Question

22-04-2025

Доброго дня.
Хотіла б запитати поради, щодо екологічного виховання дітей.
Маю доньку 5,5 років з якою все ніяк не можу налогодити контакт.
Я її дуже люблю і вона насправді дуже кмітлива дитина. Але, частково, саме її гострий, не по роках, розум, як мені здається, і є причиною наших постійних сварок.
Можливо, проблема зовсім не в поведінці доньки, а в моєму відношенні до її поведінки і в тому, що я не правильно на неї реагую.
Тому я і звертаюся за порадою.
Просто, в мене є якась ніби образа і почуття несправедливості щодо нас, теперішніх батьків.
Ми зараз, маючи доступ до інтернет ресурсів, дуже обізнані щодо правильного психологічного виховання дітей. Всі ми знаємо, що маємо контейнерувати емоції дітей, що маємо не критикувати, а підтримувати, що діти - це вже особистості, до яких треба відноситися з повагою. Ніхто не б'є, не кричить, не обзиває, не затикає дітям рота. Ми проводимо з ними багато спільного часу, приймаємо їх емоції і т.д. Але нас виховували ж зовсім інакше, на нас кричали, декого й били, закривали нам рота, в дитини не могло бути своєї думки, ніякого спільного дозвілля, ніякого права на прояв емоцій і т.д. І тому саме, ми, нинішні батьки є жертвами з двух сторін. Наші батьки суворо виховували нас, бо їх так само суворо виховували їхні батьки. Наші діти ростуть в атмосфері психологічного благополуччя і так само будуть виховувати своїх дітей. І тим і тим пощастило, бо для них все звично і зрозуміло, просто виховуй так, як виховували тебе.
І лише на наше покоління батьків випала участь реформаторів, котрих виховували в "а ля савдеп стайл", а ми виховуємо дітей з повагою і розумінням.
Тому, можливо, мені воно так важко дається. Я чудово розумію, що всі діти, по факту, егоїсти і це нормально.
Що в дітей в цьому віці ще не до кінця сформована можливість контролювати емоції.
Що дитина не має бути зручною і т.д.
Але як же мені важко в житті миритися з тим всім.

Вопрос от: Анастасія ; Возраст: 31

понравился вопрос?

22-04-2025 00:07:30Дополнение от автора

Я намагаюся дати своїй дитині те, чого не було в моєму дитинстві: повагу (я питаю і прислухаюся до її думки, не перебиваю, прошу вибачення в неї, якщо я була не права і т.д.), увагу (кожної суботи ми проводимо день тільки разом як вона захоче: басейн, розважальний комплекс, парк , будь що, і кожного вечора час разом, і перед сном обов'язково і зранку як тільки прокинемося мінімум 15 хв обіймаємося ), багато любові і тактильності (мільйон разів кажемо з чоловіком що любимо їх, що вона дуже гарна, розумна, весела, цілуємо і обіймаємо) ну і фінансово вона ні в чому не має нужди (будь то смаколики, іграшки, чи одяг, всього більше ніж в достатку, навіть даємо їй карманні гроші кожного тижня).
Але незважаючи на це вона все рівно часто може довести будь кого до сказу, бо уваги хоче більше, бо ображається навіть на : "Кицюня, будь ласка вдягайся вже, ми запізнюємо", бо для неї це вже "ти мене постійно ругаєш".
Так я часто зриваюся і можу насварити її, але і я не залізна. Бо в мене немає нормального фундаменту для екологічного материнства, я виросла на криках, зневагах, і повній неповазі, мені реально важко тримати себе в руках. В мене встановлений психіатром діагноз ОКР (я пів року приймала Золофт і працювала з психологом, щоб покращити свій стан), післяродова депресія, яка була перші два роки дитини і інколи здається й досі залишаються її відгуки. Тобто я знаю, що маю дуже слабку психіку, мене дуже легко вивести, і я роблю неймовірну роботу над собою, щоб були для своєї дитини гарною мамою, але все рівно не є такою. Я б хотіла б спокійно реагувати на її істерики, на її егоїзм і на її безкетощі, але я просто не можу, тому часто зриваюся і кричу. Працювала з психологами і дитячими в тому числі, щоб розібратися, чого так. Відповідь приблизно одна : такий в мене темперамент і слабка психіка, тому спокійно реагувати я не зможу, але треба навчитися справлятися з емоціями (дихальні гімнастики, виходити в іншу кімнату, щоб перевести дух і т.д.), але чесно нічого не допомагає. Якби був прилад, який би бив током кожен раз, коли я сварюся на доньку, я би обов'язково його купила б і не знімала. Я не хочу бути такою, я б хотіла б бути завжди добраю, розуміючою і включенною мамою, натомість я ругаю її, інколи підвищую голос, ігнорую її і відсторонююся.
В моєї доньки, скоріше за все, є СДУГ, це припущення декількох психологів. Вона дуже активна аж занадто і вимагає дуже багато уваги. Вона не має проблем з концентрацією, вона гарно навчається, читає, пише і малює, це не заважає їй в навчанні і по життю, просто важко з такою дитиною, бо це реально постійний дурдом.
Мені радили направити її енергію в правильний бік, тому в неї є гуртки з гімнастики, театрального, басейн і арт. Всюди вона сама хотіла, і я без проблем відмовилася б від чогось, але вона всюди хоче і навіть ще більше. Після гуртків в неї вистачає енергії пограти надворі з друзями, потім ще гасає по дому і ще й перед сном вижимає з мене останні соки. Мені, насправді, соромно скаржитися на свою дитину, бо зараз так багато дітей з проблемами здоров'я і з РАС, тому треба б радіти, що маю таку дитину: розумна, енергійна, відкрита, допитлива, комунікативна, але мені справді важко з нею, бо я не така як вона. В мене не така міцна психіка, не така висока самооцінка, не така я енергійна. Де брати сили, як не зламати її характер, не запам'ятатися їй як погана мама, не втратити з нею зв'язок в майбутньому? Як, маючи слабку психіку, вистояти?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Марія Радченко психолог Дніпро · Answer 1 · 2025-04-22 12:00:32

