Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

"Підкажіть будь ласка чому дитина постійно критикує мою зовнішність, я такої звички взагалі немаю."
А Вам й не обов'язково її мати. Її має хтось інший. Бо, дитина може так поводитися тільки тоді, коли " стоїть на плечах дорослого". І цей дорослий має більше авторитету та влади, ніж Ви. А це вже про відносини в Вашій родині, й з ними ( відносинами) точно не все гаразд, й поведінка доньки- це симптомом, прояв цього не гаразду.
Не донька, а Ви порушуєте сімейну ієрархію, не беручи владу в свої руки. Щоб відчути себе спокійно та впевнено, дитина повинна мати рамки.Ці рамки встановлюють батьки. Як і навчають дитину, що добре, а що погано. І це не тільки про пояснити, поговорити, це ще й про адекватні міри покарання . Дитина повинна розуміти,що за свою поведінку, слова, вчинки треба відповідати. Тому, для свого спокою та безпеки, дівчинка обрала не слабку маму, а іншого дорослого.

Ще раз повторюсь: дитина себе так поводить, бо відчуває ,що так можна та тому що Вас їй не шкода. І це вже питання. Дитину не навчили співчувати? Вона така " не чуйна" до всих або тільки до Вас?

Добре в цій ситуації те, що Ваша донька ще маленька та все можливо виправити. Тому, раджу звернутися до фахівця зараз, бо коли дійде до пубертату, буде набагато гірше.

Вітаю.
Ваша ситуація- це класичний приклад не пройденої сепарації. Й саме неприємне в цьому те,що чим більше Вам стає років, тим важче Вам буде це зробити. Скільки б Вам порад не давали, скільки б інформації з цієї теми Ви не отримали , це нічого не дасть, доки Ви психологічно не подорослішаєте до свого біологічного віку. Самостійно це зробити майже не можливо. Для цього потрібна доросла, психологічно зріла людина поруч, яка пройде разом з вами цей шлях. Бо, для процесу сепарації, необхідною умовою є " зняття з п'єдесталу " материнської фігури. Це можливо зробити за допомогою обезцінювання самої фігури та важливості взаємовідносин з нею. Треба буде робити вибір в свій бік, в бік своєї родини та свого майбутнього. Це будуть конфлікти, образи, маніпулювання, ігнорування та ін.. Дитина ( я маю на увазі психологічний стан) цього всього не витримає. Тому, спочатку дорослішати ( з психологом), потім сепаруватися.

"Тимчасово зараз не працюю, тому періодично мати влаштовує скандал, стосовно того, що я повинна іти працювати, а не сидіти в чоловіка на шиї, навіть доходило до того, що вона вибирає мені сама роботу. "
Ваша мама влаштовує скандал та шукає Вам роботу, бо добре розуміє, що якщо Ви залишаєтесь вдома, то виконуєте свої обов'язки матері та дружини, а їй , тоді , нічого робити в вашій сім'ї. Та Ваш чоловік можливо й не проти, щоб Ви "сиділи в нього на шиї", але йому наврядчи сподобається тримати на ній ще й тещу.
Як на мене, Ваше перебування вдома- це можливість тактовно позбутися мами, делікатно (* а може й не дуже ) показуючи їй, що Ви вже й самі із всим впораєтесь та їй потрібно почати думати про своє майбутнє окремо від Вашої сімї.

Здравствуйте.
А стоял бы так вопрос, если бы вы находились в официальном браке?
И мой вопрос Вам.

"забрать у них ключи я не смогу,"
У Вас один набор ключей? Что мешает сделать дубликат?

"не понимаю зачем" ему приходить в квартиру где он прожил 10 лет? Может, потому что он считает её ( квартиру) своим домом , где он жил с любимой женщиной, где ему все родное. А помыться, он действительно может в любом месте, только почувствовать себя в безопасности - нет. Ваша квартира- это место,где ему спокойно, ничего не угрожает.

Квартира- это только повод. Что стоит за ним?

"Як мені тактовно їй пояснити, що ми її любимо, турбуємось про її здоровя, але не хочемо приймати участь в її релігійних віруваннях і дослідженнях."

