Психолог Тетяна Валеріївна Окаєвич Винница Подолье

Дитяча агресія- це "мова" дитини, що просить про допомогу, або свідчить що батьки дійсно роблять щось "не так" в його житті. Зазвичай серйозні агресивні прояви відбуваються з 3-х років, коли розпочинається криза "я сам", де дитина ознайомлюється з навколишнім світом та починає відчувати свою значущість не тільки в малій соціальній групі(сім'я), але й великій ( напр. садочок). При благоприємній ситуації емоційна сфера дитини вже готова в такому віці до нових знайомств та ролей і злегкістю справляється з даним періодом. Проте, бувають різні випадки в яких батьки "краще" знають що дитина хоче, з ким проводитиме час, в що буде гратись та з ким знаходити спільні інтереси...Я не заперечую, що все це відбувається із найкращих батьківських пробуджень і кожен бажає надати тільки добро, але даній ситуації часто втрачається найголовніше - чітка грань між власними бажаннями та бажаннями своєї дитини. Дані процеси відбуваються на підсвідомому рівні у дорослих і коли ситуація виходить за межі, дитина починає відчувати себе нестерпно, включаючи "бунтаря" за допомогою якого прагне досягнути власних інтересів та певної уваги "е-ге-гей, я бунтую, томущо іншого виходу я не маю або по-іншому вже не вмію". Можна уявити собі, яка кількість внутрішньої напруги з'явилась у дитини, коли вона більшу частину її виливає через агресію і не завжди керовану поведінку вдома та за межами дому. В нормі з негативними станами дитина справляється в ігровій діяльності в яку часто запршує найближчих об'єктів, програючи з ними свої переживання та почуття, але нажаль, в сімейній системі цей варіант в більшості випадків рідкість.
Розглянулась тільки одна сторона даної проблеми, проте ймовірних причин може бути декілька ( перебіг вагінтості, загальна ситуація в сім'ї, батьківські відносини, дитячо-батьківські стосунки...), які зазвичай діють комплексно. Перші із основних завдань в даній проблемі- це зрозуміти що змушує дитину поводити себе таким чином? В яких ситуаціях найчастіше з'являється негативізм? Як можна змінити ставлення батьків до винекненої ситуації? Та як створити такі умови, що б покращили спілкування з дитиною?
Ці та інші запитання необхідно опрацьовувати на індивідуальних та сімейних консультаціях.
З пов. Тетяна Окаєвич:)