Любов, чи вдячність ?

Я влюбилася в одого хлопця, колегу по літньому підробітку. Це було захоплення з першого погляду. Потім виявилось, що в нас багато спільного і погляди на життя дуже схожі. Закінчилась робота і ми не бачилися рік. Він ніразу не обізвався, і я якось не змогла. Все було просто по-дитяому якось. Я його чекала рік. Більш ні про кого протележної статі навіть думати не могла. Зустрілись ми через рік на тій самій роботі, як старі друзі. Говорили про все і ні про що. І знову роз'їхались. Наш спільний друг розповіла мені в останній день, що він сирота, бідний, але дуже працьовитий і амбіційний. Що в нього великі проблеми, і що потрібна допомога. Я почала дзвонити, і сказала, що все знаю, що хочу допомогти. І вийшло, що всі від нього відмовились, а я допомогла. Ось так. Живемо ми в різних містах ми зустрічались пару разів на місяць. Я розповіла, що люблю його. Він якось просто прйняв це. Сказав, що я його щастя. Потім зрозумів, що в нього знову куча проблем і казав, щоб я знайшла собі іншого. Що він не зможе зробити мене щасливою. Я звичайно доказувала протележне, але ми місяць не бачились і майже не розмовляли. Потім він попросив за все пробачення сказав, що любе мене і хоче одружитись. Але знайомитись з батьками не хоче, чи боїться. Мені важко, я стомилась бути сильною і підтримувати його. Може даремно я його тримаю біля себе. Дзвоню частіше я. Тай на контакт іду перша. Він ніби любить, і боїться. Від першої щирої розмови пройшло вже сім місяців. Ніби й не мало, але майже ніщо не змінилось. Що мені робити, допоможіть будь-ласка ? Мені варто його відпустити, чи далі боротись за щастя ? Чому все так важко? Я дуже боюсь, що з його боку не любов, а вдячність, як це зрозуміти ?