Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

"я и правда думаю, зачем продолжать ходить если мне не становится лучше. "

"Я думаю, что у Вас хороший терапевт." - я себе уже это очень долго говорю.

Так, может дело не в " зеркале"?

Здравствуйте, Алла.
Я понимаю, что моё мнение сильно отличается от мнения коллег, но...Я думаю, что у Вас хороший терапевт. Скорее всего, он работает в психоаналитичнском подходе, а этот метод не всем заходит. Я не знаю с каким запросом Вы пришли, но то ,что Вы не можете напрямую сказать о том,что Вас не устраивает, боитесь возможного конфликта , не можете отстоять свои интересы видно из Ваших комментариев. Думаю, что своим поведением, терапевт провоцирует Вас, подталкивает к более активный позиции и пониманию причин происходящего с Вами.

"Даже если спрошу скорее всего он просто перекрутит мои слова и спросит "А вам важно чтобы я не улыбался?"
Что мешает Вам ответить:- Да.? И объяснить почему Вам это важно. Потому что в этом и есть смысл терапии: понять, что со мной сейчас происходит ,почему и что можно ( или что я хочу) с этим сделать.

"звернулася тому, що хотіла якоїсь підтримки, розуміння, але цього знайти не можу. Хоч і казала йому про це. "
Как поддержка и понимание должны быть выражены терапевтом? Вы с таким запросом пришли в терапию: мне нужно, чтобы вы меня поняли и поддержали? Или все таки запрос был другим?

"Думаю, буду завершувати терапію"
Я бы продолжала.

Відредаговано автором 06-01-2025 17:31:38

Здравствуйте, Лиза.
Соглашусь с коллегами, что Ваш вопрос не в компетенции психологов.
"Может ли быть, что это не психиатрическое заболевание, а что-то другое? "
Может.
Поэтому, начать я бы предложила с посещения невролога.
Но, описанные Вами симптомы могут быть следствием как неврологического так психического растройства. Поэтому, Вам вряд-ли удастся избежать визита к психиатру. Его консультация необходима.

Вітаю.
Будь які проблеми зі здоров'ям є нелегким випробуванням для людини, тим більше, якщо "виникають одна за іншою". Це є виснажливим не тільки фізично, а й психологічно. Й дійсно, є захворювання, які мають прямий зв'язок з нашим психічним станом, але для аутоімунних захворювань- це,скоріше, непрямий вплив. Так,є дослідження, в яких виявлена наявність певних психологічних рис у людей, які мали аутоімунні захворювання. Нажаль, причини виникнення зазворювань, всеж, більше фізіологічні. Психологічні фактори в більшій мірі впливають на подальший розвиток й перебіг захворюваннь. Тому, на мою думку, психотерапія допомогла б Вам не стільки розібратися з " розумінням причин", бо це не веде автоматично до зцілення, а зробити " аудит " свого життя : змінити, те що можна змінити та прийняти те ,що не можна; знайти те,що може покращити Ваш стан, та те що погіршує; зрозуміти, на що Ви можете впливати, а на що - ні, та ін.. Тобто, знайти відповідь на питання " що з цим робити", як жити, куди рухатися.

Здравствуйте.
"Но основная проблема это как объяснить, почему он должен спать отдельно."
На мой взгляд, как объяснить- это не проблема, тем более не основная. Проблема в том,что Вы сами не уверены и не приняли до конца, окончательно и бесповоротно, что это необходимо сделать. А если нет внутренней уверенности, то Вы не можете это донести сыну, он чувствует, что если использовать слезы, капризы и т д. Вы не устоите.
Вы ведь уверены, что надо зубы чистить- это необходимость. Поэтому будете проявлять настойчивость и ребёнок почистит зубы в любом случае. Так и здесь, родителю приходится использовать твёрдость, применять " непопулярные методы" в интересах ребёнка( ограничивать использование гаджетов, заставлять делать уроки), даже если ребёнку это не нравится. Раз, два объяснили и этого достаточно. Ребёнок же нормально слышит? Дальше уже проявлять волю и выдерживать капризы.

"Я понимаю, что это моя ошибка воспитания, что в 13 лет он все равно будет спать отдельно"
Извините, но наверное, не понимаете до конца. Если бы не мужчина,который появился в вашей жизни, Вы планировали спать рядом с сыном до его 13 лет?
Я бы рекомендовала Вам почитать литературу о половом созревания мальчиков и подростковой психологии.
И спать отдельно необходимо не только в гостях, но и дома.

