Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

Здравствуйте.
Мне кажется очень сомнительным, что :
" у меня нет никаких проблем неврологического характера или психиатрического, и медикаменты не помогают". Потому что, это очень похоже на тревожное расстройство. И вряд-ли психиатр этого не заметил.
То,что Вам не помогают медикаменты,может быть из-за того, что они либо неправильно подобраны,либо Вы их мало принимали.
Я бы рекомендовала ещё раз проконсультироваться у психиатра ( другого)и уролога + обязательно психотерапия.

Здрастуйте, Мила.
С прошлого раза мнение психологов не изменилось: ваш МЧ манипулирует и оказывает на Вас психологическое давление. При этом он - не Ваш муж, никаких обязательств перед Вами у него нет. Если Вы отказываетесь от работы, он будет Вас содержать?

"просто меня пугает , что я получается не хочу делать выбор в его сторону "
Что будет, если Вы выберете "его сторону"?
Как Вы будете себя чувствовать?
Как измениться поведение МЧ?

"будто я так его предаю , а должна как девушка выбирать всегда его"
?????
Нормальная, психически здоровая девушка ( любой человек) выберет себя, свои интересы, свой комфорт и не будет обслуживать чьи-то страхи, неуверенность и зависть.
Отказываясь от любимой работы, Вы не предадите себя?

"он мне сказал, что естественно хочет чтобы я делала ему туда десерты, что логично"
Он готов Вам платить за эту работу?
У меня большие сомнения на этот счёт. Как и насчёт того, что Ваш МЧ готов чем-то пожертвовать ради Вас.

Доброго дня.
Я б запропонувала розділити страхи:
1. Страхи пов'язані з Вашою посадою.
2. Власні страхи
Так, звісно вони впливають один на одного, але коли все " по полицях ", краще розумієшь що до чого.
Щоб займати посаду головного бухгалтера, треба не тільки" мати мозок", а ще й залізні нерви. Тому, в мене не має сумнівів, що думати Ви вмієте та усвідомлювали ризики, пов'язані з цією посадою:
"переживаю що може бути податкова перевірка.." Так, це може статися. І це нормально- переживати
"Є багато моментів за які можуть оштрафувати ..." Так, це теж може статися. І знов- нормально переживати з цього приводу . Може є можливість щось виправити?
"Страх що при перевірці все повішать на мене , що на мене буде давити морально і податкова і керівництво"
Вам не здається, що тут перебір? Мабуть до Вас, там все ж був головний бухгалтер й Ви будете відповідати тільки за період своєї роботи?
Тобто, Ви маєте насправді дуже неспокійну роботу. Але, якщо легалізувати тривогу, не катастрофізувати ситуацію та спрямувати енергію на те,щоб мінімізувати " косяки", буде трішки спокійніше.
Стосовно 2 пункту. Мені здалося, що Ви достатньо тривожна людина, тому налякати , " накрутити" саму себе Вам не важко. На додаток до цього я б звернула увагу на питання Вашої самооцінки, самоцінності та можливо, сепарації. Бо, мені теж близька ідея про керівника як батьківську фігуру та пов'язані з цим страхи. Не слід сприймати назву " батьківска фігура", як конкретно батька або мати, все складніше.
Тому, попрацювавши з психологом на тему Ваших відносин з батьками та братом, вважаю рівень тривоги також знизиться й Ви перестанете впадати в " дитячу позицію".
Ну,й останнє- це самодопомога. Про це багато на просторі інтернету.

Вітаю.
Якщо порада, то тільки така- йдіть до психолога ( онлайн або офлайн), з яким Ви зможете вирішити це питання набагато швидше, а, можливо, не тільки це. Бо, за такими,на перший погляд, незначними запитами, стоять набагато серйозніши питання.
Якщо думка, то я б дивилась в напрямок "вигоди "від цієї " закоханості". Що вона приховує або від чого захищає? Навіщо Вам ті фантазії? Її наявність, що дозволяє Вам робити або не робити в житті?
Чи існують ( ли) ще чоловіки в Вашому житті?
" Закоханість " в недосяжну людину це не про справжні почуття, а про щось інше. Для кожної людини це про щось своє. Про що для Вас ці " відносини без відносин?

"одна із найвагоміших причин- я не знаю, чи хочу позбавлятися цього. Мені здається, це немов відірвати частину себе."
Це небезпечна ілюзія, яка все глибше буде затягувати Вас у фантазії . Зараз Ви ще можете це контролювати, але з часом може статися так, що не зможете. Й , не буде ніяких мрій " про багатство і дослідження нашого неоглядного Всесвіту" , а буде одна "жорстока аморальна примха" та бажання її реалізувати.

