Question

26-11-2021

у меня взрослый сын - 23 года, в детстве СДВГ, по окончании школы учился в Вузе, потом отчислили, сейчас живет дома, в доме живут мои старенькие родители. мы с мужем и он, есть еще дочка, которая учится. Сын ведет себя ужасно, хамит, часто не слушает просьбы, не рассказывает с кем общается, есть ли девушка и т.д. Утро часто начинается с выноса мозга, реально на голом месте - не так сказала, вчера не то сделала и т.д. Такое впечатление, что стремится довести до слез. Обвиняет бабушку и дедушку в неправильном отношении к нему в детстве. В целом, поведение его соответствует скорее 13 годам, чем 23. Когда учился и жил в другом городе, был довольно откровенным, практичестки все о себе рассказывал. Он работает, на работе ведет себя по-другому, хорошо справляется. Алкоголь употребляет без фанатизма, наркотиками не балуется. Хочется номальных отношений с сыном

Вопрос от: meri; Возраст: 50

понравился вопрос?

26-11-2021 13:53:41Дополнение от автора

Дякую за рекомендації. Зрозумійте правильно, я не намагаюсь бути в курсі ВСІХ подій, просто вважаю нормальним знати, хоча б в якому напрямку пішов мій син. Якщо би не дай Бог з ним сталось щось серйозне, тоді б, можливо, Ваше питання звучало інакше - як це Ви не знали, де Ваш син знаходився.

Щодо бабусі з дідусем - так, були в дитинстві проблемні моменти, так були не праві, але я намагаюсь переконати, що він наразі доросла людина, і не має жити дитячими образами. До того ж бабусю з дідусем не перевиховає, їм за 80 років, так, я теж маю певні образи на моїх батьків, але ж я не випоминаю це постійно, просто намагаюсь робити висновки.

Щодо алкоголю - реально пяним не бачила ніколи, в гостях може не вживати алкоголь, якщо не має напою, що йому до вподоби.
Щодо сепарації - згодна абсолютно, зараз це питання в процесі (є квартира, яка ще не здана). В принципі, не раз говорив, що може зїхати, але далі слів процес не доходить. Я не психолог, але це якимось чином патологнічна якась взаємодія - я з одного боку хочу, щоб він жив окремо, з іншого побоююсь цього, з його боку, мабуть теж є певні моменти
Мене більше всього насторожує грубість - лексика по відношенню до мене - закрийся, що ти ісполняєш і т.д.
Наразі він живе з нами, як мені все-таки себе вести, щоб покращити відносини

26-11-2021 14:12:15Дополнение от автора

Дочка недавно приїздила додому, перед тим довго не була, так сказала - мама, таке враження, що він неадекватний, відправ його до психіатра

26-11-2021 14:54:48Дополнение от автора

Ще раз дякую за відповіді. Чесно, не знаю, чому склалось враження про мою гіперопіку. Так, я можу запитати, щось особисте, але вкрай не навязливо - ні то ні, я починаючи з малих років ніколи не забороняла йому з кимось спілкуватись, підкреслювала, ще не водитиму його за руку, тим більше зараз. Я розумію, що по моїм схвильованим і не систематизованим фразам важко повністю оцінити ситуацію.
Щодо бабусі з дідусем, теж підкреслюю, що я його розумію, привожу приклади з свого дитинства.
Складається враження, що йому подоаютьмся конфлікти, він не намагається їх уникати, а саме шукає. Наприклад, на вихідні дні ми снідаємо і обідаємо часто разом, він часто хоче їсти раніше, але чекає загального обіду, де прочинає провокувати конфлікти. Взагалі, з його уст "я провокатор" звучить дуже гордо

Дочка недавно приїздила додому, перед тим довго не була, так сказала - мама, таке враження, що він неадекватний, відправ його до психіатра Сумно це читати. Ніхто не визнає його почуттів. Запам'ятайте - люди кричать, коли їх не чують.
---
Вона сказала це, коли він її вивів з себе, спочатку довго кепкував з її нової зачіски, вона не реагувала, потім з її переконань, потім почав трясти її, коли вона пила чай і вона ним облилась. Перед тим він казав, що от сестра на його слова не ображається і таке враження, що миттево вирішив довести зворотнє.

