Відносини з батьком

Здравствуйте, Анна!

дайте пораду, будь ласка, як я маю чинити в цій ситуаціі

Чтобы вам что-то посоветовать нужно понимать, что Вы сами хотите делать в этой ситуации?
Какие отношения у Вас с мамой? Она поддерживает Вас?

Доброго дня, Анно! Розумію, що Вам боляче. Співчуваю. Хочеться, щоб батько ставився до Вас як до доньки, яку люблять. Але іншу людину змінити неможливо, а Ви вже не дитина. Батьківська любов не потрібна Вам зараз так, як була потрібна колись маленькій дівчинці. Будучи дорослою, Ви можете дати собі зараз все те, що колись не дав Вам батько. Скористайтеся цим. Вчіться себе захищати.

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 11:02:37

Доброго дня.

Співчуваю, що ви зазнали такого приниження і образи, ще й при людях.

«хоча я себе такою не вважаю» - звісно, тому що ви такою й не є. Ви цінна людина. Ніхто не заслуговує такого ставлення, навіть якщо у нього б і не було роботи, родини і допомоги батькам.

Я хочу вам запропонувати взяти хоча б декілька індивідуальних зустрічей з психологом (особисто або онлайн). І з цим детально розібратися. Тому що ситуація з глибокими коренями і щоб знати що робити вам потрібно спершу відреагувати свої емоції, зрозуміти краще себе.
Бо якщо не пропрацювати це глибше, то такі ситуаціі будуть повторюватися, навіть якщо зараз вам хтось і порекомендує чк саме вчинити.

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 11:10:42

ще мама просить мовчати усе батькові, бо вона з ним живе.

Спробуйте пояснити їй спокійно (не під час сварки, а виберіть момент), що Ви не будете цього робити. Ви не забов'язані терпіти приниження. Мовчати, звичайно, можна. Це християнський підхід, смирення. Але в цьому випадку слова батька не повинні Вас ображати, бо Ви погоджуєтесь з тим, що Ви найгрішніша людина. А якщо смирення у Вас нема і від несправедливості Вам боляче, то мовчати не треба. Думаю, цей моменнт можна було б пропрацювати індивідуально з психологом. А ще я раджу Вам ознайомитися з книгою М. Литвака "Психологическое айкидо".

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 11:24:59

Я хочу, щоб мене поважав батько, зі мною рахувався

Мы не можем влиять на поступки других людей. Ваш отец не изменится. Скорее всего его отношение к Вам тоже не изменится.
Попробуйте, переформулировать свое желание с учетом вышесказанного.

Доброго дня, Анна!
Ваша біль та образа на батька відчувається у кожному реченні. Шкода за такі непорозуміння з батьком.
Хотілось би знати, чи ви проживаєте з батьками чи окремо?

Вам 42 роки і нічого не змінилось у відносинах, ви вже втомились від такого негативного ставлення до вас батька і це зрозуміло.
На жаль, така ситуація існує у багатьох сім*ях. А саме така, що відсутнє порозуміння між дочкою і матір*ю, або між братами чи сестрами, між батьком та сином чи донькою.

Це такий, поки що не переможений "біч" у спілкуванні, який ще є присутнім у нашому суспільстві та сім*ях. Причиною тому є відсутність культурних та психологічних знань, особливо у поколінні, яке жили в радянські часи.

А ще причиною тому є, якщо можна так сказати "психологічна несовмістимість", навіть найрідніших людей у сім*ях.
Буває два типу, якщо спростити, відносин між батьками та дітьми: дружні стосунки та стосунки суперництва. Мабуть у вас з батьком стосунки суперництва, на жаль.

Вам потрібно знати та заспокоїти себе в тому, що ваш батько не зміниться, бо йому вже десь за 60, якщо вам 42. В такому віці люди майже не міняються. То тільки вам потрібно змінити своє ставлення до таких відносин.
Годі вже ображатися та сприймати батьківські образи, як маленька дитина. Ви доросла жінка. Робіть свою справу, живіть своїм життям. Дуже гарно, що у вас є порозуміння з мамою, то використовуйте її як дипломата у ваших стосунках з батьком :)

Перестаньте реагувати хоча б на дрібні зауваження батька, та просто промовчить або з дружньою інтонацією, підкреслюю з дружньою (!) та коротко (!) без довгих оправдовувань поясніть батьку свою думку чи дію (якщо ситуація це дозволяє) і не сперечайтесь. Це однозначно змінить ваші відносини з батьком в кращу сторону.

Нагадаю вам, як ми вчимо своїх дітей, коли їх дражнять та ображають у школі.
А ми їм кажемо: "Не звертай уваги!" і вони відстануть. А якщо дитина боляче реагує, то її дражнять ще сильніше)
Тому не реагуйте на батьківскі образи з біллю. Ви ж знаєте, що ви не така погана і це головне! ))
Реагуйте усмішкою про себе (!), щоб не накопичувати біль та образу. Тоді ваше життя покращиться точно))
Бажаю вам здоровья та гарного настрою!
P.S. Якщо бажаєте змінити відносини більш суттєво, тоді до психолога:)

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 11:40:20Ответ отредактирован автором 04-01-2022 11:42:29

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 11:48:20

Анна, доброго дня. Батьяки, якими б вони не були, мають доступ до найчутливіших зон особистості своєї дитини, не залежно від віку; тому перед словами батьків ми, як діти, почуваємо себе вразливими. Але якщо відповідати на ваше питання, можу поділитись лише тим, що ви можете зробити для себе в даній ситуації; але приймати це, чи ні - вирішувати вам.