Доброго дня, Анастасіє.

Ваша ситуація непроста, і дійсно, без дитячого психолога очно та індивідуальної терапії для Вас, а також, за потреби, без психіатра для Вас і доньки (бо у доньки підозра на РДУГ,а у Вас - діагностований ОКР) - не впоратися.

Почну з того, що так, може минулим поколінням було простіше йти "по протоптаній доріжці", виховуючи дітей "в радянському стилі", бо вони робили це не усвідомлено, не вміючи по-іншому. Але є одне велике але, бо виховуючи дітей так само, як минулі покоління виховували їх, батьки "старого зразка" передавали їм ті самі травми, що і в себе.
Тобто, основна Ваша складність не в тому, що Ви - "жертва власної дитини" чи "жертва сучасної система виховання", а в тому, що Ви самі пережили травму поколінь, і життя з травмою та одночасне виховання дитини в гуманістичному ключі - це виклик для психіки, особливо якщо Ви тривожна людина. Тут мені хочеться Вас підтримати, і відмітити, що Ви вже достатньо хороша мама, бо піклуєтесь про доньку та про її майбутнє, і шукаєте шляхи самовдосконалення. Наголошую, що достатньо хороша - не значить ідеальна, всі роблять помилки, і Вашій донці потрібна жива справжня мама, щоб вчитися бути живою справжньою людиною, а не місіс досконалість.

Щодо РДУГ в дочки. Сама по собі нейровідмінність дитини не є чимось однозначно хорошим або поганим. Мені подобається те, як Ви відмітили одночасно і "суперсилу" доньки бути багатозадачною, активною та відкритою новому досвіду, і складність навчати її керуванню цією суперсилою. Гіперактивна дитина - це не тягар для батьків, але своєрідний челендж, особливо якщо Ваша нервова система навпаки, тяжіє до порядку і передбачуваності.
Було б доцільно створити для виховання доньки певні правила (що їй можна і не можна робити), але без зайвого фанатизму (краще не 500 правил, які буде складно запам'ятати і виконувати шестирічній дитині, а два-три правила, але таких, яких ви з дочкою навчитесь дотримуватися), і бути сталою у дотриманні кордонів. Тобто, якщо доньці не можна робити чогось, що зашкодить їй або іншим, то це правило стале і ні Ви, ні батько дитини не заохочуєте її за його порушення. Важливо ще, щоб ви з батьком дитини дотримувались однакової стратегії її виховання, щоб у доньки в голові не було плутанини і не було спокусу порушити встановлені кимось із вас кордони. Ну, і враховувати вік дитини, бо всі інструкції, що Ви їй даєте, повинні бути простими та зрозумілими. У неповні шість років здатність до мимовільної уваги ще не повністю сформована, а при РДУГ важко утримувати увагу довго, тому краще менше слів та більше конкретики й однозначності.
При цьому, сучасні психологи зазначають, що лише встановлення рамок у виховання чи одного співчуття дитині недостатньо, важливо розуміти, чому саме дитина так себе поводить. Про це є у книзі "Вибухонебезпечна дитина", яку можна почитати як допоміжний засіб (хоча це і не заміна роботі з дитячим психологом).

Щодо Вашої тривожності та нав'язливих думок. Це теж своєрідний челендж, і цілком зрозуміле Ваше бажання бути хорошою мамою та страх нашкодити дитині. Те, що Ви боїтесь нашкодити, для мене каже про Вашу усвідомленість, і насправді низьку ймовірність того, що Ви дійсно зробите щось, чого боїтеся. Навряд чи донька запам'ятає Вас як могану маму і не захоче з Вами спілкуватися. ЇЇ психіка зараз активно формується, в її мозок поступає дуже багато різної інформації про світ і про Вас, а світ не чорно-білий, і Ви теж. Навряд чи донька буде пригадувати те, що Ви забороняли їй в дитинстві щось робити, як форму аб'юзу (бо це на аб'юз, а іноді необхідність). Але дитині потрібен якісний час з мамою, і щоб цей час був якісним, Вам треба добре піклуватися про себе, в першу чергу.

score 2 · Answer 2 · 2025-04-22 12:34:38

Анастасія, доброго дня.

