агрессия и раздражение от ребенка 8 лет

Доброго дня, kha1102.

Не могу понять, с чем связано такое поведение

Ви вже відповіли на своє запитання, цитую:

она зеркалит много моих фраз и фраз мужа, которые мы говорим и ей и друг другу.

Она говорит, конечно, что я уделаю ей мало внимания, но во-первых, я ,оказалось, не очень люблю с ней играть, а если и есть время, то постоянно есть какие то бытовые моменты, на которые я отвлекаюсь.

я могу крикнуть, могу толкнуть. и тоже грубо ответить.

находимся в треугольнике карпмана. и все там бежим по кругу: и я, и дочь и муж.

Возможно, очередной кризис взросления.

По Вашому опису це не просто криза дорослішання, але і сімейна криза.

Уважением к маме весьма сомнительно.

А Ви поважаєте свою доньку? Повага - це взаємний процес.

ибо я не понимаю, каким образом поставить ребенка на место не нарушая ее границ. и дать ей понять, что так нельзя.

Перш за все, саме Вам і чоловіку необхідно навчитися правильно виражати свій гнів, а вже потім донька опосередковано навчиться цього у Вас (проговорювати словами "Я гніваюся тому, що..", просити відкрито того, що Ви хочете, якщо емоційний заряд надто сильний - йти в іншу кімнату і рвати папір, або бити м'яку подушку, попередньо повідомивши партнеру, щоб Вам потрібен час для заспокоєння і Ви повернетеся чеорез хвилин 10 до розмови). По друге, коли донька гнівається необхідно визнавати її гнів і відзеркалювати їй це ("Я бачу, що ти зараз гніваєшмся на мене. Можеш будь ласка, сказати на що і на кого ти гніваєшся і чого б ти хотіла"). Також Ви можете говорити їй, що вона має право гніватися, але має робити це правильно з позиції своїх почуттів ("Ти можеш гніватися на мене, але мені боляче і сумно, коли ти робиш це через обзивання. Будь ласка, виражай свій гнів по-іншому"). По третє, важливо зрозуміти, які потреби у доньки фрустровані, (бо гнів це завжжди про незадоволені потреби), одну Ви вже назвали - це недостатня кількість спільного часопроводження і над цим також необхідно працювати.

Якщо говорити про трикутник Карпмана, то люди в нього потрапляють через нестачу позитивних погладжувань (основних одиниць визнання і уваги). Важливо також прослідкувати, чи Ви їх даєте один одному, чи просто замінюєте негативними. Також Ви написали, що можливо Вам "здається", що вона хамить і це також важливо розібрати.

Крім цього, важливо зрозуміти, що передувалло такій зміні поведінки дівчинки, як у неї справи у школі і з друзями, як у Вас справи в сім'ї (хоча Ви і написали, що все нормально, однак ситуація може сприйматися дівчинкою по-інакшому; крім цього Ви написали про моменти з чоловіком) тощо. По хорошому, я б Вам рекомендувала звернутися спільно з донькою до дитячого психолога для того, щоб краще розібратися в ситуації.

Ответ отредактирован автором 21-12-2021 11:52:31

Доброго дня! Ви пишете "Мы с ней много конфликтуем на почве ее хамства ( возможно мне так кажется, что это хамство), я могу крикнуть, могу толкнуть. и тоже грубо ответить. Но чаще всего это только в ответ на агрессию, ибо я не понимаю, каким образом поставить ребенка на место не нарушая ее границ. и дать ей понять, что так нельзя". Як на мене, основна причина проблеми полягає у тому, що Ви сприймаєте свою маленьку дочку як свою рівню і тому вважаєте, що все по відношенню до Вас вона робить спеціально, щоб Вам зробити погано... А звідси нові образи та претензії, які тільки зростають як сніжний ком... У конфліктах з дітьми ( і не має значення, скільки дитині років) основну відповідальність несуть батьки як ті, кому життя доручило виховання нової людини... Є певна аксіома життя - діти ніколи нічого навмисне не роблять! Вони лише "дзеркально" повертають нам все те, що ми в них свідомо чи несвідомо вклали... Тому немає сенсу дитину у чомусь звинувачувати, а є сенс спробувати зрозуміти, що саме заважає гармонічним стосункам з дочкою... Ви пишете "я уделаю ей мало внимания, но во-первых, я ,оказалось, не очень люблю с ней играть, а если и есть время, то постоянно есть какие то бытовые моменты, на которые я отвлекаюсь...." Я б порадила почати хоча б з відповіді на питання, а чому так не любите самі грати? Яким було Ваше дитинство? Які у Вас стосунки з мамою? З татом? Адже ми можемо любити лише так, як нас самих колись навчили любити...

