Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

«як мені вирішити мій внутрішній конфлікт?»
Що для Вас буде рішенням цього « конфлікту?»
Як Ви зрозумієте, що конфлікт вирішино? За якими ознаками Ви це зрозумієте?

«Я збираюся пройти для себе вперше співбесіду і працевлаштуватися, але мене не залишає почуття тривоги»
Цілком зрозуміло Ваше хвилювання.І це-нормально тривожитися в незнайомій ситуації. Більше скажу, навіть, якщо це не перша співбесіда та не перше працевлаштування, хвилюються всі. Тільки рівень тривоги може бути різним. І ось коли він ( рівень) контрольований, ця тривога виступає як помічник- з її допомогою Ви можете зібратися, сконцентруватися , мобілізувати всі внутрішні ресурси й гарно пройти співбесіду.
Тобто, треба перевести тривогу зі стану ворога до стану помічника.
Крім того, отой образ « суворих та вимогливих « роботодавців може зовсім не співпадати з реальністю. Це- Ваша фантазія. Навіщо Ви залякуєте себе?
Щоби що?
Й вони / він/вона виявляться цілком нормальними, доброзичливими людьми. Ну, хоча б адекватними. Бо, очікувати у 18- річної людини досвід робити, як на мене, навряд чи варто.

«Ця тривога породжує такі картини…»
Хм, дуже цікаво… Як це відбувається? Тобто, це не Ви створюєте « такі картини «, а тривога? Вона сама по собі? Ви не маєте ніякого відношення до отих « картин «?

«Однак, мені хотілося дізнатися, що може заспокоїти чи хоча б тимчасово дасть можливість забути про почуття тривоги?»
позбуватися тривоги не варто , вона є нашим помічником. А ось знизити її рівень можливо, якщо усвідомити, що тривога- « це безпідставне забігання у майбутнє «, уявлення себе в тому місці( ситуації), де тебе немає й велика вірогідність, що ніколи не буде. Тому, треба задавати собі питання, які повертають Вас сюди і зараз:
- де я? С ким я? Що зараз відбувається?
Тривога не любить реальність ( факти), вона завжди про майбутнє.

Здравствуйте, Мила.
Надеюсь, что рядом с вами есть люди, которые вам помогают, вас поддерживают.
«Ведь тут нельзя все скинуть на расстройство, это действительно имеет смысл и это ужасает»
В вашем случае,это как раз и есть действие РПП: завернуть ограничивающие пищевое поведение в красивый фантик веганства. Но, суть то одна и таже- контроль и управление тревогой через еду. Т.е. расстройство старается вас вернуть к привычному поведению ( мне кажется, что вы уже работали со специалистом), а вы сопротивляетесь. Поэтому, ваш мозг подбросил вам новую идею. Только, беда в том, что если вы « поведетесь» на нее могут возникнуть новые симптомы:
«И это очень сильно искажает моё восприятие людей, друзей, семьи»
Что настораживает. Как и « масштабы трагедии»
К тому же:
« Не быть веганом зная мучения животных-постоянное чувство вины и ощущение что ты чудовище.»- схема работы расстройства: создать такие невыполнимые условия, которые приведут к образованию неразрешимого конфликта , выход из которого видится только в суициде. Т.е. « я не могу быть веганом, но и не быть им я тоже не могу» Все- это тупик, задача не имеет решения.
Для решения задачи вам необходима помощь : психиатр и психотерапевт ( длительно). Надеюсь, что вы воспользуетесь возможностью улучшить свое состояние и ваша жизнь изменится.

Відредаговано автором 01-05-2025 16:10:56

Здравствуйте.
Я бы не связывала Вашу ревность к прошлому мужа с низкой самооценкой или неуверенностью в себе ( мне кажется у вас с этим полный порядок). Если бы это было так, Вы бы ревновали его ко всем девушкам в настоящем. И если я правильно поняла, этого нет.
Но, что действительно обращает на себя внимание, так это Ваши отношения с родителями ( биологическими) и отчимом. Поэтому, я бы рассматривала не версию ревности мужа к бывшей, а страх потери значимого взрослого ( вопрос:кого?). Думаю, развод родителей и уход отца для Вас не прошли бесследно , как и появление « нового» папы.
Возможно, отчим для Вас стал очень значимой фигурой и Вы боялись, что мама может вернуться к отцу. Или какие то другие варианты возможных перемен в семье из-за прошлого взрослых. Ситуация с мужем Вас триггернула и всплыли детские переживания и страхи. Поэтому и не действуют « доводы разума».
Но, это все гипотезы. Чтобы разобраться в этом, нужна индивидуальная работа.

ЗАХОПЛЮВАТИСЬ ЕСКОРТНИЦЯМИ - ЗРАДА ЧИ НІ?
Головне, що це для Вас? Зрада чи ні?
Якби Ви точно знали що через кілька місяців зустрінетесь з хлопцем, в якого не буде такого «хобі»,Ви б залишились в теперішніх стосунках?
І яка різниця, чому він це робить? Якщо він вас не чує й продовжує цим займатись, то хочете Ви або ні, Вам прийдеться обирати: закрити на це очі, придумати йому виправдання й залишитися в цих стосунках або обрати себе, зберегти самоповагу й піти.
Бо, це « але люблю я ж тебе « - не про любов, а скоріше про вашу зручність.

