Добрий день. Ніколи б не подумав, що звернусь до психолога, тому що завжди вважав себе стійким до емоцій. Але терпіння мого вже не хватає, тому що я стурбований своїм станом. Все почалось більше місяця назад, коли мені стало 21-рік, був на відпочинку, але по-приїзду я відчув дуже велику важкість емоцій, в одну з перших ночей вдома у мене сталась панічна атака, сильно билось серце і я душився. Заспокійливе поставило все на свої місьця, після цього мене наче підмінили...
Я почав проходити всіх лікарів, робити рентгени, здавав аналізи, тому що не міг зрозуміти що зі мною робиться. Та лікарі розводили руками і не знали що я хочу, тому що я здоровий! Це мене заспокоїло на пару днів, та після цього я все ж не міг заспокоїтись, в мене почались приступи паніки під вечір, які я все ж можу зупинити та з важкістю. Починаю ридати без причини, відчуваю себе погано емоційно, самотньо (хоча можу перебувати з людьми), відчуття нереальності буття, мене ніхто не розуміє, вихожу на вулицю, але від себе втікти не можу. Роздратованість, враження що жити нема сенсу, тому що все банально. Те що раніше для мене було цікавим, зараз немає інтересу, дуже люблю музику, та вже не сприймаю її, фільми, та інше аналогічно. В мене є кохана дівчина яка теж в даний момент виступає як жертва, тому що я не можу проявляти свої відчуття до неї. Я кинув курити вже місяць назад, відчуття притяжності до нікотину нема, та можливо це від його нехватку? Відчутно помагає компанія та "пиво", але пити кожен день не вихід, адже вживаю антипсихічний засіб по виписці терапевта (Еглоніл) і раніше я міг спокійно обійтись без друзів в домашній атмосфері перед телевізором чи книгою. Живу з сестрою, тому що батьки закордоном, приїзджала мама, побув з нею 2 тижні після відпочинку, та коли вона поїхала назад стало ще гірше. Це для мене дивно, тому що вона приїзджає кожен рік і їде, але цей "приїзд" мене наче підмінили. Ззовні моїх психологічних змін не видно, все робиться в голові, загострення настає з заходом сонця. На ранок все пропадає і знов накопичується блище до вечору. Лихо без біди не буває, мене викликали до воєнкомату і я пройшов комісію, сказавши, психологу свої відчуття після чого надімною посміялись, скоріше за все подумали що я хочу "відкосити". Друзі запропонували роботу на яку я маю йти на днях, та як я можу йти, якщо можу в любий момент заплакати як дитина від страху? Не знаю що робити, як жити далі? Я біля розбитого коритця, хоч нічого і не сталось!Можливо в мене депресія?Вже не знаю що думати.
|