Кризис или конец, как быть ?
Анастасия Владимировна Тарадай (Днепр) 16-07-2021 10:24:49 |
Здравствуйте.
Как вы пробовали поговорить с мч? Рассказать что видите? Обращались ли к семейному психологу? |
Наталья Викторовна Луценко (Миргород) 16-07-2021 10:30:17 |
Добрый день.
Думаю, настоящая проблема в том, что вы изначально неправильно выстроили отношения. В норме люди сначала встречаются, узнают друг друга. Мужчина начинает сильно желать получить эту женщину, совершает ради неё поступки, потом женится. В браке обретает секс, комфорт, поддержку женщины и, самое главное, мотивацию вместе с уже женой добиваться новых вершин- покупать совместное имущество, воспитывать совместных детей... В вашем же случае, мч получил секс и прочие удобства, особо не напрягаясь, не завоёвывая вас и не беря за вас на себя ответственность. Естественно, будучи "в отношениях с мч", а не в браке с мужем, у вас потихоньку начался невроз, переросший в недовольство по отношению к мч. В то же время мужчина начал остывать, ему теперь , скорее всего, просто скучно, особой мотивации выкладываться ради вас нет. цитата:
Люблю и хочу все сохранить, верю в счастливое продолжение. Посмотрите лекции по семейной психологии https://www.youtube.com/watch?v=wDYwe_xlMvY |
Владимир Анатольевич Тарасенко (Запорожье) 16-07-2021 10:47:51 |
2
Наталія Крилова Здравствуйте, Ivona! цитата:
Хочу вернуть как было, а оно никак. цитата:
Мне хочется второго - (спрашивать, выяснять, выражать недовольство и тд) ? цитата:
Продолжать ли просто жить, общаться, наблюдать цитата:
Люблю и хочу все сохранить, верю в счастливое продолжение. |
16-07-2021 10:52:12Дополнение от автора |
Анастасия, добрый день. Да, за все это время было несколько попыток разговорить его. "я вот вижу, что все не так, давай поговорим" - "да, не так, я сам не знаю что, можно попозже это обсудить, мне как-то нехорошо" - "хорошо, это связано со мной" - "не знаю, нет". Позже: "давай поговорим" - "да все хорошо у меня с настроением". Все, закончили. Потом "мне кажется, ты не хочешь меня трогать, меня это пугает" - "меня тоже, кажется". После этого разговора я расплакалась (не сразу же, я тогда плакала весь вечер, он заметил и попросил не расстраиваться со словами "ну все же хорошо, а тут одно нехорошо, а ты расстраиваешься"). Потом "слушай, ты меня любишь ?" - "_пауза_да" (не злоупотребляла, но несколько раз сама спрашивала). Последний месяц молчу. Мне кажется, он избегает общения на тему отношений и неумело притворяется, что с настроением у него все отлично но я это замечаю. Все эти разговоры растянуты во времени и пережили и те самые неожиданные взлеты. К семейному психологу не обращалась. В моем вопросе это как раз про форсирование событий, пока не знаю, как себя вести. Честно, хочется выяснить, хочется спокойного обсуждения (я на него не злюсь совершенно) и искренности. Но я боюсь плохого исхода. Что-то мне подсказывает, что если я начну давить, заставлять (а именно так я себя и ощущаю, когда завожу такие разговоры), то у меня не будет шансов. |
16-07-2021 11:03:13Дополнение от автора |
Владимир, спасибо! Да, конечно, это я так сформулировала, просто для меня сейчас и в моем письме "как было" - это означает любовь, нежность, страсть, ощущение стабильности и комфорта, положительные эмоции и так далее. Мы уже пережили тот самый букетно-конфетный период еще до того, как съехались, я с ним легко и с пониманием простилась. На смену тогда пришли более крепкие и даже более эмоциональные отношения, поэтому я только за рост. Да, уже 2 раза написала, что не вижу смысла давить и не хочу. Но и жить без баланса и уверенности тоже сложно и, как мне казалось, неправильно. Я ощущаю ресурсы и готовность подождать, но все же терзаю себя размышлениями вроде "может, есть какие-то правильно подобранные слова, чтобы вырулить в хорошее, а то вдруг это все затянется и без моего участия будет хуже". |
Анастасия Владимировна Тарадай (Днепр) 16-07-2021 11:12:00 |
1
То, что вы осознаете свое давление на мужа - огромное достижение, хоть и неприятное. Именно это осознание дает вам возможность контролировать хотя бы частично это давление. Обычно такое давление проистекает из дефицитов в раннем детстве, поэтому в переписке едва ли возможно с ним что-то сделать. Я бы рекомендовала вам обратиться за помощью на психотерапию. Вместе с психотерапевтом вы сможете начать более подробно изучать и осознавать механизм вашего давления, понять эмоции и потребности, которые за ним стоят и научится удовлетворять эти потребности самостоятельно, не требуя этого от мужа. Ответ отредактирован автором 16-07-2021 11:13:50 |
16-07-2021 11:35:24Дополнение от автора |
