Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

Доброго дня.
«Як бути?»
Тільки Ви знаєте відповідь на це питання. На мою думку, це залежить від того, яка взагалі ситуація склалася в вашій сімʼї, які ви маєте відносини з чоловіком. Якщо родина чоловіка- то єдиний ( так, великий) камінь спотикання, а в усьому іншому в вашій родині « мир та злагода «, я б запропонувала шукати компроміс.
Взагалі, сімейне життя- це завжди про компроміси. В тому випадку, коли чоловік з дружиною не можуть домовитися, варто звернутися по допомогу до сімейного психолога. Думаю, ваш випадок теж не безнадійний.
Нажаль, статистика дійсно не радує- чоловіки дуже довго не можуть « відірватися « від батьківської родини «, пізно відбувається сепарація , тому дружинам не легко витримати цей період . Але, добра новина в тому, що це все ж трапляється, й висока вирогідність що з часом ви все ж вибудуєте кордони власної сімʼї .
А зараз…Ви навряд чи зможете зробити більше, ніж вже зробили:пояснили свою позицію. Чоловік вас не чує, бо для нього його батьківська родина й він- поки що єдине ціле, він не бачить в них « кривдників» від яких треба Вас захищати. Тому, й не слід очікувати від нього цього. Тоді й розчарування в чоловікові не буде. Захищати себе та кордони своєї сімʼї Вам прийдеться деякий час самій. Але, якщо цього не робити ( не зустрічатися з родичами чоловіка, уникати конфліктів), то й поставити межі не вийде.

Здравствуйте.
Очень мало информации для того, чтобы делать выводы и давать какие то рекомендации.
Из Вашего рассказа понятно, что ребенок выбирает дом и папу. И здесь хочется задать вопрос : как Вы думаете, почему? Они вместе интересно проводят время? Играют?Разговаривают?
Или может наоборот, папа ничего не заставляет делать, в отличии от мамы? И ребенок может спокойно заняться чем хочет, побыть в тишине и его никуда не будут тянуть?
Т.е. я хочу сказать, что прежде чем « нести добро» и вовлекать сына в активности, желательно разобраться, что ему будет полезно. Возможно, он переутомляется в садике или он « в папу», а возможно, и стоит проявить настойчивость и поднажать с кружками. Думаю, 1-2 консультации помогли бы Вам с этим разобраться.

Доброго дня.
«Як мені це сприйняти чи варто сказати стоп ?»
Якщо :»…мене це так болить , я плачу кожного разу»
Мені здається, відповідь очевидна.
Навіщо дозволяти? Ради чого терпіти?
«…бо йому було б приємно «?
Перепрошую, але це якась нездорова поведінка.
До того ж , Ваша донька спілкується з новою дружиною, щоб не засмутити батька. Не тому, що вона сама цього хоче, а щоб йому було краще. Її поведінка нічого Вам не нагадує?
Й нова дружина теж грає в гру, яку запропонував чоловік, щоб йому догодити.
Не забагато для нього уваги?

Яка може бути « дружба « між дорослою жінкою та дитиною? І так, вона -« чужа тьотя « для Вашої доньки і не треба натягувати сову на глобус. Якщо згодом, їхні відносини налагодяться, буде гарно, якщо ні- то ні. Але, це буде в результаті нормального розвитку подій.

Будуєте кордони своєї сімʼї Ви, будуєте формат відносин з колишнім чоловіком та його новою сімʼєю- теж Ви. І, якщо Вам щось не подобається, Вам болить, Ви плачете- не треба цього робити. Слухайте себе в першу чергу, Вам ростити двох дітей, а якщо добре мамі- добре й дітям. Від щасливої мами діти не йдуть.

«а чи сім’я не будується на тому щоб просто жити в ній, а не щось очікувати?»
Все залежить від того, заради чого сімʼю створювали. Хтось так і живе- в очікуванні, а хтось-«просто живе « своє особисте життя. Тільки це не дуже схоже на сімʼю, а більше- на співмешкання. Сімʼя- це про вибір бути разом «і в гористі і в радості», тобто про обовʼязки та відповідальність також, як і про задоволення.
Якщо з тим, що чоловік не виконує обовʼязки вітчима більш- меньш зрозуміло( мені здається, ви самі встановили обмеження), то з роллю чоловіка- не дуже. Можливо, ви маєте різні погляди на роль чоловіка та жінки в сімʼї та прийшов час це обговорити? Бо, якщо за 4 роки ситуація не змінюється « за замовчуванням «, то треба доносити свої очікування через слова. Здається, живе ваш чоловік й навіть не уявляє, що він чогось «не виконує «.