" З одного боку, мені дуже подобається це все. Приносить задоволення. Заспокоює. А з іншого, робить нещасною; себе саму боюся. "
Ви ж усвідомлюєте, що такі фантазії не є нормою. Й, задоволення та заспокоєння можливо отримати іншими способами.
Вам потрібна допомога. Психіатр потрібен,щоб визначити, що з Вами відбувається та як на це можна вплинути. Звернутися до лікаря Ви можете самостійно ( можна з 14 років).

Вітаю.
З психологом мають бути не тільки комфортні, а й безпечні та довірливі стосунки.
Тобто, якщо Вам щось не подобається, Ви відверто про це кажете та не боїтесь, що психолог образиться, неправильно Вас зрозуміє чи якось неадекватно відреагує.

"Чи вийде щось з такої терапії ? "
В процесі терапії основна діюча фігура- це Ви. Психолог тільки допомогає Вам, супроводжує та підтримує на Вашому шляху до рішення проблеми. Так, він/ вона можуть Вас вчить якимось технікам або прийомам, проводити психоедукацію але в позиції рівний з рівним. Тому, вважаю, психологу варто знати, що Ви відчуваєте поряд з ним.

"Тож мене хвилює та дуже-дуже бентежить моя реакція."
Й не дарма хвилює. Варто розповісти батькам та звернутися на консультацію до лікаря- психіатра.

"Але зміни так і не прийшли"
Можливо, тому що не час був для змін? Або вони приходили, а Ви їх не побачили? Бо, були сфокусовані не на своєму житті, а на житті інших людей?
А зараз якраз час, коли ніхто та ніщо не заважає Вам зайнятися собою, своїми планами та бажаннями, зробити ревізію свого життя та поставити нові цілі.
Які зміни повинні відбутися?
Яке воно-"Ваше життя"?
Як Ви відчуєте,що живете " своє життя"?
Що Ви повинні робити, щоб зміни й надалі не відбувалися?

Мені здається, що зміни в Вашому житті все ж відбуваються. Не такі можливо, як Вам хотілося, але вони є. Тому,якщо будете відповідати на питання, намагайтеся бути більш конкретнішою. А, не просто " хочу змін".

Вітаю.
Відчувається, що Ви розгублені та не знаєте, як зробити так,щоб всім було добре. Насправді, є чому розгубитися, бо Ви намагаєтесь знайти відповідь в завданні, яке його не має. Як в математиці: задача без відповіді. Задача не має рішення, тому що умова складена некоректно. Якщо змінити складові, то ймовірно, рішення знайдеться.
Наприклад, те що залишається незмінним- ваш чоловік, який на зараз, потребує Вашої присутності найбільше.
Далі, Ваші батьки, які " не проти мого переїзду". Тобто, вони можуть дати собі раду- це факт. Все інше ваші фантазії або підсвідоме небажання переїжджати ( це не осуд).
Залишається донька. Це Ваша дитина, й Ви її знаєте найкраще. Тому, Вам вирішувати, як вчинити: використати батьківську владу або ж домовитися на переїзд. Можливо, залишити її з кимось з родичів. Але, залишатися ради дитини в Україні, на мою думку ідея не дуже. В першу чергу, це не буде корисним для дівчини, бо покаже їй, що її комфорт важливіший за ваші з чоловіком відносини, що любов та взаємопідтримка в родині- пустий звук. Ви не навчите доньку жертвувати своїми потребами заради потреб близької людини ( іноді). А це дуже буде в пригоді, коли з'являться в неї свої діти або Ви будете потребувати допомоги, та взагалі, не завадить по життю.
Яке б рішення Ви не прийняли, все рівно буде відчуття сумніву, що воно вірне. Так відбувається завжди, коли вимушений робити вибір. Можливо, якщо Ви про це будете знати, Вам буде простіше почати діяти.

Вітаю.
"Я тут подумав а можливо спробувати створити реальні стосунки, жити спільно. Можливо не буде цього бажання і відчуття бути на сайтах знайомств, ще з кимось листуватись? А як не вдасться то піти?"