Анастасия, Вы правы. Родители меня просто тиранили в детстве, они не любили меня просто так, за хорошие оценки только. И друг друга тоже контролировали. Я жила с мыслью, что у меня так не будет. И вот тогда я начала себя вести именно так, как они. Самостоятельно что-то проработала, по крайней мере ко мне вернулась осознанность, что я так не хочу и это плохо для меня в первую очередь. Но сейчас я не хочу менять поведение мужчины, я хочу только понимать, мне больно от того, что он прячет обиды и не высказывает напрямую все плохое, закрывается и держит в себе. Но, наверное, понимание ситуации от А до Я и есть контроль над ней, к чему я и стремлюсь. И принять его сейчас со всеми недомолвками, нежеланием и отсутствием энтузиазма, смириться с тем, что пока он не готов делиться информацией и имеет на это право - и будет лучшим решением, хоть и сложным. |
Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) 16-07-2021 12:44:46 |
Очень здорово, что вы смогли критично взглянуть на свое поведение, проанализировать его и начать меняться. Но стоит помнить, что в отношениях всегда двое участвуют. И важно, чтобы и МЧ прикладывал усилия к тому, чтобы ваши отношения развивались и были гармоничными.
Вы пишите, что не злитесь на МЧ. А какие чувства испытываете? Как вам с тем, что вы смогли проделать работу над собой, изменить свое поведение, но в ответ вы не можете обсудить что происходит с вашими отношениями? Что бы вы хотели получиться от МЧ сейчас? |
16-07-2021 15:03:18Дополнение от автора |
Валентина, спасибо за ответ. Чувства разные. В основном положительные, конечно, иначе зачем все это затевать. И все негативное - это в большей степени отражение, я перенимаю все, сопереживаю ему. Вот ему грустно, неловко со мной - и мне тоже грустно и неловко. В плюс к этому - беспокойство и страх (а вдруг он меня не любит, а вдруг мы не помиримся, что же буде завтра....), интерес к проблеме, замешательство (все же вроде должно быть хорошо, мы не ссоримся, в чем же тогда дело). Я не знаю, как описать это чувство словами, но вот когда я погружаюсь в негативные мысли, то хочется делать, бежать, говорить, хотя бы просто двигаться.
цитата:
Как вам с тем, что вы смогли проделать работу над собой, изменить свое поведение, но в ответ вы не можете обсудить что происходит с вашими отношениями? Что бы хотела получить - да любовь, без вот этих сомнений и терзаний, к которой я привыкла. Искреннюю, с настоящим притяжением, уверенность в "завтра". Это просто мои желания, само собой, ничего из этого требовать я не могу. |
Алла Григорівна Веленко (Київ) 16-07-2021 15:46:42 |
Доброго дня! Ваша ситуація тепер - це сукупність багатьох факторів. Від дитячих травм у стосунках з батьками та батьківських моделей поведінки, що перейнялися підсвідомо в дитинстві до неправильно вибудованих стосунків первинно з коханим. Ви пишете "Родители меня просто тиранили в детстве, они не любили меня просто так, за хорошие оценки только. И друг друга тоже контролировали. Я жила с мыслью, что у меня так не будет. И вот тогда я начала себя вести именно так, как они. Самостоятельно что-то проработала, по крайней мере ко мне вернулась осознанность, что я так не хочу и это плохо для меня в первую очередь..." Усвідомлення своїх дій - це чудово! Але, на превеликий жаль, лише одним усвідомленням як непотрібно себе поводити, ні дитячі травми (які присутні, як на мій погляд), ні батьківські моделі поведінки, ні внутрішні установки не "знімаються". Окрім того, якщо присутні глибинні образи на батьків (а вони швидше за все є, просто зачасти ми їх "приховуємо" навіть від себе), вони починають свою руйнівну дію, коли ми намагаємося створити власну родину. І чим більше є критики, образи, презирства, притамованого гніву тощо, тим швидше ми поводимо себе так само як мама або тато поводили себе з нами - це аксіома стосунків. І те, що Ви почали зараз намагатися відсторонюватися від коханого, не "нависати" над ним, як на мене, тільки проміжний етап. Адже глобально проблема аж ніяк не вирішена. І це може спровокувати ефект закритого киплячого чайнику, як, до речі, у Вас вже сталося у локдаун. Емоціїї накопичуються і якщо ми не вміємо їх трансформувати, вибухають з неочікуваною новою силою. Як на мене, щоб вийти на етап побудови відновлених глибоких емоційних стосунків з чоловіком, потрібно спершу обов'язково "пропрацювати" стосунки з батьками. Адже, батько та мама - це базис, на якому будується все наше життя. Неможливо вибудувати щось міцне, якщо дуже хиткий фундамент. А вже після "перезавантаження" свого дитинства, можна починати розбиратися в стосунках з чоловіком. Ви пишете, що батьки "И друг друга тоже контролировали", а отже, швидше за все, в їх стосунках була присутня агресія, нехай навіть у латентній формі. Дитина "несе" у собі всі "надбання" батьків.... Наші близькі люди, у