Несправедливе ставлення до оточення

Доброго дня, Оля. Видно, что Ви дуже переживаєте через ситуацію. В Вашому оточенні є люди, які зовсім не роблять помилок, а в цілому світі, як гадаєте, є такі люди? На помилках ми вчимося, завдяки їм отримуємо досвід.
Якщо Вас переслідує почуття вини, чому б не обговорити це з тим, до кого Ви її відчуваєте? Чому Вас сварять і як довго це продовжується. Вина справді Ваша і на стільки вона дійсно велика?
З тієї інформації, що Ви написали важко щось відповісти. Чи не могли б Ви більше конкретно описати її?

Чи є якісь речі, що можна зробити, щоб стало легше?

Найкраще поговорити з тим, кого образили. Розказати про свої почуття, подумати, чи дійсно ситуація така серйозна чи Ви її просто так сприймаєте? Відзначити для себе, чому в цій ситуаціі можна навчитись, що робити, щоб в майбутньому знову не опинитись в такому становищі.
Якщо ж Ви постійно відчуваєте надмірну провину (з Вашої ситуації дійсно незрозуміло: можливо Вашої провини взагалі немає, а ви себе картаєте, бо Вами маніпулюють - і таке можливо), то краще звернутись до психологів на індивідуальну консультацію и виявити причини такого стану і працювати з цим.
А ще мені цікаво щодо заголовку Вашого повідомлення: він відрізняється від тематики самого повідомлення. В чому саме проявляється несправедливе ставлення до оточення? Кому належить це ставлення?

Ответ отредактирован автором 26-02-2021 09:50:14

Оля, доброе утро! Если Вы извинились за то, что сказали кому-то обидные слова, а вторая сторона не готова принимать извинения, а продолжает Вас корить за содеянное, Вы можете выразить свои чувства по поводу происходящего, начиная с "Я", например, "Я очень расстроена из-за того, что случилось, мне очень жаль, что это произошло, я извинилась и надеюсь, что у тебя хватит мудрости принять мои извинения. Я понимаю, что тебе всё это неприятно, но давай попробуем сделать работу над ошибками и жить дальше. Я хочу, чтоб отношения между нами наладились" - всё это примеры ненасильственного общения, можете посмотреть информацию более детально в интернете. Вы не должны начинать разговор с местоимения "Ты": "Сколько ты уже будешь мне это вспоминать? Не надоело? Ты что, сам никогда не ошибался?" - это вызовет агрессию у собеседника и продолжение словесной перепалки. Если же человек продолжит обижаться, то Вы вправе сказать: "Мне жаль, что ты выбираешь такую позицию, но это твой выбор, я сделала всё, что могла". Присоединяюсь к коллеге: возможно, Вашей вины и нет совсем, но Вам её навязывают. Хорошо бы, если бы Вы рассказали, что именно за ситуация произошла.

Ответ отредактирован автором 26-02-2021 09:57:50

Доброго дня, Оля! Опишіть, будь-ласка, докладніше, що саме трапилось. Тоді відповідь може більш коректною.

Доброго ранку, Олю!

Вийшло так:я 2 місяці назад влаштувалась на роботу, продавцем, досвіду в мене мало, і я трохи соромлюся роботи замовлення. Тому у керівників я вважаю несправедливе ставлення до мене. Людину спочатку потрібно навчити, а потім вимагати щось, правда це моя думка, можливо є інша.

Напевно, треба відрізняти соромлюсь (якість Вашоі особистості) від навчання. Та й керівники бувають різними - одні прихильно ставляться до працівників, інші зверхньо або жорстко. Ім здається, що таким чином вони допомагають робітнику швидше опанувати навички роботи.
Відчуваю, що Ви дуже переживаєте за ці робочі моменти. Отже було б доречно поспілкуватись стосовно першоі частини з психологом, розібратись з замооцінкою та способами реагування на критику. І продовжувати вчитись у профессіі.

Что в этой ситуации вас больше всего беспокоит?
Что вас наругали?
Вы боитесь потерять работу?
Еще варианты?

Доброго дня Олю! Рефлексія стосовно своєї неправильної поведінки або помилки, загалом нормальне явище для людини. Таким чином, ми аналізуємо ситуацію і робимо висновки, але до моменту, коли це не перетворюється на самоїдство... Як на мене, питання більше не у Вашому керівникові, а у Вашій ранимості та невпевненості... А як Ви реагували на зауваження в дитинстві, у підлітковому віці?

Доброго дня! Як мені здалося одразу, те що відбувається з Вами на роботі - лише верхівка айсбергу. Потрібно, загалом розбиратися починаючи з дитинства - і це однозначно можна зробити тільки на індивідуальній терапії... Обирайте психолога за відповідями, що сподобалися, плюс обличчя на фото і найголовніше - це голос під час розмови по телефону. Дзвонитите обраному психологу, і в перших реченнях робите висновок - хочеться чи не хочеться далі спілкуватися... Якщо на душі потеплішало після перших слів - це той, хто Вам потрібен.. Удачі Вам!

В тому то і справа, що я терпіти не можу зауваження. Іноді вони викликають в мені злість, а іноді образу і плач.

В принципі це нормально, якщо критика несе не конструктивний характер. В такий час хочеться захиститись, напасти на опонента. Та якщо це загрожує звільненням і доводиться "проковтнути" образу і почуватись на нижчому рівні, то образа сльози і злість - єдине, що залишається. Та якщо ці почуття не покидають, або ж з"являються якось не вчасно (можна було заперечити керівнику, чи виразити свою точку зору, а натомість розплакалась, чи не могла нічого сказати, а потім вже з"явились ідеї, коли пізно було), то краще дійсно звернутись індивідуально і працювати з психологом. Адже таким чином ми підсвідомо потрапляємо в ті свої дитячі ситуації, коли, наприклад батьки так само критикували, а дитина не могла їм відповісти. І та реація автоматично з"являється в дорослому житті, що зовсім не допомагає.

Ответ отредактирован автором 28-02-2021 19:58:37