добрый вечер. что происходит отношениях с супругом? найдете общий язык с мужем, восстановите парные отношения- будет мир с дочкой!!! по другому никак!!!

Доброго времени суток! По детской агрессии можно почитать статьи известного украинского психолога Светланы Ройз.

бывают моменты, когда я или он можем сказать дочери что то друг про друга не самое приятное

Не делайте этого. Просто наложите табу.

Бывает конечно и разбираемся при ней, и не поддерживаем позицию друг друга в воспитательных моментах.

Старайтесь договариваться, чтобы Ваша позиция в воспитании была единой. Иначе ей трудно.

И идея семьи для меня ближе в том, что сначала идут отношения мужчины и женщины, а потом к ним добавляется ребенок,

Более правильная позиция. Ребенок не должен быть на первом месте. Иначе она может вырасти с безмерным эгоизмом (мы все эгоисты, но каждый в свою меру).

либо он промолчит

В корне неправильно. Она пользуется этим.

Проблемы есть, но они скорее не личные, а общесемейные.

У детей нет проблем, как таковых. Проблемы начинаются с родителей.

Ви пишете "Бывает так, что дочь может что-то сделать, и если я пойду скажу об этом папе, то она либо скажет, что не делала( испугается) либо он промолчит либо сделает меня виноватой. ( например во время последней ссоры, он шлепнул ребенка, а потом сказал, что так случилось только потому, что я спровоцировала скандал, а он теперь чувствует вину перед ребенком, а ответственность ( как по мне) перекладывает на меня.)". Так, звісно, за виховання дитини відповідальність несуть і чоловік, і дружина в однаковій мірі, але... Існують певні закони чоловічої та жіночої природи, які існують незалежно від того чи знаємо ми про них, чи ні... Тому поведінкові моделі хлопчик переймає здебільшого від тата, а дівчинка - від мами... Окрім того, чоловіки у більшій мірі більш вимогливо ставляться до синів і більш поблажливо - до дочок. І це - аксіома, тому очікувати, що він зможе карати дочку, як на мене, не варто. Окрім того, пам'ять дитини влаштована таким чином, що вбирає в себе абсолютно всі дрібниці поведінки та стосунків батьків і строку давності не має... Таким чином формуються поведінкові установки, якими дитина керується потім протягом свого життя несвідомо, як повтор того, що побачила...Атмосфера в родині залежить насамперед від жінки, від її вміння розв'язувати конфлікти неагресивним способом. Всі близькі лише знаходяться в цій атмосфері і на неї реагують, навіть зачасти не розуміючи чому так себе поводять... Тому, якщо Ви дійсно хочете вирішити проблему з дочкою (а з віком вона лише може поглибитися, якщо не почати вчасно розбиратися, що насправді відбувається), потрібно зрозуміти, що саме "запускає" той негативний процес, який вже існуєу стосунках з дитиною... Я змушена ще раз задати Вам питання, на які Ви не дали відповіді (як правило, ми не хочемо відповідати тоді, коли саме там і і снує головна проблема): Які стосунки між Вашими батьками? Як до Вас ставилися вони в дитинстві?

Дякую що дали таку розгорнуту відповідь, тепер легше зрозуміти, що насправді з вами відбувається. Те, що стосунки з чоловіком стоять на першому місці, вважаю абсолютно правильним. Адже дитині потрібні щасливі батьки.. А от далі... Ви пишете про своїх вже батьків "аж занадто багато дозволяла, і в 14 років я мала змогу прийти рішення і покинути навчання у музичній школі ", "Є відчуття, що як молодша дитина в сім'і я отримувала меньше уваги у всьому...." і т.д. Всіма нашими діями керує рефлекторно насамперед наша підсвідомість, яка формується набагато раніше, здебільшого, в дитинстві... Дитина користується лише тими поведінковими моделями, які передали їй батьки. Це стосується насамперед Вас самої. Образи, претензії, непропрацьований біль, страхи, протест у стосунках і т.д. з рідними у дитинстві, може через багато років почати "відзеркалюватися" у стосунках з власною дочкою, як це відбувається у Вас. Насправді, Вашими діями зараз керує от та дівчина-підліток, яку кинули тоді напризволяще і вона так і не закінчила музичну школу, і яку так ніхто не захотів чути тоді... Вашій дочці потрібна "мама -доросла", але насправді поки що з нею спілкується "мама-дитина-підліток", у якого самого безліч невирішених внутрішніх проблем, пов'язаних із стосунками з власними батьками... На мою думку, щоб налагодити стосунки з дочкою, насамперед, потрібно налагодити стосунки із самою собою. Я б Вам радила декілька індивідуальних консультацій з психологом, бо самій Вам навряд чи вдасться впоратися, адже необхідна трансформаційна робота з емоційними реакціями та поведінковими моделями...