" Очень "мамин" с самого рождения. "
В этом процессе участвовали оба. Ребёнку мама нужна всегда, но уметь вовремя отпустить, даже подтолкнуть ребёнка " в мир"- это ответственность взрослого, научить его быть самостоятельным, уметь принимать решения, уметь постоять за себя и т.д.. И для этого надо время и условия, этому надо учить. Я это к чему, если бы в 3 года кроватка сына стояла в другой комнате, сегодня не было бы такой проблемы.
Поэтому, на мой взгляд, Вам было бы полезно обратиться к психологу и вместе с ним пересмотреть ваши методы воспитания и ваши отношения с сыном. " Маминым" мальчикам, да и девочкам потом очень непросто жить в этом мире.

"У меня нет тревожного расстройства или других симптомов, только недержание из за стресса"
Если все так просто, попробуйте поработать над устранием стресса из Вашей жизни и тренировать мочевой пузырь.

Відредаговано автором 30-12-2024 10:22:23

Здравствуйте.
Мне кажется очень сомнительным, что :
" у меня нет никаких проблем неврологического характера или психиатрического, и медикаменты не помогают". Потому что, это очень похоже на тревожное расстройство. И вряд-ли психиатр этого не заметил.
То,что Вам не помогают медикаменты,может быть из-за того, что они либо неправильно подобраны,либо Вы их мало принимали.
Я бы рекомендовала ещё раз проконсультироваться у психиатра ( другого)и уролога + обязательно психотерапия.

Здрастуйте, Мила.
С прошлого раза мнение психологов не изменилось: ваш МЧ манипулирует и оказывает на Вас психологическое давление. При этом он - не Ваш муж, никаких обязательств перед Вами у него нет. Если Вы отказываетесь от работы, он будет Вас содержать?

"просто меня пугает , что я получается не хочу делать выбор в его сторону "
Что будет, если Вы выберете "его сторону"?
Как Вы будете себя чувствовать?
Как измениться поведение МЧ?

"будто я так его предаю , а должна как девушка выбирать всегда его"
?????
Нормальная, психически здоровая девушка ( любой человек) выберет себя, свои интересы, свой комфорт и не будет обслуживать чьи-то страхи, неуверенность и зависть.
Отказываясь от любимой работы, Вы не предадите себя?

"он мне сказал, что естественно хочет чтобы я делала ему туда десерты, что логично"
Он готов Вам платить за эту работу?
У меня большие сомнения на этот счёт. Как и насчёт того, что Ваш МЧ готов чем-то пожертвовать ради Вас.

Доброго дня.
Я б запропонувала розділити страхи:
1. Страхи пов'язані з Вашою посадою.
2. Власні страхи
Так, звісно вони впливають один на одного, але коли все " по полицях ", краще розумієшь що до чого.
Щоб займати посаду головного бухгалтера, треба не тільки" мати мозок", а ще й залізні нерви. Тому, в мене не має сумнівів, що думати Ви вмієте та усвідомлювали ризики, пов'язані з цією посадою:
"переживаю що може бути податкова перевірка.." Так, це може статися. І це нормально- переживати
"Є багато моментів за які можуть оштрафувати ..." Так, це теж може статися. І знов- нормально переживати з цього приводу . Може є можливість щось виправити?
"Страх що при перевірці все повішать на мене , що на мене буде давити морально і податкова і керівництво"
Вам не здається, що тут перебір? Мабуть до Вас, там все ж був головний бухгалтер й Ви будете відповідати тільки за період своєї роботи?
Тобто, Ви маєте насправді дуже неспокійну роботу. Але, якщо легалізувати тривогу, не катастрофізувати ситуацію та спрямувати енергію на те,щоб мінімізувати " косяки", буде трішки спокійніше.
Стосовно 2 пункту. Мені здалося, що Ви достатньо тривожна людина, тому налякати , " накрутити" саму себе Вам не важко. На додаток до цього я б звернула увагу на питання Вашої самооцінки, самоцінності та можливо, сепарації. Бо, мені теж близька ідея про керівника як батьківську фігуру та пов'язані з цим страхи. Не слід сприймати назву " батьківска фігура", як конкретно батька або мати, все складніше.
Тому, попрацювавши з психологом на тему Ваших відносин з батьками та братом, вважаю рівень тривоги також знизиться й Ви перестанете впадати в " дитячу позицію".
Ну,й останнє- це самодопомога. Про це багато на просторі інтернету.

Вітаю.
Якщо порада, то тільки така- йдіть до психолога ( онлайн або офлайн), з яким Ви зможете вирішити це питання набагато швидше, а, можливо, не тільки це. Бо, за такими,на перший погляд, незначними запитами, стоять набагато серйозніши питання.
Якщо думка, то я б дивилась в напрямок "вигоди "від цієї " закоханості". Що вона приховує або від чого захищає? Навіщо Вам ті фантазії? Її наявність, що дозволяє Вам робити або не робити в житті?
Чи існують ( ли) ще чоловіки в Вашому житті?
" Закоханість " в недосяжну людину це не про справжні почуття, а про щось інше. Для кожної людини це про щось своє. Про що для Вас ці " відносини без відносин?