Ось так і сказати: мама, ми тебе любимо, турбуємось про твоє здоровя, але не хочемо приймати участь в твоїх релігійних віруваннях і дослідженнях.
Звучить ДУЖЕ тактовно, Ви можете спробувати це сказати, але я думаю, що мама Вас не почує. В неї є навʼязлива ідея ( пунктік), яка до віри не має ніякого відношення. І я дуже раджу звернути на це більш пристальну увагу, бо коли вже йдеться про жорстке нав'язування своїх поглядів та маніпулювання, може вже йтися про психічне нездоров'я. Бачити знаки, прагнути передавати знання,вчити- то вже дуже великий привід замислитися. Тому, потокання в цьому питанні можуть допомогти Вам на деякий час зберігти" добрі" стосунки з мамою, але загальна картина наврядчи покращиться.

Інше питання- це Ваша позиція. Як мені здалося, вона дуже невпевнена. Ви дійсно вірите в те,що "якщо я не передам вам свої знання, то я захворію і помру"? Чи не хочете сварок?

Вітаю.
Погоджусь з колегою. Складається таке враження, що Ви зовсім не розумієте, що відбувається в Вашій родині та з Вашим чоловіком. Він спілкується з іншою жінкою. На питання навіщо? Відповідь: бо він не має друзів. Тоді, в мене до Вас запитання : " Чому б йому для спілкування не обрати чоловіка? Навіщо обирати самотню жінку? Бо, вона потребує турботи та піклування? А це взагалі як ? Коли
чоловік одружився, коло жінок, про яких він має турбуватися достатньо не велике- це рідні, близькі жінки , можливо, де- які виключення. Зовсім " ліва" жіночка, як потрапила туди? На мою думку, не випадково. Як би Вам не хотілося цього не знати, не бачити , писати, що " все було добре", чоловіки не починають спілкування з жінками просто так.

"Мене цікавить чому так трапляється? Чому чоловік почав листуватись"
Вам психологи відповіли, що треба звернути увагу на ваші стосунки, що з ними не все гаразд. Ваша відповідь- завжди так було. Може й було. Й колись, Вашого чоловіка це цілком влаштовувало, а з якогось часу перестало влаштовувати. А Ви це " в упор" не бачите. В нього зявились нові потреби, й замість того,щоб обговорити це з Вами, він шукає можливість їх задовольнити з іншою жінкою. Це не про " хороші " відносини в родині.

"Він лише спілкується, які стосунки... Їх не має"
Коли вони стануться, буде запізно. До того ж, що заважає вашому чоловіку зустрітися з цією жінкою або з іншою?

"Як зберегти нашу сім'ю, і щоб він нікому не писав, а все було як колись?"
Як "колись " вже не буде. Коли Ви це зрозумієте, та зрозумієте, що треба змінюватися та змінювати ваші відносини, бо того потребує ситуація в вашій родині, тоді, можливо, буде шанс зберегти вашу сім'ю. Доки Ви будете заперечувати проблеми в подружніх стосунках та повторювати, як мантру " у нас все добре " позитивних змін точно не буде.

Здравствуйте, Катерина.
Соглашусь с коллегами, что Вам лучше обратиться на индивидуальную консультацию, и вот почему: можно сколько угодно переписываться на форуме и строить гипотезы, а пользы от этого Вам не будет никакой. Мы ( психологи ) в своих выводах полагаемся на Вашу субъектовную точку зрения, на Вашу оценку событий и Ваши выводы, изложенные в письме и ответах. Здесь и подвох- мы смотрим на Вас вашими же глазами. А, поскольку Вы проблему не видите, то и нам её увидеть сложно. Перед нами предстоит красивая картинка ( как и перед молодыми людьми), а что там, за фасадом? Как Вы разговариваете ( тон,манера, выражение лица), как слушаете, как вообще с Вами находиться в одном поле? Только пообщавшись с Вами, можно понять, что отталкивает молодых людей.
Ну, и Ваши убеждения и бурные реакции.
Вы не очень честны, когда говорите, что не знаете откуда это у Вас. И это тоже тема для обсуждения с психологом индивидуально. Не только потому что могут всплыть факты, которые не стоит выносить на публику, но и потому что если с этим не работать, все может усугубиться. Чем старше Вы будете становиться ( если Ваш статус " в поиске" не измениться), тем больше " шлюх" будет вокруг. Ведь все эти девушки- Ваши конкурентки, они " забирают " Ваше счастье, то, что должно принадлежать Вам. И невозможность выдержать эту боль и приводит к истерикам.
Поэтому, чем раньше обратитесь к специалисту, тем быстрее станете
"счастливой и найдёте своего человека"

"Понимаю, но не могу принять это"
Похоже, вы, как и сын, попав в стрессовую ситуацию не выдерживаете, хотите чтобы все было по- старому, не може терпеть и ждать. А родительство, оно все об этом.