як Ви починаєте сприймати себе, коли на Вас гніваються
---
Почуваюсь ображеною, останнім часом часто плачу, бо мене це вимотує психологічно, взагалі, я по життю боляче сприймаю. коли на мене гніваються

піти на власну індивідуальну психотерапію
---
Дохожу висновку, що це доцільно, я не справляюсь сама з ситуацією і морально пригнічена

26-11-2021 16:42:46Дополнение от автора

Про що Ваш біль?
---
в цій конкретній ситуації чи взагалі?

26-11-2021 16:52:40Дополнение от автора

Дякую також Аллі Григорівні, дійсно, можна сказати, що в мене з дитинства певна психологічна травма, більше від матері, яка дуже строга і вимоглива. З батьком у мене завжди гарні стосунки, чтого не скажеш про мого сина, він з дідом з дитинства "в контрах".
Що стосується відносин сина з власним батьком = наразі вони кращі, ніж зі мною. Вони разом працюють, він менше звертає увагу на його вибрики, намагається бути миротворцем між нами, але частіше не дуже вдало. Говорить що мої скарги на сина і сина на мене в цілому схожі

26-11-2021 17:15:28Дополнение от автора

Шановна Оксана, моя мама розказувала, що в дитинстві мені одразу нагортались сльози на очі, якщо на мене хтось сварився чи підвищував голос. В ситуації з сином мені дуже хочеться теплих відносин, підтримки, доброго слова кінець кінцем, коли замість цього отримую хамство і гнів, тікаю, щоб ніхто не бачив і плачу, виникає бажання заснути і не прокринутись

26-11-2021 17:19:30Дополнение от автора

бо його це теж дратує, може посміюватись і вважає, що я роблю це, щоб привернути до себе увагу

26-11-2021 17:45:21Дополнение от автора

в принципі,чоловік декілька разів говорив, що жіночі сльози це маніпуляція, не знаю, чи син це чув, але саме на мої сльози ніколи так не реагував

26-11-2021 18:48:13Дополнение от автора

З чоловіком в мене хороші відносини, що стосується слів про жіночі сльози як маніпуляцію, зі мною 6не було таких ситуацій, він взагалі часто мене відмежовує від решти жінок ( в сенсі, що мені не притаманні негативні, на його думку, жіночі риси). Інформація, яка складає таку думку, більше із соц. мереж. Він не має надто багатого досвіду спілкування з жінками, в нього не було великої кількості жінок до мене, і зараз він точно не зраджує з двох причин - ліньки і однолюб.
Так, з матірю в мене не було надто близьких стосунків, як мені здається, у багатьох дітей мого покоління (принаймні зі спілкування зі знайомими і подругами), мама обійми і поцілунки з дітьтми вважала. як мені здається зайвими
Те, що для мене було важким у спілкуванні з батьками, в першу чергу, мамою, я старалась компенсувати у відношеннях з дітьми - мама мене сильно притісняла навчанням - я не сильно зважала на навчання дітей, мене не обьнімали - я намагалась більше обнімати, мені навязували певні погляди - я намагалась поважати бажання дітей і т.д.

26-11-2021 19:10:47Дополнение от автора

так, зверталась неодноразово, чесно кажучи, важко відповісти, чи був від того ефект. Зверталась навіть до психіатра в приватному порядку, так як в нього були деякі зміни по енцефалограмі, які одні спеціалісти вважали варіантом вікової норми, а інші все-таки мінімальними відхиленням, ососбливо серйозних медикаментів не приймав, потім зміни пройшли. Щодо психологів - деякі проваодили якісь заняття в пісочниці, деякі рекомендували дати більше свободи, деякі - навпаки. В старших класах стало простіше спілкуватись, ще простіше - коли пішов вчитись, я вважала, що все в минулому, а от зараз - ну як квітучий пубертат

26-11-2021 19:54:31Дополнение от автора

дякую

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Алексей Лемещук
(Одеса)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 1 · 2021-11-26 13:24:57

Доброго дня, meri.
Ви вже частково відповіли на запитання. Сину необхідно сепаруватися і жити окремо від Вас. Насправді, помітно, що Ви порушуєте його особистісні межі і реакція гніву є закономірною.

цитата:

не рассказывает с кем общается, есть ли девушка и т.д.

