Катерина 18 хвилин тому: 
Життя ніби не має сенсу
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Життя ніби не має сенсу
| 20-04-2023 12:45:17Дополнение от автора |
|
Вона не хоче знати про мої проблеми внутрішні, їй було абсолютно усе одно, коли психологиня порадила звернутися до психіатра. Її більше цікавить універ, пари, оцінки, але мені усе одно на те все. Я вступала в чуже місто лише заради того, щоб почати жити, ходити, гуляти, бачити, бо вдома ніхто не хоче нікуди виходити. Максимум на закупи раз в тиждень. Я не розумію, чому не можна піти всім нам прогулятися, замість того, щоб зачинитися в хаті й сидіти в телефонах і дивитися телевізор. Зимою вийшов фільм «Щедрик», він би сподобався моїм батькам. Я запропонувала піти мамі, але натомість на мене накричали. У нашій місцевості є багато природніх заповідників, куди можна піти погуляти, але навіть безплатно вона нікуди йти не хоче. Я б хотіла навчитися сама гуляти, але це чомусь здається небезпечним. Мабуть, бере початок з дитинства, коли я боялася виходити за межі воріт, бо старші діти ображали мене. Ще одна річ, яка мене засмучує. Я розповідаю про щось, але мати не бере то до голови і каже, що я надто мала, аби думати про таке. Але наступного дня ту ж саму інформацію їй каже інша, чужа людина і аж тоді вона дослуховується. Це траплялося декілька разів і я не розумію, что важко дослухатися до мене хоч раз? Чому чужим ти віриш, а мені ні? Чому саме моя сім’я змушує мене сумніватися в собі, все життя при чому. У моєї двоюрідної естри схожі проблеми, вона жалілася, що відчуває ніби вона гірша за інших дітей і я це дуже добре розумію. Коли я торкаюся цієї теми, моя мати завжди каже, що у мене є все, що я захочу і більшого мені просто нема чого хотіти. Це правда, у мене є матеріальні речі, але к мене немає розуміння, підтримки. Є лише страх, що мама накричить і образиться, не буле говорити. Згадалося, як в 7 класі я остаточно залишилася без друзів, моя вчителька розповіла про це матері і коли я прийшла додому, вона накричала, образилася, а я просто плакала і не знала куди мені дітися. Я з цим і раніше жила, але коли взимку почали вимикати світло, у мене почали з‘являтися думки про те що нічого немає сенсу. Який сенс жити, коли ти встаєш, їж, лягаєш спати. Я старалася себе відволікти від тих думок книжками, в‘язанням, серіалами, але вони завжди поверталися. Ніде правди діти, саме зараз ці думки трохи притихли, але все ж повертаються, час від часу. |
| Алла Григорівна Веленко (Київ) 20-04-2023 13:17:02 |
1
Доброго дня Віко! Як на мене, Ви несвідомо у заголовку до свого допису, висловили основну свою життєву проблему "Життя ніби не має сенсу". І тоді одразу стає зрозумілим, чому всі "походи" до психологів не принесли ніякої користі. Коли у людини неправильно сформований світогляд, вона несвідомо намагається шукати основну підтримку в людях, тим паче, близьких. Це як поставити коня позаду воза і хотіти, щоб віз поїхав. Тоді, як справжня підтримка базується на правильному ставленні до самої себе. Ви втратили повністю відчуття сенсу, тому що до цього були повністю налаштовані такий сенс мати від рідних та близьких людей. І чим сильніше цього прагнули, тим більше ставало боляче... Адже, не отримували того, чого хотіли... І через це втрачали впевненість у собі. Адже, так влаштована маленька дитина, що недоотримуючи тепла від батьків (матері), завжди звинувачує лише себе. Тобто, підсвідомо формується установка, що "Я не така, негарна, неправильна. не вмію себе поводити і т.д, і саме тому мене любити неможливо". Хоча, насправді, батьки поводили себе так лише тому, що по іншому не вміли, а не тому, що дитина погана... От, наприклад, а як ставилися до Вашої мами її батьки? Думаю, що в їх стосунках особливого тепла також не було... Тобто, біда в тому, що ми своїх батьків сприймаємо з позиції свого розуміння щасливого життя. І, якщо їх поведінка не співпадає з очікуваннями, впадаємо в розпач, сприймаючи це все на власний рахунок, як нехтування нами та образу. Родинні проблеми - це найважчі питання до внутрішніх трансформацій. Адже, вимагають повної зміни поглядів, в першу чергу до себе. Ваша самотність, як на мене, така глибока тільки тому, що Вами й досі керують дитячі установки, які заважають стати самодостатньою ( нічого спільного із самостійною), а отже, щасливою дівчиною. І для цього зовсім не потрібні безкінечні нудні походи до психологів, тим паче, до психіатрів, які прописують пігулки там, де просто потрібне вміння бачити все, що відбувається з позиції основного сенсу життя, а буває достатнім декілька зустрічей для "запуску" процесу трансформації та відновлення себе як цілісної особистості. Відредаговано автором 20-04-2023 13:19:58 
|
А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?