Як на мене, то це негарна ідея. Наврядчи після спільного проживання, " як не вдасться " ви зможете безболісно розійтися. А ні Вам після розлучення, а ні тій жінці , з якою Ви " спробуєте" жити- це не піде на користь. Навіть, якщо ви з нею й домовитеся заздалегідь, й вона погодиться на пробні стосунки. Хочя, мені здається , що Ви наврядчі , будете таким відвертим, й попередите жінку.
До того ж, Вам не здається, що такий шлях занадто складний та не дуже приємний? Одне діло, коли Ви просто " зникаєте з радарів" , інше- після проживання разом. Там може так " прилетіти ", що замало не буде. Тому, я б запропонувала Вам зосередитися на пошуку рішення :
"..або це не для мене, або не знаю яка інша причина", а не підганяти відповідь під умови задачі.
Шукати причини такої своєї поведінки та нові шляхи взаємодії з жінками краще з психологом. Бо, причини можуть бути " зариті " настільки глибоко , що знайти їх самому , практично неможливо. Або, будуть захисні механізми спрацьовувати, й Ви не зможете дізнатися відповіді. Наприклад, визнати, що Ви травмовані розлученням, та боїтесь серйозних відносин ( підсвідомо); або, знову ж, підсвідомо, хочете помститися всім жінкам, тому й кидаєте їх. А може,дійсно, "не нагулялися", й Вам зараз зовсім не потрібні постійні відношення. Тому, ще раз пропоную спочатку розібратися в собі, а потім шукати ту єдину.

Відредаговано автором 17-12-2024 13:18:30

Вітаю.
"не хочу це відчувати"
А даремно, бо в тих відчуттях стільки енергії. І, якщо направити всю ту енергію на користь собі, то уявіть, як може змінитися ваше життя. Ваша подруга якраз " підсвічує " ті сфери Вашого життя, які на зараз , вочевидь, просідають( кар'єра, відносини з чоловіком). Тобто, це те, що потребує Вашої уваги зараз, це Ваші точки зростання. І, якби не подруга та Ваша "заздрість ", Ви б сиділи на попі ровно та нічого не робили. А так, Вас змушують вийти з зони комфорту, й Вам це не подобається. Якщо чесно, це- нікому не подобається.
Звісно, Ви можете нічого не робити, нічого не змінювати в своєму житті, перестати " це відчувати ". Для цього потрібно все те, що Вам показує подруга- знецінювати: й чоловік в неї такий собі( може, він її обманює або зраджує), й прикраси не дуже, й кар'єра могла бути більш успішною. При цьому не забувати нахвалювати себе. Через деякий час всі погані відчуття пропадуть, а з ними й шанс на зміни в житті.

Вітаю, Адель.
"Як позбутися нав‛язливих думок?"
Бажано не тільки думок, а й отіх двох голосів, які " постійно змагаються". Тому, з початку треба звернутися до лікаря- психіатра ( Ви можете це зробити самостійно), а потім- до психотерапевта ( необхідно отримати дозвіл батьків, бо Вам не має 18 років).
Само не пройде, треба обов'язково звертатися до лікаря. Чим скоріше, тим краще.

Вітаю.
Щось навколо маленької фігури кота так забагато всього відбувається. З одного боку :
"нічого не можу проконтролювати... все відбувається хаотично... Я начеб то більше не володію ситуацією... життя без нього було психологічно для мене здоровішим, спокійнішим, контрольованим..."
а з іншого:
"мучає совість, що я за така людина..."
А " така"- це яка? Для кого я буду " такою", якщо поверну кота?

Це ж історія вже не про кота, а про те, що я обираю- свій спокій та комфорт ( себе) чи не бути " такою" людиною, бо совість зжере.
Щось мені підказує, що кіт Вам дорікати точно не буде. Тоді цікаво, хто буде?

"А чому це все з'являється саме зараз?"
Хороше запитання. Спробуйте на нього самі й відповісти. З чим це може бути пов'язане?

Вітаю.
В мене склалося враження від Вашого листа, що Ви боїтесь, що Ви не можете дозволити собі бути щасливою. Нібито, Ви не заслуговуєте щастя або за нього треба буде платити. Тому й виникають такі думки, що все рівно щаслива не буду. А за думками з'являться почуття та емоції, які в свою чергу змінять Вашу поведінку в не кращу сторону. Ви почнете всими силами підтверджувати ідею, що на чужому нещасті, щастя не побудуєш й самі почнете руйнувати свій шлюб.
Це добре, що Ви зараз звернулися за порадою. Й вона одна, як Ви бачите, в усіх психологів: якщо Ви хочете зберігти шлюб, Вам потрібна терапія.