"Дівчина в потягу" - екранізація однойменного відомого детективу Поли Хокінс. Книжку я не читала, а ось фільм був переглянутий з задоволенням, адже наштовхнув на роздуми.
Головна героїня - геть зруйнована особистість: це така собі алкоголічка-сталкер, яка не може примиритися із щасливим подружнім життям свого колишнього чоловіка.
Щодня вона проїздить повз його будинок на поїзді. А поруч спостерігає за ідеальною закоханою парою. Все б, може, так і продовжувалося, якби не зникнення чарівної білявки з сусіднього будинку...
Далі буду спойлерити. Чим приваблює цей фільм психолога, окрім відпочинку за переглядом детективу?
Дуже хорошим прикладом газлайтингу, на якому, по суті, тримається загадка-розгадка історії.
Газлайтинг - це форма психологічного насилля, під час якого агресор заперечує реальність жертви. Це заперечення фактів ("Цього не було"), це заперечення емоцій ("Тобі це здається") і акцент на тому, що з жертвою щось не так, аж до душевної хвороби.
З часом жертва починає опиратися в своїй особистій історії не на свої відчуття, чи то спогади, а на те, що їй говорить домінуюча над нею особистість.
Часто відбувається дивовижна ситуація для стороннього глядача: у парі є здорова конструктивна особистість, "дуже мила людина", а поруч з нею істеричний монстр. Справа в тому, що поруч з таким агресором дуже руйнується особистість.
Адже вибиваються підвалини нашого існування - опора на самого себе, свої відчуття.
Схожий процес відбувається у різноманітних сектах. Зокрема, на цьому побудоване вчення Рона Хаббарда. (Колись я цікавилися цією темою, читала спогади колишньої саєнтологині). Зокрема, психологічний контроль над особистістю забезпечується сесіями обов'язкового одітінгу (спілкування послідовника один на один з представником вищої ієрархічної ланки секти).
У психологічній практиці важливим є не нав'язування своїх установок і порад клієнту. Коли нетерапевтований психолог намагається перекласти на клієнта свою картину світу, у мене виникає асоціація, що психологічний сеанс перетворюється на сеанс сектантського одітінгу.
Звісно, це спрощений підхід, який має свої нюанси. Але головна теза сьогодні - слухай себе, довіряй собі.
Зрозуміло, що глянцевий фасад важко тримати завжди бездоганним, темна сторона особистості раз по раз проступає крізь соціальну маску. І у фільмі саме це стало тим ключем, який дозволив головній героїні не тільки розгадати загадку вбивства, а й повернути саму себе.