"А в итоге - только усугубилось тем , что каждый день начал писять"
Ну, и что страшного в этом? Понимаю, Вы расстроены, но Вы- взрослая, поэтому вполне можете справиться со своими эмоциями.
И...
Нет, не привыкнет. Вы сами это придумали или подсказал кто?

Как то вся наша переписка скатывается к Вашим переживаниям. И мне кажется, что меньше они не становятся. Подумайте о полноценной консультации, потому что в переписке все равно недостаточно информации и не возможно учесть все нюансы.

"Не понятно почему было, вот и всё"
А как сейчас?

Обратите пожалуйста внимание еще на такой момент: дети очень чутко реагируют на эмоциональное состояние своих матерей. Спокойная, принимающая мать - счастливый ребёнок.

Luidmyla26, Вы меня не слышите. У Вас МАЛЕНЬКИЙ 3-х летний сын. У него сейчас сложный период- адаптация к новым правилам, условиям, новым детям, новым взросым. Если дома он в безопасности, он все знает и ко всему привык, у него есть ресурс контролировать позыв в туалет. В садике, он все время в напряжении, даже положительные эмоции утомляют и когда мальчик засыпает, организм расслабляется и он не чувствует позыв. Своим не принятием ситуации, раздражением , Вы только усугубляете ситуацию. Сын все видит и слышит, но пока ничего не может с этим поделать, потому что ему всего 3 года. А Вы требуете от него какой то осознанности, ответственности, контроля, как будто ему 23 года. Складывается впечатление, что Вам очень стыдно за Вашего ребёнка, он таким образом позорит Вас?

Здравствуйте.
"Здравствуйте, можете тоже сказать что-то о сообщении сверху Натальи?"
Комментировать ответы коллег считаю не правильным, каждая гипотеза имеет право быть.
А что касается Вашего последнего дополнения: я бы предложила Вам, временно, забирать ребёнка из садика до сна ( если это возможно). Мне кажется, что к эмоциональному переутомлению Вашего сына, уже добавилась тревога по- поводу " мокрых штанишек". Ваша чрезмерная обеспокоенность этим вопросом и увеличившийся контроль со стороны воспитателей, сделали свое дело.

"У него может это войти в привычку?"- не может. Если закрепиться, это будет не привычка.

"Может ему не хватает внимания?"- хватает.
Его организм так реагирует на стресс.

Відредаговано автором 22-11-2024 17:06:48

"Мені реально б хотілося певний час взагалі не працювати. Та на даний момент часу не можу собі дозволити таку розкіш."
Якщо це реакція на :
"Не треба нічого робити й приймати рішення",
я мала на увазі- залишатися на тому робочому місці , де Ви є зараз, виконувати свою звичайну роботу, нікуди не бігти та нічого не намагатися досягти. Звичайна рутина.
Але, Ви сприйняли це, як пораду взагалі не працювати. Й в мене виникла думка про Вашу велику втому, " вигорання ". Можливо, всі ці 10 років Ви йшли на максимальних для себе обертах, тому й відчуваєте виснаження.
Краще, що можливо зробити для себе в цій ситуації- максимально ( наскільки це можливо) дати відпочинок голові й тілу, не вимагати від себе досягнень, доки не відчуєте сили для цього.
"Пливіть за течією " , це дасть змогу змістити фокус уваги та вивільнити ресурс для того, щоб розібратися в собі.
На мою думку, це нормально, змінювати цілі протягом життя. 10 років тому вона ( ціль) була одна, зараз може бути інша. Ви пройшли певний шлях, стали дорослішою, змінилися, тому й прагнення Ваші змінюються. Зараз важливо знайти вектор прикладання своїх зусиль на наступний відрізок часу, а не розбиратися з тим, що вже відбулося. Яка цінність від того знання: ваше то було бажання будувати кар'єру чи не Ваше? Якщо, не Ваше, то що?
В спокійному, ресурсному стані краще себе чути.