Вашому випадку, чоловік, реагують не на нашу зовнішню поведінку, а на наш внутрішній стан. Якщо "непропрацьовані" стосунки з батьками, керують дорослою дитиною родові програми. Тобто, Ваш чоловік вже може реагувати не на Вас конкретно як на особистість, а на Ваші внутрішні батьківські установки. Звідси і такі поведінкові перепади коханого: сьогодні кохає, завтра - не дуже... І ще... Те, що Ви первинно пішли на громадянський шлюб, ще не означає, що тепер не можна спробувати все виправити і перейти до офіційного шлюбу з взяттям відповідальності за стосунки чоловіком на себе. Просто цей шлях може бути більш тривалішим. Тобто, потребує більшої жіночої "майстерності", а отже елементарних знань, як себе правильно поводити. Одним відстороненням вже не обійтися. Це конкретні знання про природу чоловіка та жінки, та як насправді будуються міцні стосунки... певне, якщо Ви дійсно вже готові серйозно все змінити у своєму житті...
|
16-07-2021 17:03:05Дополнение от автора |
Алла, дякую Вам за відповідь.
цитата:
Тобто, Ваш чоловік вже може реагувати не на Вас конкретно як на особистість, а на Ваші внутрішні батьківські установки. Звідси і такі поведінкові перепади коханого: сьогодні кохає, завтра - не дуже... Я не написала чомусь, але ще дуже показовими є ситуації, коли я знаходжусь в поганому настрої або за особистими причинами, або через наш взаємозв'язок (наприклад, якась побутова ситуація або протилежний погляд на якусь проблему). Раніше він був першим, хто йшов на контакт, бажав говорити і вирішувати все і скоріше, навіть якщо був не згоден, навіть якщо я була винною. Головне було - щоб все пройшло і було добре. Тепер - ні. Якщо я не підійду, не скажу, то нічого не буде у більшості випадків. Дуже переймаєсь за це. Тому й бачу різницю. У той час я переймалась без причини, контролювала без причини, тепер мої переживання - це не просто бзик, "от я так хочу, роби отак", я бачу реальну проблему. Я не проти переходу стосунків в офіційні, але це не те, чим зараз треба займатися, мені здається. Для мене і для нього це серйозний крок (говорили про це не раз, ще давно), а зараз я наче по тонкому льоду ходжу і не знаю, що він там собі надумав, чому так до мене відноситься, не думаю, що це є той час, коли треба взагалі піднімати цю тему. |
Алла Григорівна Веленко (Київ) 16-07-2021 17:56:11 |
Дякую Вам за щирість! Так влаштоване життя, що ми не завжди можемо побачити в своїх сімейних стосунках ті стосунки, які були між нашими батьками та у стосунках "батьки-дитина". Ви пишете"Родители меня просто тиранили в детстве, они не любили меня просто так, за хорошие оценки только. И друг друга тоже контролировали. Я жила с мыслью, что у меня так не будет. И вот тогда я начала себя вести именно так, как они". А потім пишете "Раніше він був першим, хто йшов на контакт, бажав говорити і вирішувати все і скоріше, навіть якщо був не згоден, навіть якщо я була винною. Головне було - щоб все пройшло і було добре. Тепер - ні. Якщо я не підійду, не скажу, то нічого не буде у більшості випадків". Як правило, у своєму житті ми обираємо тих, хто співпадає з нами "кармічними проблемами". Тобто, користується підсвідомо схожими сценаріями (Це окрема тема). І якщо, наприклад, у батьків або у стосунках "батьки-дитина" була схема "жертва або той, хто залежний, той хто очікує - тиран або маніпулятор або той, хто дає", та ж сама схема, як правило, спрацьовує і в дорослому житті дитини. Тобто, спершу Ваш чоловік перебував у ролі того, хто очікує, у ролі "залежного". То тепер "терези" гойднулися і вже Ви опинилися у такій ролі. І так може повторюватися багаторазово протягом життя однієї пари, аж до тих пір, поки не буде "перервана" ота сама родова програма або змінена ота сама батьківська модель поведінки. Саме це я і мала на увазі, коли говорила, що Ваш чоловік реагує не конкретно на Вас, а на Ваші підсвідомі установки... І ще, говорячи про серйозність стосунків, я не мала на увазі термінове форсування теми офіційності шлюбу (Я була впевнена, що ви якраз і перебуваєте у офіційному шлюбі) Серйозність стосунків - це перехід на рівень душевної близькості, коли є прийняття безумовне людини такою як вона є, без претензій та образ. Але при цьому і є вміння близьку людину правильно виховувати.На превеликий жаль, таких знань якраз Вам і не вистачає. Хоча, якщо вже пішла мова про це: офіційність шлюбу - це одна з умов такої близькості. Бо жінка потребує відчуття захищеності. А таке відчуття неможливо мати без прийняття на себе відповідальності повної чоловіка за родину, яке дає отой самий штамп у паспорті. Це як ініціація, як певний ритуал прийняття на себе нової ролі. Це як перетин певного рубікону для представника сильної статі. Це дуже важливий психо-емоційний фактор...