| Наталія Андріївна Гапоненко (Запоріжжя) 20-04-2023 15:51:42 |
1
Вітаю, Віко! Бачу протиріччя у вашому пості. Перше протиріччя. З одного боку, ви пишете, що вам потрібен психолог, але ви не хочете знову розповідати про своє дитинство, а з іншого боку, нижче, ви про нього (дитинство) згадуєте і також описуєте проблеми, які вас тривожать, в контексті сімʼї. Ті проблеми, які описуєте ви, на жаль, не можна вирішити, не занурившись у минуле. "Мене починає нудити, коли я думаю, що мені ще раз доведеться розказувати про своє дитинство" - у мене є припущення, що для вас є болісним згадувати його, і якщо це так, звісно, ви будете всіляко уникати неприємних спогадів. Питання в тому, як та скільки ще ви зможете їх уникати. Друге протиріччя стосується відношень з людьми. Ви і хочете спілкування і уникаєте його одночасно. Ви пишете, що це є страх втрати. Тобто, як і в першому випадку, страх зустрічі з чимось болісним для вас. Якщо підсумувати: і в першому, і в другому випадку присутні уникнення, за якими стоїть страх зустрітися з чимось болісним, і цей страх переважає ваше бажання вирішити проблеми, які вас тривожать. А якщо головує страх, то справді "життя ніби не має сенсу", бо здається, для вас спілкування є вкрай важливим, а його немає, принаймні у тому форматі, який хочете ви. Тож вибір впав на менше лихо - уникання. Також ви недарма сказали про стосунки з матірʼю, вони теж грають велику роль і у спілкуванні з іншими людьми... Але це є більш глибокою проблемою, яка виходить за рамки питання-відповідь. Який можна зробити висновок? Спілкування (в тому числі з психологом) - завжди ризик, який може бути сповнений як позитивним, так і негативним досвідом. Також відсутність спілкування у форматі, який вам потрібен, - це теж досвід. Але вирішувати вам.
|
| Павел Леонидович Басанский (Київ) 21-04-2023 03:18:43 |
1
Віка, Ваші проблеми у спілкуванні витікають з дитячих років, зі стосунків з мамою - про що Ви й самі пишете. Як же можна не розглядати дитинство?! Єдине, що не має ніякого сенсу просто про це розповідати, бо ефекту буде "0". Треба не розповідати про минуле, а працювати з актуальним, а якщо Вами усвідомиться зв'язок цього сьогоднішнього з минулим, тоді звертатись і до нього. І щоб не було просто розмов на тему - обирайте собі спеціаліста, який працює з допомогою різноманітних технік. Це вже Ваша відповідальність за вибір.
|
| Светлана Владимировна Киселевская (Дніпро) 21-04-2023 11:19:41 |
Добрый день!
цитата:
мене починає нудити, коли я думаю, що мені ще раз доведеться розказувати про своє дитинство Например, психоанализ. Но если вы найдете специалиста из другого психотерапевтического направления, тогда вам не придется цитата:
ще раз... розказувати про своє дитинство Но на них нельзя повлиять, точно так же как и невозможно "переделать" ваше детство. Зато вы имеете возможность изменить себя, а также свое настоящее и будущее. Поэтому если у вас есть цитата:
нагальні проблеми, які мене зараз таки тривожать И тем более за цитата:
3 місяці Если вы хотите убрать свои страхи, наладить личную жизнь и отношения с родителями, обращайтесь ко мне. Я работаю с тем о чем вы пишете и могу помочь.
|
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
 |
|
Наши психологи