Вітаю.
«Зараз мені 24…»
Це Ваш фізіологічний вік, а на скільки Ви себе відчуваєте?
Коли читала Ваш лист, склалося таке враження, що писав підліток, а не доросла людина. Зовні,Ви самі живете ( тобто, самостійно вирішуєте побутові питання), працюєте ( прокормити себе в змозі), мабуть, робите достатньо речей з арсеналу дорослого, але в середині залишаєтесь маленькою дівчинкою, яка не може дати собі раду, тому що….дівчинка маленька. Для того, щоб « позбутися внутрішнього тиску», треба стати дорослою ( психологічно). Доросла людина сама вирішує , коли їй лягати спати, де й коли їй навчатися, для ЧОГО їй читати біблію. Бо це її життя та її відповідальність. І в цьому житті, якщо Ви дійсно, відчуваєте себе християнкою, на першому місці повинен бути Бог, а не мама. Й треба жити по заповідях Божих, мати свій власний досвід спілкування з Богом, а не через маму. Ви боїтеся більше засмутити її, а ніж Бога. То точно про віру?
Християни теж люди, вони проходять ті ж стадії життя, що й інші. Сепарація- одна з них. Дитина повинна відокремитися від батьків й жити своє життя. Й тут не має порушення заповіді «почитати» батьків, бо вона не означає слухати їх все життя, вона зовсім про інше. Ось для чого треба читати біблію та іншу духовну літературу, щоб знайти СВІЙ шлях спілкування з Богом, отримати власний досвід зростання в вірі. Бог дав людині волю, а Вас її позбавила власна мати. Але, Вам обирати: продовжувати жити по « заповідях» своєї мами, або йти в терапію та вчитися жити своє життя самостійно.

«ЯК ЗНОВУ ЗНАЙТИ СЕБЕ?»
«Хочу повернутись знов туди,де було бажання працювати,радіти,де була ціль і мотивація»
Це про минуле, про те, що було колись.
Де не було зради, де Ви не страждали, були щасливим. Ви тримаєтеся за це минуле, за ці спогади, тому й не можете рухатися вперед. Ситуація змінилася й потрібно збирати НОВОГО себе по частинам, знаходити нові цілі й бажання їх досягати. Це точно краще робити з психологом. Бо, оце: « всі болі пережив « викликає великі сумніви. Зазвичай, людина, в якої нічого не « болить « не поводить себе як « тюлень на льоді».

Здравствуйте.
Если после общения с мамой «откидывает назад», это показатель того, что есть « непроработанные» моменты в ваших с ней отношениях.
Это маркер. Вот когда Вы сможете спокойно с ней общаться и не « опрокидываться» в прошлое , выдерживать ее « манипуляции» либо прекратите общение без угрызений совести- это и будет показателем « проработки» .
Ничто так не привязывает к человеку как обида и злость на него. Попробуйте поработать с этими чувствами по отношению к матери. Возможно, когда они уменьшатся, за ними появятся другие, более теплые чувства к матери( как минимум благодарности). Ведь не зря ж совесть « мучает», может было что-то хорошее в Вашем детстве, да и сейчас, возможно, не все так плохо. Ну, а если за обидой, виной или злостью ( др. чувствами) ничего не окажется, то и связывать вас особо будет нечему и Вы сможете выбирать, общаться Вам с ней или нет.

Вітаю.
«Як я маю себе поводити і що маю зробити»
Думаю, Ви й так робите достатньо. Можливо, навіть більше, ніж потрібно, бо розумієте чим ризикує ваш син. Але, справа в тому, що він вас «не чує». Для нього вигоди від паління « тут і зараз », більші за страх за своє здоровʼя десь там, в майбутньому. Тому що, в силу віку, в нього ще немає чим ( незріла кора головного мозку) будувати та втримувати складні схеми причино- послідовних звʼязків. Тобто, причин палити багато, а кидати- одна.
Що Вам робити?- шукати підхід. Думаю, краще комбінувати розмови, невеликий тиск, обмін та інше, намагатися будувати новий « стиль» спілкування з сином, розуміючи, що він стає дорослим й так,як було раніше вже не буде. Й , найкраще допомогти в цьому, вважаю, змогла б сімейна терапія, яка направлена на покращення взаємодії в сімʼї, пошук нових шляхів вирішення питань. До того ж, це б показало хлопцю, що ви- сімʼя й вирішуєте проблеми разом, що його думка важлива також.
Індивідуальна робота- за потребою ( для вас обох). Але, я б не пропонувала терапію вашій дитині ( якщо він сам не хоче), щоб в нього не склалося враження, що з ним щось не так і йому потрібно « лікувати голову»

Відредаговано автором 03-04-2025 10:42:49

Здравствуйте.
У Вас все таки какой вопрос :
"КАК ПЕРЕСТАТЬ ФОКУСИРОВАТЬСЯ НА ПРОШЛЫХ ОТНОШЕНИЯХ?
или
"Как вы думаете, что лучше сделать в такой ситуации или к кому обратиться, потому что я чувствую, что уже морально не справляюсь"
Если смотреть на первый вопрос, то Вы уже свой выбор сделали- остаться на новом месте. И Ваш запрос - закрыть прошлые отношения.
Если же смотреть на второй, то Вы как будто ещё не определились и Вам нужна помощь в принятии решения.
Вы могли бы точнее сформулировать, что для Вас сейчас является проблемой?

