Психолог Дарія Андріївна Рудь Ивано-Франковск только онлайн

Вітаю.
Тривога має властивість посилюватися, якщо постійно «підживлювати» її страхітливою інформацією. Зараз важливо обмежити читання таких історій, більше звертати увагу на своє тіло, дихання, реальне оточення. Добре допомагають заземлюючі практики — наприклад, описувати вголос, що ви бачите навколо, або тримати щось тепле й приємне на дотик.
Якщо самостійно справитися складно, я працюю онлайн у гештальт-підході і запрошую вас у терапію для безпечної роботи з вашими страхами і тривогою.

Доброго вечора.
Важливо звернути увагу на реальні почуття і потреби кожного. Ваша донька у свої 3,5 роки ще тільки вчиться виражати свої бажання і межі. Її прохання не обов'язково означає неповагу — радше це прояв її потреби в безпеці чи звичному просторі. Образа бабусі — її власна реакція, за яку вона несе відповідальність сама. Ваше завдання як мами — залишатися на боці дитини, підтримуючи її право на почуття, і одночасно зберігати теплий контакт із бабусею, наскільки це можливо.

Здравствуйте.
Вы описываете ситуацию, где в паре накопилось много непрожитых чувств, невысказанных ожиданий и обид. Обратите внимание на то, кто чего хочет здесь и сейчас, и кто за это отвечает.
Важно честно себе ответить: хочу ли я дальше строить отношения с этим человеком? Если да — важно начать говорить о своих потребностях и чувствах напрямую, без ожидания, что другой сам догадается. Если нет — важно признать это решение тоже.
Без личной ответственности и готовности встречаться с реальностью изменений не будет.

Доброго дня.
У такій ситуації найкраще, що ви можете зробити для подруги — це бути поруч і дати їй можливість говорити про свій біль.
Важливо просто слухати, не намагатися заспокоїти словами чи шукати пояснення.
Можна сказати щось на кшталт: "Я з тобою", "Я поруч", "Я тебе чую", "Твоє горе важливе".
Просто ваша присутність, уважність і готовність бути поряд вже буде великою підтримкою.

Звучить так, ніби ви зараз шукаєте не стільки доказів чи підстав для розриву, скільки внутрішніх відповідей: що саме стоїть за його поведінкою? Чи це просто візуальне захоплення, звичка, залежність, чи щось глибше — наприклад, фантазії, порівняння, емоційна віддаленість.
Якщо ви відчуваєте, що для вас це не є автоматично причиною для розриву, значить, вам важливо не розірвати — а зрозуміти. І, можливо, почути від нього:
«Ти для мене найважливіша. Я не порівнюю тебе ні з ким. Ти — моя реальність, а не фантазія. Я з тобою, і не уявляю на твоєму місці нікого іншого.»
Але разом з цим важливо запитати себе: а чи зможу я повірити, якщо він мені це скаже?
Бо довіра — це не просто слова, це внутрішнє відчуття, яке або є, або потребує часу, щоб відновитись.
І якщо зараз вам бракує доказів, щоб "щось пред’явити", то насправді це і не про докази. Це про біль, сумнів, тривогу і про бажання знати:
Чи справді я для нього єдина? Чи можу я відчувати себе бажаною, коханою, непорівнюваною ні з ким?
Це не про контроль — це про бажання бути в стосунках, де можна розслабитися, а не постійно хвилюватися, чи вас замінюють у думках.

Добрий день.
Дякую, що поділилися цим досвідом — це непроста і болісна ситуація, і ваші почуття абсолютно зрозумілі. Ви маєте повне право відчувати тривогу, відразу, сумнів — усе це є природною реакцією на те, що сталося.
Те, що ви раніше вже відкрито говорили про свої переживання, а натомість отримували відповідь на кшталт «але ж я тебе люблю», — може відчуватись як знецінення. Бо любов — це не тільки слова, а й дії, які враховують межі, чутливість і потреби партнера.
Так, перегляд сексуалізованого контенту — явище досить поширене. Але коли це відбувається систематично, з активним коментуванням, передаванням «знахідок» другу, захопленням іншими жінками на тлі ваших слів про дискомфорт — це може викликати відчуття глибокої зради й знецінення. Ваші емоції не є перебільшеними чи надмірними. Ви реагуєте на те, що є.
Щодо перегляду його телефону — звісно, ідеальним було б уникнути цього. Але те, що ви туди заглянули, не стало причиною проблем — радше підтвердженням того, що ваша інтуїція вас не підводила. Це радше симптом недовіри, яка вже виникла раніше.
Зараз, можливо, найважливіше запитати себе:
Чи добре мені в цих стосунках? Чи відчуваю я себе бажаною, цінною, в безпеці? Чи можу я довіряти цій людині на глибинному рівні?
Це не обов’язково про те, щоб щось йому доводити — це про чесність із собою.

