Сепарація

Як піклуюсь про себе? Так і піклуюсь -- дорощую ті компетенції, яких не вистачало в дитинстві щоб піти з дому тоді, коли і хотіла -- в 14-16 років. Батьки були схильні до аб'юзу, гіперконтролю який більше на знущання схожий був, мене дуже обмежували в можливості заводити свої стосунки з подругами, я не могла піти на ті гуртки, які подобались, мене просто ніхто би не відпустив з дому до міста без нагляду, а супроводити мене не було б кому -- всі працювали, і. здається. 24/7. Коли виросла, стало вже абсолютно очевидно, що мені необхідно розвивати комунікаційні здібності, хоча це й дуже важко було. У мене контрзалежна поведінка, а я ще й інтроверт.

Доброго дня. Тут якийсь технічний демон вкрався і перешкоджає нормально відповідати, частину відповіді до того ж з’їв :)
Оскільки не бачу, як тут відповідати на конерктні повідомлення, то спробую цитування

Добрий ранок! Чим Ви займаєтесь? Як заробляєте собі на життя? Які є у Вас захоплення? Коло спілкування? "Разом з тим довелось стати собі тією дитиною, якої у мене не буде, і тією матір’ю, якої не було в мене". Як саме Ваша внутрішня матір турбується про внутрішню дитину?

Про заняття. Не можу працювати за наймом через нестабільний стан здоров’я. Але працюю в присадибному господарстві, намагаючись організувати його за принципами пермакультури (сили економить, здоров’я додає). Пермакультурний рух нині модний, але мені бракує належних комунікативних навичок і ресурсів матеріальних, щоб налагодити господарство так, як слід би було. Я боюсь попросити про допомогу у незнайомих людей, через невпевненість у можливості захистити себе від фізичного насильства. Крім того, я дуже втомлююсь від поверхового спілкування. Тут у мене вийшла заминка. Розібрати цілі організації такого господарства, щоб вони не суперечили моїм потребам, а узгоджувались.

Про стосунки. Я перебуваю в довготривалих парних стосунках з чоловіком, 17 років як. Оформити їх офіційно не побажала через побоювання яких-небудь юридичних колізій. Шлюб гостьовий. Чоловік завжди дуже підтримував мене морально, допомагав у реабілітації.
Через проблеми із здоров’ям маю обмежене коло спілкування, переважно це родичі, знайомі з клубу органічного землеробства, однодумці з соцмереж. Але бачусь особисто я з ними не дуже часто — люди переважно люблять сімейне спілкування.

Захоплення. Крім того, я завжди цікавилась глибинною психологією, але на жаль, в часи мого дитинства про таке і мріяти було неможливо, а в часи юності було недостатньо літератури та компетентних викладачів. Тепер цілком протилежна ситуація — просто бум, неможливо встежити. Нова диференціація за рівнем компетенцій в цій галузі, дуже захоплива картина, все змінюється стрімко, це і допомогло багато в чому розібратись у свої ситуації, однак не у всьому.

Про те, як піклуюсь про себе. Та я завжди собі матір’ю була, і ще й батьків виховувати намагалась :) -- життєва необхідність, тому і вигоріла передчасно. Так і піклуюсь -- дорощую ті компетенції, яких не вистачало в дитинстві, щоб піти з дому тоді, коли і хотіла -- в 14-16 років. Батьки були схильні до аб'юзу, гіперконтролю, який більше на знущання схожий був, мене дуже обмежували в можливості заводити свої стосунки з подругами, я не могла піти на ті гуртки, які подобались, мене просто ніхто би не відпустив з дому до міста без нагляду, а супроводити мене не було б кому -- всі працювали, і,здається, 24/7. Коли виросла, стало вже абсолютно очевидно, що мені необхідно розвивати комунікаційні здібності, хоча це й дуже важко було. У мене контрзалежна поведінка, а я ще й інтроверт.

