Question

20-12-2024

В мене ніколи не було проблем із емпатією, я легко переймала емоції людей. Не було труднощів з фантазією, інколи уява видається настільки правдоподібною, що я в моменті забуваю про фактичну вигаданість подій.
А ще я люблю дивитися всілякі нехороші відео із зображенням насильства над людьми або тваринами.
І нівечила пташині трупи кілька разів, наскрізь їх ріжучи.
Ідея вбити жабу та розчленувати її тіло сидить в моїй голові вже кілька місяців.
Згадане зверху, як мені здається, необхідне для повного розуміння ситуації і об'єктивних висновків з приводу того, що я опишу далі.
Я вже кілька років дуже часто уявляю, як вбиваю когось. Ріжу, б'ю сильно, мучу, спалюю і топлю. Рубаю. Є періоди загострення, які тривають місяцями, і це стає єдиним, до чого врешті зводяться мої думки і бажання(?). Я майже прийняла, що на ряду із мрій про багатство і дослідження нашого неоглядного Всесвіту, стоїть жорстока аморальна примха. Тож мене хвилює та дуже-дуже бентежить моя реакція. Коли я все це уявляю, я навіть не встигаю вхопитися за секунду, в яку починаю посміхатися. Широко і задоволено. Я бачу, як жертва кричить, і хочу кричати також, ненароком за нею вголос повторюю. Дихати стає важко, очі мої широко розплющені, але перед ними зовсім не стеля. Я глибоко вдихаю і шумно видихаю. Це здається мені жахливо неправильним, і мені цікаво, чи дійсно це так? Чи нормально так реагувати на якісь фантазії. Нехай і безпосередньо самі відео такого характеру викликають у мене подібне.

Вопрос от: IKT; Возраст: 16

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

21-12-2024 13:39:17Дополнение от автора

↩ Реакція на відповідь № 375502 для Павел Леонидович

Дуже дякую за відповідь. Сама постійно думаю, що треба це зупинити. Почуваюся самозванкою.
Чому не звертаюся за допомогою? Без батьків в цьому питанні не обійтися. А що я їм скажу? Звичайно, розповісти загалом, без деталей. Це можна. Але я однаково в них сумніваюся. Батько і є тим, через кого це все почалося, а матір.. у мене склалося враження, наче вона не сприймає ситуацію серйозно. Я неодноразово прямим текстом говорила їй про деякі свої думки. Чесно зізнавалася в намірах взятися за ніж, якщо батько знову робитиме хрінь. Досі пам'ятаю, як кілька разів зізнавалася матері, що думаю вбити його, поки мені не виповниться 14 років. Вона, немов із насмішкуватим виразом обличчя і тою ж інтонацією голосу, просто відповідала, що я потраплю у в'язницю. Або ж, що для цього є Бог, який покарає його на тому світі.
Друзів у мене немає, це страшенно пригнічує. Дуже не вистачає близької людини, поруч із якою я б могла почуватися нормальною.
Боюся, що назначатимуть якісь препарати, котрі подіють таким чином, який я не вважатиму задовільним.
І одна із найвагоміших причин- я не знаю, чи хочу позбавлятися цього. Мені здається, це немов відірвати частину себе. З одного боку, мені дуже подобається це все. Приносить задоволення. Заспокоює. А з іншого, робить нещасною; себе саму боюся. Ледь не ідентично самопошкодженню.
Поняття не маю, як діяти в подальшому. От і знайшла цей форум та пишу сюди час від часу, коли стає геть нестерпно.
І додам про емпатію: не вважаю її фальшивою. Я здатна співчувати та радіти за інших. Інколи я її не відчуваю зовсім. Та в більшості випадків, коли я переживаю задоволення від всіх ти нехорошеньких речей, паралельно відчуваю і деякий жаль до жертви. Нехай і не завжди.

21-12-2024 15:36:36Дополнение от автора

↩ Реакція на відповідь № 375507 для Оксана Юрьевна

Дякую за розгорнуту відповідь. Зважатиму на ваші слова у прийнятті певних рішень.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

score 1 · Answer 1 · 2024-12-20 15:05:28

Стоит обратиться к психиатру+к психотерапевту.
Поскольку нет 18 лет, то психотерапия возможна с согласия одного из родителей.