"одна із найвагоміших причин- я не знаю, чи хочу позбавлятися цього. Мені здається, це немов відірвати частину себе."
Це небезпечна ілюзія, яка все глибше буде затягувати Вас у фантазії . Зараз Ви ще можете це контролювати, але з часом може статися так, що не зможете. Й , не буде ніяких мрій " про багатство і дослідження нашого неоглядного Всесвіту" , а буде одна "жорстока аморальна примха" та бажання її реалізувати.

" З одного боку, мені дуже подобається це все. Приносить задоволення. Заспокоює. А з іншого, робить нещасною; себе саму боюся. "
Ви ж усвідомлюєте, що такі фантазії не є нормою. Й, задоволення та заспокоєння можливо отримати іншими способами.
Вам потрібна допомога. Психіатр потрібен,щоб визначити, що з Вами відбувається та як на це можна вплинути. Звернутися до лікаря Ви можете самостійно ( можна з 14 років).

Вітаю.
З психологом мають бути не тільки комфортні, а й безпечні та довірливі стосунки.
Тобто, якщо Вам щось не подобається, Ви відверто про це кажете та не боїтесь, що психолог образиться, неправильно Вас зрозуміє чи якось неадекватно відреагує.

"Чи вийде щось з такої терапії ? "
В процесі терапії основна діюча фігура- це Ви. Психолог тільки допомогає Вам, супроводжує та підтримує на Вашому шляху до рішення проблеми. Так, він/ вона можуть Вас вчить якимось технікам або прийомам, проводити психоедукацію але в позиції рівний з рівним. Тому, вважаю, психологу варто знати, що Ви відчуваєте поряд з ним.

"Тож мене хвилює та дуже-дуже бентежить моя реакція."
Й не дарма хвилює. Варто розповісти батькам та звернутися на консультацію до лікаря- психіатра.

"Але зміни так і не прийшли"
Можливо, тому що не час був для змін? Або вони приходили, а Ви їх не побачили? Бо, були сфокусовані не на своєму житті, а на житті інших людей?
А зараз якраз час, коли ніхто та ніщо не заважає Вам зайнятися собою, своїми планами та бажаннями, зробити ревізію свого життя та поставити нові цілі.
Які зміни повинні відбутися?
Яке воно-"Ваше життя"?
Як Ви відчуєте,що живете " своє життя"?
Що Ви повинні робити, щоб зміни й надалі не відбувалися?

Мені здається, що зміни в Вашому житті все ж відбуваються. Не такі можливо, як Вам хотілося, але вони є. Тому,якщо будете відповідати на питання, намагайтеся бути більш конкретнішою. А, не просто " хочу змін".

Вітаю.
Відчувається, що Ви розгублені та не знаєте, як зробити так,щоб всім було добре. Насправді, є чому розгубитися, бо Ви намагаєтесь знайти відповідь в завданні, яке його не має. Як в математиці: задача без відповіді. Задача не має рішення, тому що умова складена некоректно. Якщо змінити складові, то ймовірно, рішення знайдеться.
Наприклад, те що залишається незмінним- ваш чоловік, який на зараз, потребує Вашої присутності найбільше.
Далі, Ваші батьки, які " не проти мого переїзду". Тобто, вони можуть дати собі раду- це факт. Все інше ваші фантазії або підсвідоме небажання переїжджати ( це не осуд).
Залишається донька. Це Ваша дитина, й Ви її знаєте найкраще. Тому, Вам вирішувати, як вчинити: використати батьківську владу або ж домовитися на переїзд. Можливо, залишити її з кимось з родичів. Але, залишатися ради дитини в Україні, на мою думку ідея не дуже. В першу чергу, це не буде корисним для дівчини, бо покаже їй, що її комфорт важливіший за ваші з чоловіком відносини, що любов та взаємопідтримка в родині- пустий звук. Ви не навчите доньку жертвувати своїми потребами заради потреб близької людини ( іноді). А це дуже буде в пригоді, коли з'являться в неї свої діти або Ви будете потребувати допомоги, та взагалі, не завадить по життю.
Яке б рішення Ви не прийняли, все рівно буде відчуття сумніву, що воно вірне. Так відбувається завжди, коли вимушений робити вибір. Можливо, якщо Ви про це будете знати, Вам буде простіше почати діяти.