Що робити?

Допоможіть будь ласка. Почну зпочатку. Бать пішов від нас, коли мені було 13 років. Я дуже важко це переживала, дивлячись як страждає мама і маленький брат. Я була в дипресії всю зиму, приходячи додому після уроків, коли нікого не було, я включала якусь музику, і плакала, спочатку ненавиділа його, потім не розуміла і знову ненавиділа. Я батька для себе похоронила, тобто як тато, він для мене помер, я так вирішила. Він став лише біологічним батьком. Протягом семи років, я дивилась, як важко було моїй мамі, брату, якому постійно невистачало тата, якому хотілось ходити на риболовлю, грати у футбол, запитати поради, але тата поруч не було. Батько переїхав в іншу частину УКраїни, до нової родини, на нову роботу. Спочатку він телефонував рідко, а потім зовсім перестав. Зараз ми практично не спілкуємось, він навіть не допомагає нам матеріально, крім тих копійок, що з нього стягує держава. Я розумію, що пройшло вже багато часу і я його не так сильно ненавиджу, але пробачити йому, те як страждали мама і брат, і я, я не можу. Зараз мені 19, в мене ще не було серйозних стосунків з хлопцем, я відчуваю, що боюсь зради, кажуть дівчата обирають хлопця схожого на батька, так от мій був гулящим, зрадливим егоїстом, я краще буду сама, ніж з таким жити. Порадьте мені будь ласка, як жити далі, мій стан душевний постійно змінюється, я або дуже весела, або дуже сумна, відчуваю, що ця проблема не дає мені рухатись далі. Здається, що я вся без відчуттів, що не можу когось полябити, бо боюсь зради, .але я не хочу залишитись одною.