Фабула
Перший сон протагоніста Морта Ріфкіна з фільму Вуді Аллена “Фестиваль Ріфкіна” починається зі слів: “Коли я заснув тієї ночі, то побачив дивний сон…”
Але спершу пропоную заглянути, що було до тієї ночі. На початку фільму Морт сидить в тепло-коричневому, залитому заходом сонця, кабінеті аналітика, на кріслі, бо кушетка пустує. Морт розповідає, як він раптово припинив роботу над романом, який писав, і поїхав з дружиною на фестиваль у Сан-Себастьяні. Дружина їхала головно в робочих справах - представляла кількох клієнтів, працюючи прес-агентом. Монолог з плинного і спокійного, коли Ріфкін говорить, що кінофестивалі уже не приносять радість, як раніше (відсилка до “От колись були часи”), набирає пристрасті, коли головний герой згадує про справжню причину своєї поїздки: “Мені здавалось вона схибнулась на цьому кінорежисері, для якого робила PR”
Далі фільм переносить глядача у Сан-Себастьян, куди Морт приїжджає із дружиною. Згаданий кінорежисер Філіп дає прес-конференцію. У них з Мортом трапляється і коротка розмова, в ході якої Філіп називає Морта Ґрінчем. А що Морт? Він, відповідаючи характеру Ґрінча - незадоволений, знецінює молодого кінорежисера, бо фільм виглядає йому банальністю, сам він цікавиться речами глибшими.
Початок картини сну розпочинається з триб’юту до фільму “Громадянин Кейн”. Похмурий великий маєток, як із фільмів жаху. Камера від воріт веде до вікна з балконом, у якому в один момент різко гасне світло.
На вулиці щедро сипле снігом.
У наступному кадрі - типовий американський будинок з вивісками м’ясної та молочної крамниць. Цей кадр статичний, сніг не перестає сипати. Раптом вище описаний будинок стає з розміром у пів долоні, знаходячись всередині сніжної кулі в руках чоловіка.
У кадрі тільки рот протагоніста. Він повільно, але грізно вимовляє: “Роуз Баднік”. Куля вислизає йому з руки і розбивається на багато дрібних частин.
А далі переходить у наступну сцену: чоловік і жінка, батьки, сидять за столом з чаєм та кексами.
Ч: “Хто?”
Ж: “Хто-хто… Роуз Баднік. Померла.”
Чоловік, відставляючи чашку, вигукує: “Боже мій! Як?”
Жінка, з виразом “омг” на обличчі: “Вона вчинила самогубство”
Чоловік зітхає: “Така розумна жінка була, а інтелектуалка. Голокост пережила!”
Жінка, дивлячись перед собою: “Лишила лист, мовляв, “моє життя втратило суть, нема сенсу продовжувати”.
Ч: Слухай, божевільно вважати життя безглуздим!”
Ж: “Ну, якщо подумати, Макс, а в чому суть?”
Ч: “Хех, говориш, як мій студент”
Ж: “Так, а чому ми всі тут?”
Ч: “Ну-у, це космічні коливання (чоловік розмахує руками). Просто взяли і почали жити. Якби головним був я, усе було б інакше”
Під час розмови на фоні, у задньому дворі можна побачити хлопчика, що возиться на снігу з санками.
Жінка, підводячись зі столу: “Не веди цих розмов із Мортом. Йому кошмари сняться”. Вона підходить до вікна, відчиняє його, піднявши вгору: “Морт, іди в дім. Дуже холодно”.
Камера прицільно знімає обличчя хлопчика, в шапці, шарфі та пальті. Починає грати музика і камера повільно сповзаючи вниз до штанів-панталон хлопця, який тримає санчата, дозволяє побачити на них напис “Роуз Баднік”.
Сцена
Раптово погасле світло, розбита куля... Очевидно, на сонну сцену виходять екзистенційні питання: найперше, смерті, сенсу та його пошуку, але також самотності, свободи і відповідальності. Ці внутрішні конфлікти, а також зовнішні: любовні пригоди дружини героя, - переживає протагоніст, всі вони і знаходять своє місце у сні.
Перші кадри, які відсилають до фільму “Громадянин Кейн” змальовують сцену смерті Кейна та його останніх слів: “бутон троянд” (eng. rosebud), що у версії Аллена трансформувалась у Роуз Баднік. Цей “стьобний” гумор дозволяє справитись з непростою сценою.
Відчуття беззмістовності виражається у сні словами листа Роуз: “моє життя втратило суть, нема сенсу продовжувати”.
У чому сенс, так і не вдається знайти. Пояснення про “космічні коливання” надто спрощує життя і зводить до чогось дуже механістичного.
“Якби головним був я, усе було б інакше” - каже батько Морта. На цю фразу можна подивитись з боку свободи вибору та відповідальності в своєму житті. Чи не втратив Морт кермування на шляху свого життя? Чи можливо це голос грандіозної частини і претензія на Того, Хто вище?
Вислів мами:“Не веди цих розмов із Мортом. Йому кошмари сняться”, - звучить так, ніби у сон прорвався цензор, що захищає свідомість Морта від переживання непростих питань.
А напис на санчатах “Роуз Баднік” наприкінці сну, ніби, на перший погляд, погрожує: “А ти наступний?” Але якщо згадати фільм “Громадянин Кейн”, то Роузбад була компанією з виготовлення санок, для Кейна - це ймовірно спогади про дитинство, маму, щастя гри в снігу. Може, таким чином, і Морту сон намагається звернути увагу на відчуття чистої радості та гри.
Трансферні переживання
Дивлячись сон мала переживання неминучості та застою, щоправда у поєднанні з цинічним та іронічно-гумористичним викладом. Похмурі картини і легка музика, ніби добрий захисний механізм, зм’якшує нестерпні почуття. Так, ніби герой сміється страхові в обличчя. А може ця легка музика показує, що поряд з думкою про неминучість завершення, можна танцювати, насолоджуватись, кружляти.
Кадри сну різко і раптово змінюються, але між цими змінами вони залишаються статичними і безжиттєвими, холодними, як і відсторонені діалоги. Це можна, мабуть, сказати про життя Морта, його стосунки та роман, який він пише. Можливо, через те, що в даний період усе це вже віджило себе. Але можливо, як і в книзі, яку Морт не може дописати, так і в стосунках чи в інших життєвих процесах - є страх поставити крапку, бо це означало б кінець?
Сон, що просякнутий темою смерті, спонукає жити поки живий, загравати не зі смертю, а з життям.
Думаю про фільм також у контексті життя самого режисера - Вуді Аллена, якому 85 років, в якого молода дружина і який поряд із прокатом фільму завершив роботу над своїми мемуарами. Думаю, що сон, і самий фільм, є цікавими, бо змальовують дуже людські переживання, з дрібкою інтелектуального гумору.
