про себе: «Подумай про те, що чекає на мене, коли тебе не буде» (с).


Між тим, як реагують на втрати герой та героїня, теж є велика різниця.


Що робить Джен, залишившись самотньою, в незнайомій місцевості, без речей, грошей, документів та надії зустрітися з коханим? Налагоджує стосунки з новими людьми, прагне бути корисною, працює, відчуває гордість за своїх учениць, планує подальше життя.


 Що робить Едвард Рочестер, залишившись без повноцінного зору та удівцем (нарешті!), з матеріальними можливостями, слугами, вірним собакою  та домівкою? Усамітнюється, перестає доглядати за собою, відсилає Адель до далекої від дому школи, в якій дівчинці погано; страждає.


Після такого аналізу може закономірно постати питання, як могла сильна Джен вибрати досить слабкого Едварда? Тепер торкнемося сімейного сценарію Джен щодо жіночої поведінки та вибору чоловіка.


Дівчина не пам’ятає обох батьків. Зразок чоловічої поведінки міг би надати дядько. Але він теж відсутній в її житті (помер). В оточенні Джен Ейр з чоловіків її кола - тільки чотирнадцятирічний син місіс Рід. Слабохарактерний та підступний.  Джен має десять років. Чотири роки в такому віці - дуже велика різниця. Для дівчинки він майже доросла людина.  


Отже можемо сказати, що Джен має свій зразок жіночої поведінки – тітка, яка вирішує все сама й обожнює сина. Син в даному випадку – зразок чоловіка, якого вибирає жінка.


На початку роману десятирічна Джен Ейр вітає зміни. Наприкінці роману герої приходять до свого щастя, змінившись та прийнявши свої втрати. Подружня пара Рочестер, яку описує Шарлотта Бронте, являє собою союз двох рівних людей. Цікаво, що авторка не закінчує роман пишним весіллям. Адже після нього тільки починається нове життя. В якості чоловіка та дружини. Шлюб має визріти. Героїня розповідає про свій шлюб, коли він має вік десять років. Число десять віддзеркалюється.   


«Бути разом – означає для нас почувати себе так же невимушено, як у самотності, та також весело, як в спільноті…Я цілковито йому довіряю, а він – мені; наші характери ідеально підходять одне одному, тому ми й живемо душа в душу».




Бесплатная рассылка интересностей!

Обзоры книг и фильмов -- комментарии к художестенным произведеням, добавленные на сайт нашими психологами.

Другие обзоры психологов

Комментарии посетителей

ещё нет комментариев...


Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr