Доброго дня. Я живу з матір'ю. У неї дуже специфічний характер. З людьми, які здаються їй слабшими за неї, вона поводиться деспотично, зверхньо, по-хамському.
Я з дитинства мала нахил до музики, до мистецтва. Мене в цьому підтримував хто завгодно, крім моєї мами. Вона одна вважала, що ніяких талантів у мене нема, і взагалі присвячувати себе некомерційним заняттям означає псувати собі життя. Висміювала мої пісні, викидала вірші. Навіть коли я стала здобувати серйозне визнання, отримувати премії і т.д. - вона применшувала мої заслуги. А мені, їй-богу, здається, що навіть визнання цілого світу не може замінити слів рідної матері про те, що вона мою пишається.
Далі. Мені з дитинства заборонено приводити додому друзів. Коли я стала студенткою, я поставила питання руба: "я вже доросла, ця квартира - і моя теж, ти не можеш мені забороняти бачитися з друзями". Вона сказала: "Можеш приводити кого хочеш, але потім нехай вони не нарікають". І варто мені запросити до себе подругу чи друга, як мама робить усе, щоб гість почувався зніченим, небажаним і якнайшвидше пішов.
Наступне. Вона має якесь патологічне прагнення мене контролювати. Коли я була підлітком, вона пояснювала це хвилюваням за мене, говорила: "на тебе нападе наркоман/грабіжник/маніяк, зґвалтує і вб'є". І досі, коли я йду до когось у гості, вона мені дзвонить по 5 разів за вечір. Якщо їй не подобається хтось із моїх друзів, вона може знайти його телефон у моєму записнику, задзвонити й наговорити якихось капостей, закінчивши монолог приблизно так: "І не смійте чіпляйтеся до моєї дитини!" Я стала ховати від неї записник.
Упродовж кількох років я мала полегшення - мама тоді працювала на керівній посаді, пізно поверталася додому, і на сварки їй не лишалося ні часу, ні енергії. Але коли вона вийшла на пенсію - все розпочалося з новою силою. Вона - людина, яка потребує активності, а роботи вона не має й шукати її чомусь лінується. Усі дні вона проводить із телевізором та цигарками. Звичайно ж, незадоволена. Почала пити, що мене також хвилює. Коли вип'є, стає ще агресивнішою.
Моє ставлення до неї вкрай суперечливе. З одного боку, коли я всерйоз хворіла, вона возила мене до лікарень, лаялася з лікарями, які здавалися їй некомпетентними :) Кілька разів мене намагалися ошукати роботодавці (не заплатити за виконану роботу), я сама не могла нічого з ними вдіяти, а варто було прийти мамі і зчинити скандал - гроші для мене одразу ж знаходилися. Але інколи мені здається, що я б хотіла більше ніколи не бачити її.
1-я консультация онлайн психолога
психолог онлайн: Елена Николаевна Ищенко
Далія, Вы уже большая девочка, Вам 29. Да, мама у Вас очень видимо травмированный человек раз так себя ведет с Вами в частности, но ее это видимо особо не тревожит, а Вам жить. Пойдите на очную консультацию, запишитесь в терапевтическую группу, это позволит Вам расширить свое виденье окружающего Вас мира и способов заимодействия в нем. Вы сейчас зациклены на маме - так Вас воспитывали, а мир значительно шире. Возьмите свою жизнь в свои руки. Мама это почувствует и станет вести себя с Вами по другому. Это трудный путь, ведь 29 лет у Вас было по другому, но вполне преодолимый.Удачи Вам.
29-01-2012 11:41:19
інші відповіді психологів ➥