Тревожное расстройство- это болезнь, которая требует лечения, как и любая другая болезнь. Лечение- психотерапия ( не согласна с психиатром, что обязательно КПТ. Может быть любое направление. Главное, чтобы психотерапевт работал с ТР) и медикаменты, которые помогут организму справиться с тревогой.
Если этого не делать, болезнь может прогрессировать и появятся новые симптомы ( вообще не сможете выйти из дома) или усилятся уже имеющиеся.
Хорошо, что вы пытаетесь решить вопрос и обратились на форум, но в вашем случае этого мало.

Проблема не в сахаре , а в том, что так проявляется тревожное расстройство .

Відредаговано автором 24-04-2025 09:15:30

«Я понимаю, что где то что то перемкнуло и возможно мне просто нужно услышать какой то совет…»
У всех « перемыкает» по разным причинам и чтобы узнать, что случилось с Вами, необходима терапия. Да и советы тут не помогут, потому что такое состояние характерно для тревожного расстройства и здесь точно нужна помощь специалиста. И хорошо, если Вы справитесь с помощью психотерапевта и не прийдется прибегать к медикаментам.
Чем скорее Вы обратитесь за помощью к психотерапевту , тем выше шансы избежать похода к психиатру .

Анастасія, доброго дня.

«Можливо, проблема зовсім не в поведінці доньки, а в моєму відношенні до її поведінки і в тому, що я не правильно на неї реагую»
Я думаю, що проблема починається в Вашому дитинстві. Й мове йде про все: починаючи з відносин з батьками до того, що Вам купували на свята. Бо те, що Ви робите для Вашої доньки дуже схоже на компенсацію свого, судячи з всього, не дуже щасливого дитинства.
Вибачте, але це занадто. Дитині потрібні нормальні, достатньо хороші батьки, а не ідеальні. Таку високу планку тримати не зможе ніхто. Ви ж жива людина. Й діло не в тому, що Ви маєте « слабку» психіку, а в тому, що маєте дуже завищені вимоги до себе, що й приводить до її послаблення. Бо, створення ідеального образу, а потім неможливість йому відповідати( перфикціонізм) є предиктором ОКР.
Створилося таке собі « порочне» коло: Ви ( в силу особистих переконань) створили собі образ ідеальної себе в материнстві, дуже намагаєтесь йому відповідати, втомлюєтесь ( це нормально), на додаток, Ваша дитина поводиться не так, як мала би поводитися( при всіх тих умовах, що ви для неї створили), Вам стає боляче, Вам образливо й наступає « бах». Далі, « самобичевание», ще більший тиск на себе, потім на дитину, й так по колу.

Висновок: знов йти в терапію, « лікувати « маленьку» себе, позбавлятися перфекціонізму, перестати читати « поради « по вихованню, а почати більше спостерігати за донькою й відчувати її .

БАЖАННЯ - СТАТИ БЕЗДУШНОЮ ЧЕРСТВОЮ СТЕРВОЮ...НІЧОГО НЕ ВІДЧУВАТИ...
зʼявляється тоді, коли людині дуже болить всередині , коли є потреба в «зціленні любовʼю «.
Коли читаєш ваш лист, складається враження, що ваші відчуття загострені до межі, й ви дуже чутливі до « холоду « й байдужості на вашу адресу.
Ви завжди були такою « надчутливою» ?
Чи це повʼязано з якимись подіями?
В любому випадку, раджу звернутися на консультацію до фахівця. Скоріше за все, головним питанням будуть: ваші відносини з мамою та як навчитися давати собі самій підтримку та любов, а не шукати це в інших дорослих жінках. Бо, вони не винні вам нічого ( вони ж не знають, що ви бачите в них « маму»). Тому ви й не отримуєте від них чого очікували.
Може слід скорегувати свої сподівання або взагалі, робити щось просто так, тому що ВАМ це приємно? Але це можливо робити тоді, коли « дефіцити» повністю закриті. Тоді « невдячність « не буде робити боляче.

« С чем может быть связана моя реакция?»
Если очень кратко: с непринятием в себе « слабой « части, т. е. Вы себе не позволяете быть « униженной» или « обиженной « кем то. Плюс, психологически зависимые отношения с мужем ( вы с ним одно целое), поэтому, когда « унижают», как вам кажется мужа( ему может так совсем не казаться), Вы воспринимаете это как личное оскорбление и готовы дать отпор. Муж не отвечает на « обиду» ( у него другие критерии), а вы воспринимаете это как слабость.
Вывод: работать над принятием своей « слабой « части, сепарироваться от родителей, пересмотреть отношения с мужем.

