Разрыв отношений, развод

Поїхавши за кордон кинула хлопця з яким зустрічалася 3,5 роки з них 2 жили разом, розійшлась з думками що так буде краще, він цього не хотів, дзвонив, писав та навіть плакав. Тоді я наговорила багато лишнього, щоб він подумав що в мене все добре і без нього. За кордоном спілкувалася з іншим(про це йому також тоді розказала) , щоб забути(так нічого й не вийшло) . Повернулася в Україну і зрозуміла що не можу жити без колишнього. Були спроби все повернути, деякий час навіть досить добре спілкувалися. Я вговорила його пожити разом, це тривало 2 тижні, а потім все по кругу, блок ігнор і не бажання мене бачити. Він впевнений що я йому зраджувала, через це і кинула(хоча це не так). Я пробувала про нього забути, переключитися на щось інше, але все безрезультатно. Буквально вчора він говорив зі мною ніби ми знову разом, а сьогодні знову ігнорує. Ще більшою проблемою є те що він дуже ведеться на вплив інших людей, своїх друзів та сім'ї, які мене недолюблюють. Саме тому як тільки він починає знову зі мною спілкуватися чує від них що я зрадниця і йому така не потрібна. Під час нашої зустрічі він часто каже що досі мене любить і сумує, але разом не хоче бути.
Скажіть як повернути ці стосунків і звісно довіру?

Добрий день
Одружені 17 років . Є син 14 років . 12 років подружнього життя жили з батьками чоловіка .Я за весь стомилась догоджати чоловіку та його батькам та відкладати свої бажання на другий план. Було за цей час багато різних приємних та не приємних моментів .Але в основному запамятались не приємні Коли виникали непорозуміння я прагнула обговорити ситуацію та знайти рішення, але чоловік закривався і не йшов на спілкування.У нас також різні бачення виховання дитини . Чоловік часто кричить на сина тому що той повільно реагує на його прохання , я вважаю крик не допустимою формою спілкування . Добре що син вже досить великий і чоловік вже не наважується дати по попі за неслухняність, в цих випадках я завжди захищала дитину , а йому пояснювала, що те що його в дитинстві так виховували не приводом для таких дій. Найбільше напрягає те що мій чоловік принципово не вибачається коли винен , не висловлює бажання через ,будь ласка , а похвали від нього не діждешся , тільки не конструктивна критика.В кінцевому результаті всі невиговорені образи на чоловіка призвели до того що він мене не цікавить мене як чоловік і я уникаю цього тому що мені це не приємно .Як ми прожили 17 років?Я давно хотіла розлучитись і в 2019 заявила про свій намір , але син упросив мене не розлучатись і чоловік попросив ще один шанс.Але за ці три роки нічого не змінилось.Я не розлучалась через дитину і через відносний матеріальний комфорт .Хоча якщо взяти до уваги проживання з його батьками та те що я працювала на роботі а потім ще й виконувала всю роботу вдома сама , то це й не комфорт ,а тільки те що жила в Києві і не приходилось знімати квартиру. Зараз чоловік вже рік не працює і не шукає роботу .І я не розумію як вийти з цих стосунків ?Почутів нема , сексу нема , грошей від чоловіка нема , підтримки , приємних емоцій , нічого нема , а сказати прямо що ми розлучаємось не можу , тому що привичка та жалість .І він ніби маніпулює мною .Відмовляється їсти те що я готую, каже що нічого не хоче взагалі , навіть жити .Буду вдячна за вашу відповідь

Здравствуйте! Я нахожусь заграницей уже почти год и у меня здесь сложились отношения с иностранцем. Раньше я жила в гостинице, которую предоставляло государство для беженцев из Украины, а потом переехала к нему в другой город. Я отказалась от государственного жилья и от работы, став зависимой от него. С самого начала у меня было чувство, что это не совсем мое, но все-таки я решила попробовать построить отношения и с каждым разом появлялось все больше и больше конфликтов и ситуаций, которые меня выводили из равновесия. Мы приняли роли жертвы и агрессора. На многое я закрывала глаза и прощала ужасные высказывания в мою сторону, хотя и много хорошего было, и конечно я закрывала свои выгоды в этих отношениях, но все равно ощущение дисбаланса и тревоги внутри, что мешает жить и смотреть в будущее. Я тоже не могу сказать, что я взрослая и осознанная в этих отношениях. Здесь проявляются все мои худшие качества и токсичность. Для меня в этих отношениях очень много запретов, ограничение свободы, отсутствие личного пространства, разные взгляды на жизнь и ценности. Но мы держимся друг за друга и страдаем. Качаемся на эмоциональных качелях от ненависти до любви. И так через день. Периодически он меня пугал расставанием и в последней ссоре, где было очень много ужасного обо мне сказано, я решила, что я больше не хочу это терпеть и хочу расстаться. Пугал, но не готов был на самом деле к расставанию, потому что, когда я собрала вещи, он стал извиняться и говорить, что он изменится и больше не будет никаких запретов и ограничений, что он меня любит и не хочет отпускать. Я не верю в то, что что-то изменится. Максимум на 2 недели. Сейчас он умоляет остаться и мне очень сложно в этой ситуации морально, так как мы поговорили обо всем без скандала и как-будто бы поняли друг друга и простили и легче стало, но уже слишком поздно. Уже не первый раз я нахожусь на грани разрыва и зона комфорта меня затягивает, я уже привыкла и выходить из зоны комфорта в неизвестность очень сложно. Уже не уверена, что готова построить будущее с этим мужчиной, но иногда мне кажется, что это было бы не так уж и плохо, но не уверена в своих чувствах. Мне сложно принять решение и злит, что я тяну время.
Я сижу на чемоданах и не знаю что делать: может нам стоит обратиться к семейному психологу, может быть он поможет нам лучше взаимодействовать, или мне самой обратиться к психологу и разобраться со своими проблемами? И что сейчас делать, съезжать или дать себе время? Как-будто растягивая время я даю ему понять, что никуда я не денусь и со мной так можно. Хочется услышать мнение специалистов