Мій голос залишиться з тобою завжди.

Такими словами названа книга, Еріксона, котрий використовував у своїй практиці гіпнотерапію, та є гарним вчителем для нас, терапевтів.

Та я, зараз хочу використати цей вислів у двох напрямках.

У темі, родини, стосунків у родині, сімʼї, її атмосфері, та як родинний стосунок та атмосфера впливає на формування мозку дитини і на становлення її як особистості.

На моїй памʼяті , усі пацієнти, котрі зверталися в терапію мали відчуття ( а відчуття - це тіло), напруги, напруження. Та опишу одну модель, яка є широкою, у формуванні напруги, життєвої тілесної напруги.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Особистість помічає, коли приходить пʼятниця, субота - напруження тілесне, емоційне спадає, зʼявляється більше фізичних сил, настрою, розслаблення. Спокійне засинання, спокійний без пробудження сон, та навіть раннє самостійне, бадьоре прокидання в суботу та неділю, коли це вихідні дні. Настрій в ці дні кращий, енергії більше, хочеться щось робити по дому, є сила.

Та в неділю ввечері, чомусь зʼявляється напруження емоційне та тілесне, ввечері вже не вдається спокійно заснути, хочеться спати, а сон не йде. Нічний сон може бути тривожним з прокиданням. А вранці людина почуває себе розбитою , не відпочившою.

В понеділок починається робочий тиждень, а отже починається комунікація з людьми. Та навіть, коли колеги дружні, і в колективі є друзі, приятелі. Коли робота приносить задоволення, однак, ніч, перед виходом на роботу є не спокійною і тіло розбите.

Мова йде про контакт, про комунікацію, про звʼязки та відносини з людьми. Про спілкування.

Повернемо спогади назад в родину, в ту атмосферу, яка створила в мозку символічне бачення, про людей, та стосунки з ними.

Мозок дитячий формується в атмосфері, яка атмосфера була у вашій родині. Зачасту, коли приходить пацієнт, він може бачити, що в його батьківській родині, були гармонія та щастя. Та пацієнта може лякати говорити про своїх батьків не гарні спогади. Пацієнт може ще більше почувати почуття провини, яке дуже знайоме з давен, для його мозку.

Коли між батьками були часті, постійні сварки, та голосно зі злістю , дитина на все це дивилася та формувала, неусвідомлено в собі, що стосунок з людьми є небезпечним.

Коли на дитину сварили, та звинувачували її, до прикладу: захворіла, тоді сама винна, бо не одягнула шапку чи не прослідкувала за собою, щоб не захворіти. Такі звинувачення формують страх просити допомогу в дорослому віці в усих напрямках життя. Треба покладатися тільки на себе, багато провини та сорому за те, щоб попросити про допомогу, або прийняти подарунок, та навіть комплімент.

Коли сварили дитину, та говорили , що вона своїми діями приносить багато стресу, хвилювань, через неї мама чи тато захворіли.

Тут формується уникаючий тип привʼязаності, доросла людина неусвідомлено уникає стосунку, бо її самооцінка дуже низька, бо з нею щось не так, щось погано, що спілкування з нею не принесе задоволення іншим людям. Що вона людей образить. Людина усамітнюєтьсяся, сумує, зростає тривога, уникає стосунку в парі, і як наслідок- тілесні психосоматичні розлади.

Насправді, реально час змінився, людина виросла, люди добре ставляться , а страх стосунку, неусвідомлено, залишається в мозку. Через таку модель багато напруги зʼявляється недільними вечорами та вночі, коли необхідно йти на роботу серед людей в понеділок. В символі - стосунок з людиною це є страх, небезпека.

Або я погана, або мені будуть робити зауваження, критикувати, хтось є кращий, і цей голос залишається з людиною завжди, поки не перепрацюється ці механізми, таке відношення до себе, низька самооцінка, що зі мною щось не так, я не ок, а інший ок, в терапії.

Коли хтось із опікунів був авторитарним. Та тиснув на дитину, засуджуючи, порівнюючи.

Коли хтось із сіблінгів був важливішим ніж інший сіблінг.

Важливим ще є те: коли людина після такої небезпечної атмосфери, яка сформувала страх та небезпеку у стосунку з людьми, починає в дорослому житті зустрічати людей чи одружуватися, де в стосунках є повага, доброта та підтримка, такий стосунок стресує людину, та вона неусвідомлено шукає конфлікту та небезпеки.

Так голос родітєля залишається завжди в мозку людини та зпрацьовує по всій площині життя, по всій площині шахової дошки.

Примітка: ми ні в якому разі не маємо на меті «смакувати» в терапії розповіді про батьків, які вони були погані , як себе поводили, як поводили себе з людиною. Ми, терапевти, професійні ☺пояснюємо пацієнтові, що, говорити та згадуюти травмуючи події , ситуації дитинства, перепрацьовуємо ті патерни та механізми, які дали батьки, як треба жити - тобто в дорослому житті бачити стосунок з людьми як стрес, як страх, через що є напруга та тривога ( панічні напади, обсесивно-компульсивні розлади та багато інших психосоматичних хвороб). Працюємо над тим, щоб пацієнт усвідомив, як події минулого повпливати на тепер. Працюємо над реальністю, що час змінився, та пацієнт же не дитина, тобто взрощуємо дитячу травмовану частину, за рахунок перепрацювання травм, і що в дорослому житті, ви спілкуєтеся вже не з батьками, щоб в символі вибудувати безпечний контакт, безпечний звʼязок. Працюємо над самооцінкою. Що є головним на протязі усієї психотерапевтичної праці.

Та навіть, коли пацієнт одразу говорить про родітєля, як негативного обʼєкта, наша задача переатестувати мозок, зінтегрувати, роділєтя в доброго обʼєкта в мозку, в символі.

На закінчення додам: тепер , мій голос- психотерапевта, залишиться з вами назавжди! Ми пройшли з вами цей шлях, де вас не засуджували, не критикували, не знецінювали , була з вами в переживанні ваших почуттів, приймала вас з вашими словами, думками, почуттями. Поважала вас усього. Тобто напрацьовуватися нові механізми безпечного контакту, безпечної привʼязаності . Людей можна не боятися, що в усьому є щось добре.

Тетяна Пелех - психотерапевт.

Шануймося 😊

Дата публікації 2023-08-04 в 18:21:14