«Можливо, проблема зовсім не в поведінці доньки, а в моєму відношенні до її поведінки і в тому, що я не правильно на неї реагую»
Я думаю, що проблема починається в Вашому дитинстві. Й мове йде про все: починаючи з відносин з батьками до того, що Вам купували на свята. Бо те, що Ви робите для Вашої доньки дуже схоже на компенсацію свого, судячи з всього, не дуже щасливого дитинства.
Вибачте, але це занадто. Дитині потрібні нормальні, достатньо хороші батьки, а не ідеальні. Таку високу планку тримати не зможе ніхто. Ви ж жива людина. Й діло не в тому, що Ви маєте « слабку» психіку, а в тому, що маєте дуже завищені вимоги до себе, що й приводить до її послаблення. Бо, створення ідеального образу, а потім неможливість йому відповідати( перфикціонізм) є предиктором ОКР.
Створилося таке собі « порочне» коло: Ви ( в силу особистих переконань) створили собі образ ідеальної себе в материнстві, дуже намагаєтесь йому відповідати, втомлюєтесь ( це нормально), на додаток, Ваша дитина поводиться не так, як мала би поводитися( при всіх тих умовах, що ви для неї створили), Вам стає боляче, Вам образливо й наступає « бах». Далі, « самобичевание», ще більший тиск на себе, потім на дитину, й так по колу.

Висновок: знов йти в терапію, « лікувати « маленьку» себе, позбавлятися перфекціонізму, перестати читати « поради « по вихованню, а почати більше спостерігати за донькою й відчувати її .

score 2 · Answer 3 · 2025-04-22 18:09:52

Доброго вечора, Анастасіє!

цитата:

Після гуртків в неї вистачає енергії пограти надворі з друзями, потім ще гасає по дому і ще й перед сном вижимає з мене останні соки.

Чи не здається вам, що це вже перебор з вашого боку давати дитині витискати з вас надвечір останні соки?! Виходить, що страх не відповідності образу ідеальної мами змушує вас забути про свої справжні бажання і потреби, перетворившись на емоційного та енергетичного донора для дочки.

А на додачу ще й принижувати себе порівнянням з нею -

цитата:

треба б радіти, що маю таку дитину: розумна, енергійна, відкрита, допитлива, комунікативна, але мені справді важко з нею, бо я не така як вона. В мене не така міцна психіка, не така висока самооцінка, не така я енергійна.

Ви питаєте

цитата:

Де брати сили, як не зламати її характер, не запам'ятатися їй як погана мама, не втратити з нею зв'язок в майбутньому?

Сили в другу чергу, спочатку варто поставити увесь спосіб життя з голови на ноги(!) У співпраці з психологом повернути собі усвідомлення і відчуття власної самоцінності. Відновити самоповагу і реалістичне сприйняття материнства. Повернути здатність радіти навіть дрібничкам повсякдення. Мати впевненість в собі і транслювати її дочці замість тривожності. От тоді будете здатні будувати з нею здоровий емоційний зв'язок(!)

Відредаговано автором 22-04-2025 18:11:08

score 1 · Answer 4 · 2025-04-24 12:37:26

Доброго дня. Дуже щиро дякую вам за такий глибокий і чесний запит — ви справді не одна в цьому. Багато сучасних батьків переживають схоже: внутрішній конфлікт між тим, як нас виховували, і як ми хочемо виховувати своїх дітей.
Ви праві: бути "поколінням мосту" — важко. Але й неймовірно важливо. І навіть попри втому, сумніви, сльози — ви вже робите велику справу, намагаючись будувати стосунки з донькою з повагою й любов’ю.
Але! Це не означає, що потрібно все терпіти. Не треба погоджуватись на те, що вам не підходить. Повага до дитини — це не про самопожертву. Це про взаємну повагу. Дитина не може бути центром світу — вона має бачити, що у мами теж є межі, потреби, емоції. І що мама теж має право сказати: “Мені зараз важко”, “Мені потрібен відпочинок”, “Мені неприємно, коли ти так говориш”. Це не руйнує дитину, навпаки — вчить її будувати здорові стосунки і з собою, і з іншими.
Ваша донька — не проти вас. Вона поруч. І чим більше у вас буде ресурсу, тим легше буде знайти з нею контакт. Я раджу обговорити це глибше на консультації — ви заслуговуєте на підтримку. І на себе з живими емоціями — теж.

Я не справляюся з материнством