Відредаговано автором 22-11-2024 10:48:58

Если ребёнок 1,5 года был без памперса вообще; когда не спит, просится на горшок и дома все нормально ( не писает в постель) - у меня 2 варианта:
1.Адаптация. Скоро пройдёт само. Любить, поддерживать, не ругать
2 . Не все так гладко в садике. Наблюдать, если позитивных изменений нет ( 1-2 месяца), надо что-то менять. Не ребёнка, а условия его пребывания. Если дома все хорошо, а в садике- нет, то причина не в ребёнке ( он все тот же), а в другой среде.

"Я боюсь, что он может привыкнуть писять в садике в кровать и для это будет норма "

Вы плохо знаете садиковскую систему- ему не позволят это сделать " нормой".
Процесс может затянуться только в одном случае- если ребёнок будет долго пребывать в стрессе. Своими переживаниями по- поводу мокрой постели, Вы не улучшаете ситуацию. Не стоит ожидать от 3-х летнего ребёнка проявления сознательности и контроля. Ни психика, ни физиология у него ещё к этому не готовы.

"Мне кажется ему должно быть неприятно как-то , лежать мокрым"
Так, ему и не приятно. Он же говорит об этом, когда не спит.
Даже взрослые не могут себя контролировать во сне- например,храп. Сколько не говори, сколько не стыди и не подшучивай, все равно, человек храпит.

Здрастуйте.
Соглашусь с коллегой, что Ваш сын устаёт и поэтому сон у него более глубокий и он не чувствует позыв в туалет.
Сейчас у него период адаптации, поэтому могут случаться всякие казусы.
Вы все проверили, никаких видимых причин для энуреза нет, думаю, стоит просто подождать.
В начале, когда ребёнок только пришёл в садик, у него был период " новизны", когда интерес побеждал страх перед неизвестным. " Эйфория" прошла и начался процесс адаптации. Все его накопленные эмоции, переживания, тревоги проявляются в недержании во время глубокой фазы сна, когдаон полностью расслабляется. Так бывает, и достаточно часто.

"Мне кажется как будто на зло"
Эта версия мне не близка. В 3 года ребёнок может начинать проверять границы допустимого, но целенаправленно делать назло- нет.


"обидно , что он писятся"-??
Потому что , повторюсь, с 1.6 мы забыли, что такое мокрые штаны- и что, ему 7,9 ,14? Ему ВСЕГО 3 года! Он- маленький!
Мне не нравится, что он мокрый- Ваши чувства- Ваша проблема.
Когда он- " мокрый ", какая Вы?
И не понимаю, почему он так делает
Он так делает, потому что пока по- другому не может. Вы знаете много людей, которые во взрослом возрасте писаются во сне? Я думаю, нет.
Дайте себе и сыну немного времени.

Вітаю.
"Як усвідомити власні бажання та стати щасливою (хоч мінімально)"
На мою думку, Ви добре усвідомлюєте свої бажання, але з відчуттям щастя- щось, не дуже. Є над чим працювати. Ставити собі питання: що, взагалі, для мене щастя? Як,це- бути щасливою? Весь час або інколи? Інколи- це коли? Що для цього повинно відбуватися або бути присутнім? Коли останній раз я відчувала себе щасливою? Та ін.

Також, зверну Вашу увагу на :
"чогось таки досягла, але не того, що хотіла"- це обезцінювання певного періоду життя(10 років), всих тих зусиль, які були витрачені, часу , для досягнення результату. Тому,й не дивно, що:
"я настільки втомилася, що вже не хочу докладати зусиль".
Якщо не отримувати " хоч мінімально " задоволення " від того, що робиш, до чого прагнеш, настає нормальна реакція організму- не бажання щось робити, бо не має позитивної підтримки, а примусово- вольові сили скінчились( чарівний "пендель" вже не працює).
Тому,повертаємося до п.1. й працюємо з відчуттям щастя й задоволення+ вдячність собі.
Й на останок: іноді, щоб почути себе, треба зупинитися. Не треба нічого робити й приймати рішення. Треба дати собі можливість просто жити, пливти за течією стільки, скільки треба. Якщо від такої думки стає тривожно, обмежити собі час ( 1 місяць або 1 рік). Ну, й звісно, як варіант - звернутися на консультацію. Бо, в мене таке враження, що Ви плутаєте причину та наслідки.