цитата:

практичестки все о себе рассказывал.

А він і не зобов'язаний Вам все розповідати. Він - доросла людина і має право на власне приватне життя. Скоріше питання до Вас - чому Ви намагаєтеся бути в курсі всіх його подій, адже це несвідомий контроль. Якщо Ви чогось не знатимете - що тоді?

цитата:

Обвиняет бабушку и дедушку в неправильном отношении к нему в детстве.

Припускаю, що в нього існує гнів і образа. Він має на це право.

цитата:

Алкоголь употребляет без фанатизма

Дуже розмите уточнення. Для кожного "без фанатизма" різне.

Ответ отредактирован автором 26-11-2021 13:26:50

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 2 · 2021-11-26 14:26:17

цитата:

Якщо би не дай Бог з ним сталось щось серйозне, тоді б, можливо, Ваше питання звучало інакше - як це Ви не знали, де Ваш син знаходився.

Розумію Ваше хвилювання, проте помітно, що Ви досі психологічно не прийняли того факту, що Ваш син - доросла людина, а сприймаєте його як маленького хлопчика. Ви не здатні від всього його вберегти - це неможливо. Якщо Ви хочете, щоб він став повноцінною, психологічно зрілою особистістю, то необхідно дати йому право робити власні помилки, вчитися на них і вирішувати їх. Ваш максимум - це сказати сину, що Ви завжди поряд, і якщо йому буде необхідно, Ви завжди готові йому допомогти і підтримати (не нав'язуючи свою турботу). Якщо Ви будете продовжувати таку стратегію поведінки, то зробите йому лише "ведмежу послугу", а Ваші стосунки ставатимуть ще гіршими, він ще більше гніватиметься на Вас і на себе, адже відчуватиме себе неповноцінним. Є дуже класна притча на цю тему: "Притча про жінку, яка дуже переживала за свою дитину" (введіть її в пошуковій системі "гугл" і Вам одразу її виб'є). Помітно, що Вам страшно, Ви не можете впоратися зі своїми переживаннями і тому гіперопікаєте сина. Це скоріше Ваша робота над собою.

цитата:

що він наразі доросла людина, і не має жити дитячими образами. До того ж бабусю з дідусем не перевиховає, їм за 80 років, так, я теж маю певні образи на моїх батьків, але ж я не випоминаю це постійно, просто намагаюсь робити висновки.

В кожному з нас живе маленька дитина, незалежно від віку. Всередині Вас також. Це нормально, що ми повертаємося до своїх раннішніх почуттів і намангаємося виразити те, що не змогли зробити тоді. Так влаштована психіка і на цьому побудована психотерапія. Так, дідуся і бабусю не перевиховаєш, проте і не в цьому суть вираження його почуттів. Їх просто необхідно виразити, з ним просто необхідно розділити його біль, визнати що такі моменти були. Біль не проходить так швидко, це процес років, або навіть і цілого життя (якщо його не визнають і не дають виразити). Помітно, що зараз Ви несвідомо забороняєте робити сину те, що забороняєте робити собі - доторкнутися до своєї внутрішньої дитини. Співчуваю Вам.

цитата:

В принципі, не раз говорив, що може зїхати, але далі слів процес не доходить. Я не психолог, але це якимось чином патологнічна якась взаємодія - я з одного боку хочу, щоб він жив окремо, з іншого побоююсь цього, з його боку, мабуть теж є певні моменти

Зараз з сином Ви перебуваєте в симбіозі. Для того, щоб його розірвати, необхідно, щоб хтось зробив перший крок, але кожному з Вас страшно. Ви не можете відповідати за дії сина, проте можете відповідати за свої. Наприклад, піти на власну індивідуальну психотерапію і пропрацювати свою тривогу щодо цієї ситуації, щоб отримати ресурс для того, щоб підняти тему переїзду сина та бути послідовною у цьому процесі.

цитата:

Мене більше всього насторожує грубість - лексика по відношенню до мене - закрийся, що ти ісполняєш і т.д.