Доброго дня. Дуже щиро дякую вам за такий глибокий і чесний запит — ви справді не одна в цьому. Багато сучасних батьків переживають схоже: внутрішній конфлікт між тим, як нас виховували, і як ми хочемо виховувати своїх дітей.
Ви праві: бути "поколінням мосту" — важко. Але й неймовірно важливо. І навіть попри втому, сумніви, сльози — ви вже робите велику справу, намагаючись будувати стосунки з донькою з повагою й любов’ю.
Але! Це не означає, що потрібно все терпіти. Не треба погоджуватись на те, що вам не підходить. Повага до дитини — це не про самопожертву. Це про взаємну повагу. Дитина не може бути центром світу — вона має бачити, що у мами теж є межі, потреби, емоції. І що мама теж має право сказати: “Мені зараз важко”, “Мені потрібен відпочинок”, “Мені неприємно, коли ти так говориш”. Це не руйнує дитину, навпаки — вчить її будувати здорові стосунки і з собою, і з іншими.
Ваша донька — не проти вас. Вона поруч. І чим більше у вас буде ресурсу, тим легше буде знайти з нею контакт. Я раджу обговорити це глибше на консультації — ви заслуговуєте на підтримку. І на себе з живими емоціями — теж.

Ваша реакція дуже людяна і глибока. Справді, коли ми даємо від серця, очікуємо хоча б мінімального тепла у відповідь — і боляче, коли його немає. Але те, як глибоко вас ранять подібні ситуації, може свідчити не лише про чуйність, а й про глибоку незавершеність у стосунках з вашою мамою. Здається, частина вас ще шукає, кому можна було б «віддати» свою любов і потребу в материнській теплоті, турботі, визнанні.
Це дуже природно — тягнутися до тих, хто за віком міг би бути «мамою», особливо коли внутрішня втрата не прожита до кінця. Але коли ці очікування не справджуються, ви знову опиняєтесь в точці болю і розчарування. Можливо, тут і є запит — не стільки на зміну стратегії, скільки на проживання втрати, на «виплакати» все те, що так і не було отримано, і поступово вчитися давати собі те тепло, якого бракує.
Якщо вам відгукується — я можу підтримати вас у цьому процесі в форматі консультації. Ви не одна з цим досвідом. І ваша здатність відчувати, ділитися добром — це не слабкість, а сила. Просто зараз їй потрібні кордони, безпека і бережність.

Здравствуйте. То, что вы описываете, действительно может напоминать симптомы гипомании и депрессии, но поставить или опровергнуть диагноз БАР (биполярное аффективное расстройство) может только психиатр после личной или онлайн-диагностики.
Ваш интерес к собственному состоянию — это уже очень важный шаг. Рекомендую обратиться к специалисту, чтобы получить точность и опору. Это не значит, что у вас обязательно БАР — но вы точно заслуживаете ясности.

Ви дуже чітко і відверто описали те, з чим стикаєтеся — і вже це говорить про вашу силу і готовність щось змінювати. Те, що ви описали, дійсно схоже на поведінкову залежність з нав'язливими елементами, яка формується роками і не зникає зусиллям волі або простими порадами «не дивись».
Ваш стан — не рідкість, і з ним можна працювати. Але важливо, щоб ця робота була поступовою, з підтримкою, інакше виникає ще більше сорому й безсилля. Залежність часто не про секс, а про регуляцію стресу, емоцій, почуття самотності, напруги.
Я рекомендую звернутися до психотерапевта, який працює з залежностями або сексуальністю.