От! Я його не бачу. Тобто нема в мене цілісної картини. З одного боку мене дуже надихають ідеї пермакультури (а вони надиво практичні і можуть бути застосовані в кожному, абсолютно, домогосподарстві). З іншого-- ідеї кооперації, для цього способу життя характерні, натикаються на мою любов до зосередженого і неметушливого життя, а з таким характером залучити волонтерів та кошти буде важко. Якось мені бракує прагматичного погляду на цю ситуацію. Що можна зробити продуктом для монетизації? Як залучити допомогу? Яку саме і у вигляді чого, яких конкретно ресурсів? Я не маю відповіді на ці питання. І у мене нема кошторису витрат на утримання всієї садиби хоча б на якийсь час, тобто ідея може виявитись збитковою, а я нічого не рахувала! Досі я просто була зосереджена на тих бонусах, що дарує життя в близькому контакті з природою, а це в першу чергу -- здоров'я, і це унікальна річ, її за гроші не купити. Коли є здоров'я його легко можна витратити на життя в мегаполісі, проблема в тому, що повернути його буває неможливо, а розуміння цього приходить занадто пізно. В тому стані, в якому я перебувала, думати про щось крім того, що ти почуваєшся ліпше тут, в глушині, було занадто важко. Але без обдумування матеріальної рутини легко потрапити в пастку, а ресурсів для обдумування буває просто не вистачає -- буденні клопоти застують все і з'їдають весь ресурс часу і сил.

Вітаю, Ксения Шалимова. перепрошую, не побачила ваше запитання вчасно.

Цікаве запитання. Якби писала список, то був би чималенький. Якщо головні цілі, то вічна — поліпшити здоров’я, постійно над цим працюю.
Наступна — створити щось схоже на лісосад. Дикороси, ягідні культури, горіхоплідні, овочеві грядки поруч, пряноароматичні трави сюди ж. Цікаво. Але всеодно трохи нудно, бо пори всю мудрість і гармонію, ритм природи досить повільний, а людині потрібні нові враження. Якихось особливо приємних не маю, а на погані уже сил не вистачає.

Ось роздивилась у партнері риси співзалежної особистості, доведеться розбиратись із цим (про свою від нього емоційну залежність згадувати не варто). Намагаюсь розібратись з деструктивністю своєї сімейної системи, а це потребує чималих сил, проте розумію — від цього залежить виживання. Внутрішніх опор для автономного життя не вистачає, шукаю спосіб і цю проблему вирішити, поки не дуже успішно, бо це конкретні навички, а вони самі не формуються, середовище ж вочевидь не помічник.

Почему не ищите новых впечатлений, чего-то интересного для себя? Звучит так, как будто Вы забросили свою возможную интересную жизнь, куда-то очень далеко.

Абсолютно весь мій час зараз витрачається на роботу в господарстві ще й постійний дефіцит залишається, невирішені справи накопичуються, а плани відкладаються, у мене цейтнот :) Я не в змозі шукати ще якісь враження, я мрію тільки якось так спокійно відпочити, щоб не думати постійно, що я зараз маю зробити. Просто ця ідея про лісосад не цілком задовільняє, як на мене -- це просто мастхев людини, яка на Землі живе, хоча б просто щоб мати змогу свою причетність до земного життя відчути і усвідомити. Я тільки думаю, що я не відчую щастя, коли реаоізую ідею, це просто буде зроблено необхідне, я буду морально задоволена.

Успеваете ли Вы тогда жить вообще?

Питання філософське, взагалі-то. Саме коли я в такому процесі, я і відчуваю, що живу, але втома накопичується часом настільки, що впадаю в анабіотичний стан практично. Якщо врахувати, що 75% моєї енергії з'їдають хвороби, то це не може здивувати. Решту енергії намагаюсь розподілити так, щоб використати максимально ефективно, і це теж вимагає викладатись. Мій режим життя принципово відрізняється від режиму життя людини, яка не має серйозних проблем зі здоров'ям. Я краще, ніж будь-хто розумію, що таке сенс (навіть сегментарний) життя, наскільки він впливає на рівень енергії. Власне, в першу чергу прожити життя так, щоб залишити хоча б латочку впорядкованої, відродженої, а не знищеної землі, дає сили жити кожен наступний день. Насправді паттерни природи безкінечні, пізнати їх впродовж одного людського життя навіть помислити неможливо, це безкінечний квест, причому і в плані екстенсивному і інтенсивному. Але потрібні і насичені, задовільняючі соціальні зв'язки, не знаю, як їх побудувати. Це проблема.

Получается ли жить так как хотите?

Я б хотіла бути здоровою фізично людиною і мати більш широкий вибір для діяльності, для різних форм відпочинку, однак це неможливо з причин об'єктивних, це очевидно, мені доводиться миритись з величезною кількістю обмежень, і тут я не можу обирати, я змушена оцінювати свої можливості реалістично. Я відчуваю задоволення уже тому, що спроможна пересуватись, пізнавати щось нове, і використовуючи отримані знання, навіть з тим мінімумом інструментів досягати результату, часткового, але хоча б у цьому задовільного. Я не дуже розумію, що таке жити як хочеться, і хто може так жити.