Здравствуйте, Галочка.
"Может быть, можно сместить фокус с порно на себя?"
Это очень хорошая идея. Особенно, если в этом Вам поможет психолог. С ним Вы быстрее сможете вернуть себе чувства самоценности, уважения ,уверенности и любви к СЕБЕ и не будете "загоняться из-за просмотра порно парнем". Потому что, порнография как исключение в отношениях- условно " ок", но на постоянной основе- это про психологические проблемы, в первую очередь, у парня, которые приводят к проблемам в Вашей паре.
Частый просмотр порно со временем приводит к тому,что для удовлетворения требуется просмотр более жестких ( извращенных )форм секса, а в реальной жизни секс пропадает совсем. Формируется зависимость, и скорее всего, она уже у молодого человека есть. И как бы Вы не старались переключить его внимание на себя , со временем будет ещё хуже . Ваша самооценка уйдёт в ноль. Уже сейчас от неё ( самооценки) не много осталось как и от критического мышления в этом вопросе:
" я тоже далеко не сухая, но с меня не льется литрами, как у видео, которые он смотрит"
Вы воспринимаете всерьёз все,что Вам показывают в порнофильме и думаете, что порноактрисы действительно испытывают оргазм в присутствии съёмочной группы. Ну, посмотрите как снимают порно, что используют при этом.

Сможете ли Вы как то на это повлиять?
Если Вы ответили: " если я буду сильно стараться, то у меня получится "- у меня для Вас плохая новость- Вы созависимая.
И это совсем не " ок".

Ситуация может изменится в том случае, если вы оба обратитесь к специалистам.
А,по- хорошему, это необходимо сделать Вам. Вам плохо, Вы страдаете, мч все устраивает и менять он ничего не будет.
Позаботиться о себе должны Вы сами.
Отношения в паре могут быть совершенно другими.

Не думаю, что Зеленского, Макрона и путина можно отнести к первобытным людям. Так то, они - Ваши современники.

"Сейчас же, по моим наблюдениям, рост мужчин в среднем около 180, а женщин около 170..."
И здесь главное слово- моим.
Это Ваша субъектовная реальность и она не совпадает с объективной. На этом и строится Ваша доказательная база.
Мы можем бесконечно обсуждать тему роста, и возможно, под давлением фактов, Вы с чем то согласитесь, но...
Рост- симптом, проблема намного глубже.
Хотите чувствовать себя значимым, полноценным, уверенным- идите в терапию.

У меня не было в этом сомнений.
Хотела узнать, как Вы объясните их " авторитетность"?

Відредаговано автором 11-03-2025 12:18:58

Медикаментами Вас никто и не будет " пичкать" без достаточных на то оснований ( напр. тревоги, депрессии). Для таких состояний терапией первой линии является психотерапия.

"Мужчине крупному проще доминировать и навязывать свою волю, убеждать других, быть автроритетным."
Наполеон- 1,69
Адмирал Нельсон - 1,62
Зеленский-1,70
Макрон - 1,73
Примеры не очень, но:
сталин- 1, 70
гитлер- 1,72
путин - 1,70
?

Здравствуйте.
"Скажите, как можно принять свой рост..."
Если бы это было так просто, Вы бы уже давно приняли и свой рост, и все остальное, что Вас в себе не устраивает или не так бы " заморачивались" по этому поводу. Но, поскольку :
"Эта проблема тянется еще из детства и юности"
до сих пор не решена, и имеет негативную тенденцию:
"В последнее время стал замечать, что начинаю буквально ненавидеть высоких людей, становлюсь социопатом и социофобом"
"Постоянно испытываю дискосфорт в публичных местах, очень неуютно чувствую среди людей, особенно высоких, ощущаю себя малозначимым, неполноценным, ущербным."
лучшим решением, по моему мнению, было бы обратиться к специалисту и начать работу. Потому что с таким " букетом" самостоятельно справиться не возможно.

Ваше описание очень похоже на состояние дисморфофобии. Подтвердить или исключить её наличие может врач- психиатр. Лечение- психотерапия, при необходимости- медикаментозная поддержка.

Здравствуйте.
На основании описанных Вами симптомов можно предположить, что у вас наблюдаются черты, характерные для алекситимии – состояния, при котором человек испытывает трудности с распознаванием и описанием собственных эмоций, а также интерпретацией эмоциональных сигналов других людей. Такие люди часто не могут точно понять, что именно они чувствуют, и, соответственно, испытывают сложности в межличностном общении и выражении своих эмоций.

Кроме того, некоторые из описанных вами особенностей (например, затруднения в невербальной коммуникации, сложности в понимании мотивации окружающих, страх близости) могут встречаться и при других состояниях, таких как расстройства аутистического спектра или определённые особенности личности.

Важно отметить, что само по себе состояние алекситимии не всегда рассматривается как самостоятельное психическое расстройство, а чаще – как характеристика, которая может встречаться в сочетании с другими психопатологическими проявлениями. Окончательный диагноз и определение наиболее подходящего направления помощи могут быть установлены только после всестороннего клинического обследования квалифицированным специалистом.

Если вас беспокоят эти симптомы и они существенно влияют на качество вашей жизни, рекомендую обратиться к психотерапевту или психиатру для более детальной диагностики и подбора возможных методов поддержки или терапии.