Так, неприємно, погоджуся. Але діти - це дзеркальне відображення батьків. Він має право на гнів, але має робити це конструктивно. Іноді ми не можемо це робити конструктивно, коли наші конструктивні слова просто не чують, тоді ми переходимо на "грубу силу". Ваш максимум - це визнавати гнів сина, говорити що Ви бачите, що він гнівається, але Вам боляче, коли він це робить таким чином і просити, щоб він це робити по-інакшому, а робити це лише йому. Крім цього, цікаво, як Ви починаєте сприймати себе, коли на Вас гніваються.

цитата:

Наразі він живе з нами, як мені все-таки себе вести, щоб покращити відносини

Відчувається шлях до відступу, щоб підтримати симбіоз :). Як спеціаліст, моя відповідь - піти на власну індивідуальну психотерапію.

цитата:

Дочка недавно приїздила додому, перед тим довго не була, так сказала - мама, таке враження, що він неадекватний, відправ його до психіатра

Сумно це читати. Ніхто не визнає його почуттів. Запам'ятайте - люди кричать, коли їх не чують.

Ответ отредактирован автором 26-11-2021 14:32:01

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 3 · 2021-11-26 15:04:20

цитата:

Складається враження, що йому подоаютьмся конфлікти, він не намагається їх уникати, а саме шукає.

Звісно він йде на конфлікти, адже це спосіб спарації. Знаєте, як у віці 3 р.- дитина починає на все гніватися,, з нітого з нічого бити маму ручками і ніжками і це також один із етапів вікового розвитку. Завдання мами - витримувати гнів дитини і співчувати їй, проте це не означає, що вона не має говорити їй про свої почуття у зв'язку з цією ситуацією. Дитина має навчитися саморегуляції. Він пішов у бунт.

цитата:

Щодо бабусі з дідусем, теж підкреслюю, що я його розумію, привожу приклади з свого дитинства.

На жаль, в деяких моментах, це може не підтримувати, а навпки, обезцінювати його переживання.

цитата:

Почуваюсь ображеною, останнім часом часто плачу, бо мене це вимотує психологічно, взагалі, я по життю боляче сприймаю. коли на мене гніваються

Про що Ваш біль?

цитата:

Вона сказала це, коли він її вивів з себе, спочатку довго кепкував з її нової зачіски, вона не реагувала, потім з її переконань, потім почав трясти її, коли вона пила чай і вона ним облилась. Перед тим він казав, що от сестра на його слова не ображається і таке враження, що миттево вирішив довести зворотнє.

Звісно, буо б добре, якби і Ваш син пішов на психотерапію, однак у Ваших силах лише запропонувати йому це, а вирішувати лише йому.

цитата:

Дохожу висновку, що це доцільно, я не справляюсь сама з ситуацією і морально пригнічена

Насправді, помітно, що Ви оцінюєте ситуацію адекватно і Ви молодець, що звернулися сюди на форум. Ви мотивована на зміни. Ви можете знайти спеціаліста онлайн і очно. Бажаю Вам у цьому удачі.

Ответ отредактирован автором 26-11-2021 15:06:29

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 4 · 2021-11-26 16:25:49

Доброго дня! Перечитала декілька разів те, що Ви написали... найскладніші проблеми - це проблеми сімейні. Бо люди пов'язані між собою, відкриті один одному душею, тому їх можна дуже боляче вдарити... Те, що відбувається з Вашим сином не є лише проблемою сьогодення, ця проблема накопичувалася дуже довго, можливо з самого дитинства... У його поведінці відчувається якесь гіпертрофоване бажання привернути до себе увагу... А те, що він робить боляче оточуючим, швидше за все - відлуння застарілого болю, який є в його душі і одними поясненнями такий біль не знімається... Окрім того, як на мене, проблема наіть глибша, ніж дитинство Вашого сина, а сягає Ваших стосунків з Вашими батьками "Щодо бабусі з дідусем - так, були в дитинстві проблемні моменти, так були не праві, але я намагаюсь переконати, що він наразі доросла людина, і не має жити дитячими образами. До того ж бабусю з дідусем не перевиховає, їм за 80 років, так, я теж маю певні образи на моїх батьків, але ж я не випоминаю це постійно, просто намагаюсь робити висновки."... Бо у цьому світі немає згорання проблеми за терміном давності... Мати та син - це єдине ціле, і все що не вирішено всередині мами, не вирішене і всередині сина... Знову ж таки, намагання щось змінити зовні не ефективне, тому що існує поняття глибинних травм та установок, яких ми не бачимо, але які насправді керують нашими почуттями та нашими діями.. І ще, які у Вас стосунки з батьком сина?