В першу чергу - потрібно назвати всі ті негативні емоції, які ви відчули, коли батько повів себе некоректно у відношенні до вас. Образа, злісь, гнів, розпач та інші. Після того, як назвете іх всі для себе в голос ("я відчувала у тій ситуації...") - важливо дати їм якийсь безпечний вихід; бажано робити це тоді, коли ви наодинці: можна потупати ногами, побити подушку або коробкою о стіну, можна рвати бумагу, покреслити щось на листі паперу, інтенсивно пройтись, станціювати емоцію та інше - це важливо для відреагування емоцій через тіло, виведення гормонів стресу через фізичну активність.

Далі потрібно подумати над тим, як ви опиняєтесь в стиуаціях, коли батько веде себе бестактно? Чи можете ви припиняти спілкування, коли він починає себе вести так, як вам не подобється, якщо ні то чому? Що вас зупиняє/які емоції, думки тримають, якщо ви не залежні від батька? Бітько дорослий і може залишитись зі своїм незадоволенням щодо вашої поведінки у відповідь на його непрошену критику. Чи можете ви спілкуватись окремо з мамою, окремо з татом? В якому форматі і як часто вам було б комфортно? Все це бажано визначити для себе, і реалізовувати те, що, в першу чергу, підходить вам, а не батькам.

Маю також зазначити, що тільки ви, як доросла людина, визначаєте для себе, скільки уваги приділяти спілкуванню з мамою, татом, в якому форматі. Тільки ви можете визначити, скільки для вас - достатньо: для них, скільки б ви не робили, буде замало. Це стосується уваги, грошей, допомоги. Є такі батьки, яким діти "не такі", "життя не таке", "все не таке" і , на жаль, це стереотип мислення людей, який вони не замотивовані змінювати, і в 70 років, скорше за все, не матимуть сил і бажання. Відчуття достатньо хорошої доньки дати вам можете лише ви. Ответ отредактирован автором 04-01-2022 13:05:18

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 13:08:54

Добрый день, Анна!

Я Вам очень сочувствую. В этой ситуации хотелось бы немного вернуться в реальность. Как бы детям (здесь не важно сколько Вам лет) не хотелось выстроить образ идеального родителя: отца, защитника, опору - это не всегда возможно. К сожалению, такая реальность действительно травматична и неприятна, но Вы не можете изменить другого человека.

Если захотите копнуть глубже, я могу предложить следующие вопросы для самостоятельной проработки:

Чего Вам бы хотелось в этой ситуации? Каким Вы видите образ достаточно хорошего отца? Какие ощущения у Вас вызывает общение с отцом? Что Вы чувствуете, когда находитесь рядом с ним? Вы пробовали когда-либо поговорить с ним о том, как Вам бывает неприятно? Возможно ли как-то сократить общение с ним до комфортного минимума?

Успехов!

Если вам не приятно быть в текущих условиях, попросту смените условия, если же комната горит, вы в ней не будите стоять, с жизненными ситуациями точно также, если не можете справиться с влияниям, уберите себя от этого влияния.

Доброго дня, Анна! А як складаються у вас стосунки поза батьківською родиною? Чи є чоловік, друзі, власні діти?

Ще з дитинства мене батько гнобив, бив, обзивав, обесцінював мене, Наказував мене тим що,Не пускав гуляти, спілкуватися із друзями.

Анно, Ви давно вже не дитина. Батько не може Вас покарати, не може не відпустити Вас до друзів. Якщо лишилися житячі травми, попрацюйте над ними індивідуально з психологом.

Я хочу, щоб мене поважав батько, зі мною рахувався.

Анна, я жалкую з того, що Вам доводилось терпіти від рідного батька і дотепер він Вас не поважає, ставиться зверхньо. Тобто проблема застаріла, але її розв*язання, як і в дитинстві, вельми нагальне.
А Ваше бажання, щоби батько поважав і рахувався, з кола нездійснених. В усякому разі за тієї поведінки, яку Ви демонструєте. Саме так.

Кого взагалі поважають? Не люблять, а саме поважають. Мабуть, людину впевнену в собі. Яка має власну думку і ні від кого критично не залежить(!) А Ви залежите почуттями, ємоціями, прагненням стати для батька донькою, до якої в нього щирі почуття любові та поваги.

Отже потрібно стати такою людиною для себе(!) Навчитись себе поважати і цінувати. А до батька виражати існуючі почуття. Необов*язкого в очі під час зустрічі. Спочатку усвідомити їх. Можливо, відчуваєте образу, розпач, гнів... Їм треба дати вихід назовні будь-яким прийнятним способом. Колеги вище про це писали. Такі прийоми, як не дивно, спрацьовують але суто як тактичні, тимчасові заходи. Задля більш глобальних змін потрібна терапія, тобто більш глтбока робота з фахівцем-психологом.

А під час зустрічей не дозволяти батькові Вас принижувати. Вірю, що зможете себе захистити - чи то словом, чи то збільшенням дистанції, чи то спокійним завершенням спілкування, промовляючи, що згодні розмовляти лише в разі нормального ставлення до себе. А ні -то ні(!)

Звісно, було б доречно узяти кілька консультацій в психолога, аби пропрацювати це болісне питання.

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 17:38:38

коли я була одружена відносини із батьком були такі самі.

Відносини може й були такими ж самими, проте чи ви так само з цього приводу переживали? А коли були закохані? одразу після народження дитини?
Я співчуваю, тому як звами обходилися в дитинстві. Проте вам вже 42, а тосунки з батьком викликають такий біль. Як правило, в таких випадках є ще щось, що змушує вас страждати, можливо неусвідомлене. Наприклад, почуття саиотності, відсутність опори. переживання кризи 40 років.