Answer 2 · 2024-12-20 16:50:45

"Тож мене хвилює та дуже-дуже бентежить моя реакція."
Й не дарма хвилює. Варто розповісти батькам та звернутися на консультацію до лікаря- психіатра.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 3 · 2024-12-21 02:46:57

цитата:

В мене ніколи не було проблем із емпатією, я легко переймала емоції людей

Это НЕ про эмпатию, это про копирование и подражание.
Эмпатия - это про сочувствие и про НЕВОЗМОЖНОСТЬ сделать больно другому - когда больно от этого самому.
А не

цитата:

починаю посміхатися. Широко і задоволено

По описанию весьма похоже на проявление ПСИХОПАТИИ с садистическим компонентом.
Так и формируются маньяки.

Кстати, данный вопрос задается не в первый и даже не во второй раз. И рекомендации даются одни и те же: обратиться к психиатру.
Обращались? И если нет - что останавливает?

Answer 4 · 2024-12-21 14:22:38

Насколько я знаю, к психиатру можно с 14 лет самостоятельно обратиться

score 1 · Answer 5 · 2024-12-21 14:59:58

"одна із найвагоміших причин- я не знаю, чи хочу позбавлятися цього. Мені здається, це немов відірвати частину себе."
Це небезпечна ілюзія, яка все глибше буде затягувати Вас у фантазії . Зараз Ви ще можете це контролювати, але з часом може статися так, що не зможете. Й , не буде ніяких мрій " про багатство і дослідження нашого неоглядного Всесвіту" , а буде одна "жорстока аморальна примха" та бажання її реалізувати.

" З одного боку, мені дуже подобається це все. Приносить задоволення. Заспокоює. А з іншого, робить нещасною; себе саму боюся. "
Ви ж усвідомлюєте, що такі фантазії не є нормою. Й, задоволення та заспокоєння можливо отримати іншими способами.
Вам потрібна допомога. Психіатр потрібен,щоб визначити, що з Вами відбувається та як на це можна вплинути. Звернутися до лікаря Ви можете самостійно ( можна з 14 років).

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 6 · 2024-12-24 15:34:03

цитата:

Батько і є тим, через кого це все почалося, а матір.. у мене склалося враження, наче вона не сприймає ситуацію серйозно. Я неодноразово прямим текстом говорила їй про деякі свої думки. Чесно зізнавалася в намірах взятися за ніж, якщо батько знову робитиме хрінь. Досі пам'ятаю, як кілька разів зізнавалася матері, що думаю вбити його, поки мені не виповниться 14 років. Вона, немов із насмішкуватим виразом обличчя і тою ж інтонацією голосу, просто відповідала, що я потраплю у в'язницю. Або ж, що для цього є Бог, який покарає його на тому світі

Да, на мать и отца рассчитывать в поддержке и понимании НЕ стоит, они не те, кто может их дать, увы. Но в вопросе обращения к доктору они и НЕ НУЖНЫ.

цитата:

Чому не звертаюся за допомогою? Без батьків в цьому питанні не обійтися

Потому что обратиться к психиатру вы имеете полное право САМОСТОЯТЕЛЬНО. Потому это уже не аргумент.

цитата:

Друзів у мене немає, це страшенно пригнічує. Дуже не вистачає близької людини, поруч із якою я б могла почуватися нормальною

А друзей и не будет пока есть подобное отклонение + недоверие к людям в целом (часть психопатии).

цитата:

Боюся, що назначатимуть якісь препарати, котрі подіють таким чином, який я не вважатиму задовільним

Боятся тут нечего. Нужно попробовать и там уже ПО РЕЗУЛЬТАТУ - посмотреть. Но в любом случае, даже при МИНИМАЛЬНОМ эффекте - будет точно ЛУЧШЕ, чем совсем без ничего.

цитата:

І одна із найвагоміших причин- я не знаю, чи хочу позбавлятися цього. Мені здається, це немов відірвати частину себе. З одного боку, мені дуже подобається це все. Приносить задоволення. Заспокоює. А з іншого, робить нещасною; себе саму боюся. Ледь не ідентично самопошкодженню

Этой части себя вы вряд ли лишитесь, думаю, она останется и при лечении, НО!!! будет более КОНТРОЛИРУЕМА, чем если ничего не делать. Иначе есть опасность, что она вырвется из под контроля. И это то, чего действительно стоит опасаться.

Моя реакція мене бентежить