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 5 · 2021-11-26 17:06:51

цитата:

в цій конкретній ситуації чи взагалі?

І в цій і загалом.

цитата:

що в мене з дитинства певна психологічна травма,

Це та Ваша "внутрішня дитина" про яку я говорила Вам раніше. Саме тому, я б Вам рекомендувала варіант психотерпії. Тут і корінь вашої тривоги щодо сепарації сина.

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 6 · 2021-11-26 17:17:36

Оксана Сенченко (Львів) 26-11-2021 17:17:36

А чому ховаєте сльози від сина?

👍 рекоммендовать:

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 7 · 2021-11-26 17:40:16

цитата:

бо його це теж дратує, може посміюватись і вважає, що я роблю це, щоб привернути до себе увагу

У когось з Вашої сім'ї є схожа реакція на сльози? В такі моменти важливо, щоб Ви говорили про свої почуття, навіть якщо син це висміює. Говорити, що така поведінка ранить Вас.

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 8 · 2021-11-26 18:19:44

цитата:

в принципі,чоловік декілька разів говорив, що жіночі сльози це маніпуляція, не знаю, чи син це чув, але саме на мої сльози ніколи так не реагував

Поведінка дітей - це засвоєна поведінка від батьків (у Вашому випадку від чоловіка - рольової моделі). Поведінка відображає сенс слів чоловіка. Якщо чоловік вже казав такі лова, це вже означає, що у нього є відповідна установка, яка може проявлятися і невербально, а діти це дуже добре "зчитують".

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 9 · 2021-11-26 18:24:54

Дякую за доповнення! А які стосунки у Вас з Вашим чоловіком? Адже чомусь чоловік вважає, що жіночі сльози, то маніпуляція... Були якісь ситуації раніше? Та навіть виходячи з деяких доповнень, я ще більше впевнююсь у тому, що проблеми поведінки сина пов'язані з Вами та з Вашими перебільшеними очікуваннями... Ви пишете " в дитинстві мені одразу нагортались сльози на очі, якщо на мене хтось сварився чи підвищував голос. В ситуації з сином мені дуже хочеться теплих відносин, підтримки, доброго слова кінець кінцем, коли замість цього отримую хамство і гнів, тікаю, щоб ніхто не бачив і плачу, виникає бажання заснути і не прокринутись...". Тобто, якщо людина з дитинства була надміру залежна від реакцій близьких людей, коли емоційно "залипала" на рідних, весь час чогось від них очікувала, чого вони дати не змогли, так буває, коли чогось недоотримали від матері або батька. У Вашому випадку, швидше за все, недоотримали тепла від матері... А коли ми чогось недоотримуємо, тоді і недодаємо чогось вже власній дитині. А потім несвідомо цього чогось чекаємо від сина... А він дати не може, бо він син, а не батьки.... Такий собі ланцюжок, який самотужки розірвати практично неможливо, бо все заховане дуже глибоко... Саме тому Вам так важко і Ви відчуваєте себе безсилою, бо почуття не тільки з сьогодення...

Ответ отредактирован автором 26-11-2021 18:29:03

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 10 · 2021-11-26 19:00:58

Так інколи буває, що чогось недоотримавши, ми намагаємося все це віддати дітям з перебільшенням і... інколи дуже сильно перегинаємо палицю, аж до розбещення... Жінкам властиве більше турбуватися та любити саме синів, тим паче, якщо син, з Ваших слів був гіперактивним, емоційно неврівноваженим з дитинства... Щодо сина Ви раніше зверталися до психолога, поки він був маленький?

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 11 · 2021-11-26 19:52:11

Я все ж схиляюся до думки, що саме Вам потрібно розбиратися, по-перше, зі стосунками з мамою (адже образи дитячі мають властивість "застрягати" дуже глибоко на рівні установок і далі впливати вже на стосунки зі своїми дітьми) і друге, що дуже важливо, почати пропрацьовувати прийняття сина та зняття образ на нього... Тому я б Вам радила самій звернутися індивідуально до психолога....

хочу наладить отношения со взрослым сыном