Милана, ви дуже чітко описали, що вам болить і що з вами відбувається. Ваші сумніви і страхи абсолютно зрозумілі, особливо після багаторічних стосунків, де було багато тиску, ревнощів, контролю і образ.
Важливо чесно відповісти собі: чи відчуваєте ви себе в цих стосунках в безпеці, підтриманою, прийнятою? Чи можете ви бути собою, не боячись покарання, знецінення або контролю?
Коли партнер постійно знецінює, звинувачує, а потім просить бути «відкритою» — це виглядає не як турбота, а як чергове коло впливу. Ви нікого не провокували. Реакція іншої людини — завжди його вибір.
Ваш страх «стати нічого не вартим» без нього — це наслідок тривалого емоційного тиску, не реальність. Ви не втрачаєте себе, якщо підете — навпаки, це може стати початком повернення до себе.
Якщо хочете розібратися глибше — я відкрита до консультації. Ви заслуговуєте на стосунки, де любов — це не біль і не страх.

Ви дуже точно описали, як досвід дитинства перетворився на внутрішній контроль — тепер уже не мама сварить, а внутрішній голос, що змушує все робити "через силу". Це не ваша справжня мотивація, а захисна реакція, щоб уникнути уявного покарання.
Важливо поступово відділяти свої справжні бажання від нав’язаних "треба", вчитись діяти з внутрішнього вибору, а не страху. Якщо відчуватимете потребу в підтримці — я відкрита до консультації. Ви вже зробили важливий крок — почали усвідомлювати, що відбувається.

Мария, благодарю вас за откровенность. Вы действительно находитесь на пределе — и это абсолютно понятно. Ваши чувства — не «мнительность», а нормальная реакция на постоянный стресс и нарушение личных границ.
Вы живёте в среде, которая ежедневно перегружает вашу нервную систему: антисанитария, сильные запахи, усталость, брезгливость, ответственность за животных, а теперь ещё и снижение близости с мужем на фоне раздражения. Всё это накапливается, и вы имеете полное право чувствовать отвращение, усталость и отчаяние.
Очень важно не игнорировать свои сигналы. Сейчас нужно не только заботиться о животных, но и подумать о себе. Честно поговорите с мужем — не обвиняя, а объясняя, что вы не справляетесь и вам срочно нужны изменения. Возможно, стоит пересмотреть количество животных в доме или найти помощников. Безопасность и гигиена — это не прихоть, а базовая потребность.
Если вам будет нужна поддержка или помощь в поиске решений — я открыта к консультации. Вы не обязаны справляться со всем в одиночку.

Дякую вам за такий щирий і глибокий опис — він дуже промовистий. З ваших слів видно, наскільки важливою для вас є емоційна чуйність і відкритість у стосунках, і скільки сил ви вже доклали, щоб зберегти зв’язок.
Справді, бувають люди, яким складно помічати й розрізняти емоції інших. Це може бути пов’язано з особливостями їхнього характеру чи навіть емоційного розвитку. Часто це не про злий намір чи байдужість, а про інший спосіб функціонування — де почуття не на першому плані.
Але ваше запитання дуже влучне: чи можете ви залишатися в таких стосунках, де не отримуєте тієї якості контакту, яка для вас є життєво важливою? Це вже не про нього, а про вас — про ваші межі, потреби і відчуття.
Якщо відчуєте, що хочете дослідити це глибше — я відкрита до індивідуальної консультації. Ви заслуговуєте на взаємність.

Дякую, що поділилися так чесно й глибоко. Те, що ви описуєте, — не просто емоційна реакція, а сигнал про те, що в стосунках торкнуто щось дуже важливе для вас: довіра, статус і потреба у визнанні.
Слова про «чужу людину» — могли зачепити не лише логікою, а емоційно: після 5 років разом таке формулювання справді може викликати сум, розгубленість, сумніви щодо цінності ваших стосунків для партнера. Те, що ви відчуваєте осад, дистанцію, біль — це природна реакція на знецінення близькості.
Ваш запит — про глибші речі:
Як будувати безпеку у парі?
Як говорити про почуття, не втрачаючи себе?
І головне — як зрозуміти, чи є у цієї пари майбутнє?
З цим варто працювати в терапії, бо тут є запит на відновлення себе після розчарування, а також на розуміння: яку близькість я хочу, як я хочу, щоб до мене ставились.
Якщо захочете — я відкрита до особистої консультації. У таких ситуаціях важливо мати простір, де можна дослухатись до себе й не залишатися в сумніві наодинці.