Доброго дня Вам.
Я студентка 1го курсу, навчаюсь у Києві, переїхала сюди лиш пів року тому. До цього жила у маленькому місті з мамою та хворою бабусею , тато нас покинув давно( але я його дуже люблю). Братів,сестер не маю. Працюю на роботах з 14 років. Найбільше хочу зробити мою маму щасливою і цілком забезпеченою, мрію про щасливу,повноцінну сім'ю.
У мене виникла складна ситуація: я зустрічаюся з хлопцем( 19 р.) з мого міста протягом 1 року ,у нас були ідеальні стосунки, ми ні разу не сварилися і серця наші як вогонь палали, до того моменту поки я не поїхала до Києва. Проблема у тому, що бачимося ми раз на місяць і через це стосунки наші за пів року стали сірими і навіть немає про що поговорити, іскри тієї немає. Зараз уже другий тиждень ми мовчимо, я не дзвоню і він не дзвонить. У нас таке вже було пару раз, проте потім я чи він дзвонив і ми знову говорили кожного дня. Зараз серйозно Все йде до розставання. Але коли я подумаю про те що втрачаю його відразу плачу, бо розумію наскільки щасливою з ним можу бути, він тей кого я уявляла собі в мріях, він мій наставник, завжди дасть пораду і вислухає. Інколи я думаю - чим заслужила від долі такого ідеального хлопця? Він мене дуже любить, це не раз було показано поступками, ніколи не гляне на іншу дівчину, для нього це діло честі, завжди бере вину на себе навіть якщо винна я.
І от ми майже розстаємося, що робити? Відносини на відстані, які гасять почуття чи розстатись і почати з нового листа обом?
|