|
16-07-2021 19:39:22Дополнение от автора |
Алла, я Вам дуже вдячна. Дійсно, прокидається іноді щось від батьків, а я це просто блокую. А так не має бути, треба розбирати це глибше. Щодо терезів трохи не згодна. Все ж я не перебувала тоді у стані такої байдужості навіть після сварок. І після сварки я мовчала максимум півдня, і майже відразу після примирення ми спілкувались, цілувались і взагалі все було чудово. Тепер ми не помінялись місцями, це зовсім інший випадок. Але все ж зараз, саме тут я хочу почути чи варто у такій ситуації діяти якось, окрім власної терапії ? Чи треба взаємодіяти з чоловіком або ж залишити його у спокої з його думками та сумнівами ? І чи є щось, що може допомогти у такому переломному моменті ? Щодо вербальних вибачень я зробила все, мабуть. Інколи роблю щось сама - обіймаю, можу навіть покрутитись у білизні просто, щоб показатись. Зустрічаю лише посмішку. Мені здається, що цього робити не треба, але тоді ми взагалі будемо лише спілкуватись на цікаві теми, будемо дружньо гуляти та допомагати один одному, ну і все. Чи це і є правильний підхід ? Не нав'язуватись і дати йому самому діяти, як він хоче ? |
Алла Григорівна Веленко (Київ) 16-07-2021 22:25:11 |
Можна згоджуватися чи не згоджуватися, але життя має певні закономірності, які просто час від часу проявляються. Терези у стосунках - це зовсім не обов'язково абсолютно точне повторення. Це можуть бути лише натяки на схожість, але саму суть це абсолютно не змінює. Тут і зараз я можу Вам сказати, що всі Ваші намагання без глибинних внутрішніх змін змінити кардинально щось у стосунках - не дуже сильна надія. Адже, повторюю ще раз, наші близькі реагують не на те, що ми робимо зовні, хоча і це має значення, а на те, що ми транслюємо внутрішньо. Можна тисячі разів посміхатися, намагатися якось змінити зовнішність, але "Інколи роблю щось сама - обіймаю, можу навіть покрутитись у білизні просто, щоб показатись. Зустрічаю лише посмішку...". Він реагує на те, що у Вас всередині... Чесно самій собі признайтеся, що там у Вас? Безкорисливе кохання? Повне прийняття коханого таким як він є? Чи все ж образи, гнів, тривога, претензії... Це і є відповідь на Ваші запитання... Вирішувати Вам
|
Владимир Анатольевич Тарасенко (Запорожье) 17-07-2021 09:23:19 |
цитата:
Да, уже 2 раза написала, что не вижу смысла давить и не хочу. Но и жить без баланса и уверенности тоже сложно и, как мне казалось, неправильно. Я ощущаю ресурсы и готовность подождать, но все же терзаю себя размышлениями вроде "может, есть какие-то правильно подобранные слова, чтобы вырулить в хорошее, а то вдруг это все затянется и без моего участия будет хуже". Что касается "терзания себя размышлениями..." В этом действии чувствуется неудовлетворенность и агрессия к самой себе и опосредованно к МЧ. Ну, как же иначе?! Такое болезненное переживание своей беспомощности (через закрытость и непонятность для Вас поведения МЧ) в том, чтобы получить "баланс и уверенность", обязательно будет считываться им как упрек. Вы это осознаете? Думаю, что и слова, которых Вы ищите и пока не находите, и само Ваше поведение будут органичными ситуации, когда будете органичны Вы. Когда сможете быть в контакте со всеми полюсами своих желаний и настроений. Когда перестанете искать невозможного - совершенства в возможности, влияя на близкого человека, получить СВОЕ. Мы всего лишь люди, не боги. Можем ошибаться и прощать себе эти ошибки. Можем быть несовершенными. Можем не пытаться переделывать другого. Можем с ним идти рядом, сознавая зачем и куда идем. |
![]() |
|
Наши психологи
Похожие онлайн консультации