Вітаю .
«Я не знаю що мені робити.»
Для початку перестати робити те, що робили завжди, бо завдяки цій роботі ви маєте те, що маєте. Й почати будувати нові стосунки зі своїм дорослим сином.
«Розмови вже не працюють»
Ось й перестаньте « розмовляти «, бо від цих розмов ( скоріше за все, дуже правильних), тільки « упаковка « стає більшою.
«Лишити його в спокої і дивитись як він катиться вниз?»
А з чого Ви взяли, що після того, як Ви його залишите в спокої, відбудеться саме так? Вже був такий досвід? Ви повністю зневірилися в ньому? Як на вашу думку почувається ваш син, коли рідні люди транслюють йому, що він- їхнє розчарування?
Яка ж мати це витримає»
Та мати, яка бачить в своїй дитині окрему особистість, яка дозволяє їй жити своє життя й допомагає тоді, коли її про це просять.

Все, що Ви написали- це проблема не тільки вашого сина, а всієї родини( якщо звісно у хлопця не має якихось негараздів із здоровʼям у фізичному або психічному плані), навіть тоді, краще її вирішувати в сімейній терапії. Його поведінка - це симптом родини, тому раджу звернутися до сімейного терапевта.

Вітаю.
Склалося таке враження, що Ваша психіка шукає привід, щоб Ви не виходили заміж. Ви впевнені, що будете щасливі з цим чоловіком? Чи, може погоджуєтесь на одруження тому що вже 10 років разом, звикли один до одного та ін.?
Я б радила взяти консультацію психолога для того, щоб прояснити це питання. Бо, для чогось вспливла в Вашій памʼяті подія 10-річної давнини: можливо, як застереження, а можливо як привід ще раз переконатися, що Ви будете щасливі в цьому шлюбі ( за 10 років більше не знайшлося до чого причепитися)

Здравствуйте.
Я думаю, что Вы так « поступаете «, потому что у Вас есть внутреннее разрешение на такое поведение. Т.к. нет установки, что такое поведение недопустимо, что так себя друзья не ведут. Да и вообще, сплетничать не хорошо. Скорее всего Вы в детстве часто были свидетелем такого поведения взрослых: когда при встрече взрослые друг другу улыбаются, приветливо общаются, а потом начинают говорить что-то плохое после расставания, « за спиной» друг друга. Для Вас такое поведение стало нормой.
Повзрослев, стали понимать, что это выглядит как-то « не очень «, поэтому и возник этот вопрос. И выход тут один: отказаться от старой установки и принять новую, что такое поведение неприемлемо, стараться ей следовать. Ну, а свое недовольство высказывать человеку прямо, как говорится « в лицо «.

Відредаговано автором 11-04-2025 16:57:46

Доброго дня.
«Як бути?»
Тільки Ви знаєте відповідь на це питання. На мою думку, це залежить від того, яка взагалі ситуація склалася в вашій сімʼї, які ви маєте відносини з чоловіком. Якщо родина чоловіка- то єдиний ( так, великий) камінь спотикання, а в усьому іншому в вашій родині « мир та злагода «, я б запропонувала шукати компроміс.
Взагалі, сімейне життя- це завжди про компроміси. В тому випадку, коли чоловік з дружиною не можуть домовитися, варто звернутися по допомогу до сімейного психолога. Думаю, ваш випадок теж не безнадійний.
Нажаль, статистика дійсно не радує- чоловіки дуже довго не можуть « відірватися « від батьківської родини «, пізно відбувається сепарація , тому дружинам не легко витримати цей період . Але, добра новина в тому, що це все ж трапляється, й висока вирогідність що з часом ви все ж вибудуєте кордони власної сімʼї .
А зараз…Ви навряд чи зможете зробити більше, ніж вже зробили:пояснили свою позицію. Чоловік вас не чує, бо для нього його батьківська родина й він- поки що єдине ціле, він не бачить в них « кривдників» від яких треба Вас захищати. Тому, й не слід очікувати від нього цього. Тоді й розчарування в чоловікові не буде. Захищати себе та кордони своєї сімʼї Вам прийдеться деякий час самій. Але, якщо цього не робити ( не зустрічатися з родичами чоловіка, уникати конфліктів), то й поставити межі не вийде.

Здравствуйте.
Очень мало информации для того, чтобы делать выводы и давать какие то рекомендации.
Из Вашего рассказа понятно, что ребенок выбирает дом и папу. И здесь хочется задать вопрос : как Вы думаете, почему? Они вместе интересно проводят время? Играют?Разговаривают?
Или может наоборот, папа ничего не заставляет делать, в отличии от мамы? И ребенок может спокойно заняться чем хочет, побыть в тишине и его никуда не будут тянуть?
Т.е. я хочу сказать, что прежде чем « нести добро» и вовлекать сына в активности, желательно разобраться, что ему будет полезно. Возможно, он переутомляется в садике или он « в папу», а возможно, и стоит проявить настойчивость и поднажать с кружками. Думаю, 1-2 консультации помогли бы Вам с этим разобраться.