Що заважало Вам відповісти на дзвінок колеги? Що страшного могло відбутися, якщо б відповіли?

І що заважає обговорити ситуацію особисто з тим колегою і порефлексувати над своїми емоціями при цьому?

Маю на увазі, відслідковувати свої емоції під час живого спілкування з людиною, якщо воно звісно станеться. Наскільки Вам з людиною комфортно, чи є відчуття довіри та розкутості у спілкуванні, чи є бажання познайомитися ближче, тощо.

Щоб зрозуміти подобається чи ні, потрібно дізнатися людину краще (якщо є таке бажання).

А якщо є пістави вважати, що Вам не вистачає уваги, важливо дослідити, коли цей дефіцит уваги з*явився, за яких обставин, та як його можна поповнити самостійно, спираючись на ті ресурси що у Вас є.

Але на мою думку тут на першому плані саме уникання контакту через певні страхи. Це може бути страх близькості, страх визначеності (бо дати чітку відмову - значить втратити можливість знайомства, а дати чітку згоду - ніби до чогось зобов'язує), але краще Ви зможете відповісти, чого саме боїтеся.

Уточніть, будь ласка, паршиво - це про що? Можливо, шкодуєте?

От через усе це варто зібрати до купи власні наміри, бажання, потреби і дійти якогось висновку - ви відкриті до стосунків або "одягли на себе сукню монашки"?

Здається, перекладаєте важливу частку відповідальності на інших, ніби вони мають знати вас краще, ніж ви сама.

Погодьтесь - є відмінність між "я не готова" і "я злякалась повторення".
Спробуйте дати собі відповідь - до якого полюсу я ближче?

И эта та часть, которую хорошо бы разобрать, потому что, рано или поздно, вы захотите отношений, но этот страх будет мешать вам.

Другой город это всегда про то, что кто-то из пары бросает все и переезжает. Это не так просто, поэтому важно думать наперед про то, а готова ли я, а надо ли это мне.

Плюс неудачные отношения на работе не лучшим образом могут сказаться на работе.

Аби переконатись, складеться чи ні, потрібно ризикнути і спробувати(!) При цьому не бездумно, із закритими очима. А поступово і свідомо, відчуваючи, що несе в собі кожен крок назустріч.

Вам може бути в нагоді діалог з психологом. Точно не разовий, а хоча б кілька зустрічей, аби розібрались і повірили в себе.

По поводу терапии раз в неделю, то даже где-то на улице, в укромном месте тоже будет ок.

Ведь даже сейчас можно написать мужчине и сказать, что смутились, растерялись, потому так и сухо отвечали. И это будет ок вполне - мы все люди)

По поводу терапии раз в неделю, то даже где-то на улице, в укромном месте тоже будет ок.

Ведь даже сейчас можно написать мужчине и сказать, что смутились, растерялись, потому так и сухо отвечали. И это будет ок вполне - мы все люди)

Вибачте, що втручаюсь в розмову з іншим психологом

Стосовно "морочити голову психологу", "проблемна клієнтка", "під мене доведеться підлаштовуватися" - це радше схоже на проєкцію Ваших стосунків з іншими людьми, де Ви можете почувати себе обтяжливою.

вы пишите, что записали себя в старые девы, но мужчина вызвал желание семьи. И тут два важных момента. 1) Разобрать и прожить тот опыт и те установки, переживания, которые вызвали у вас мысли про старую деву

Вы, похоже, стараетесь предугадать реакции, спрогнозировать поведение другого. И мне здесь про безопасность. Возможно я ошибаюсь, но выглядит так, как будто вы наперед прописываете сценарий, как и что будет в отношениях.

По поводу психотерапии, то тут скорее ваше желание и продумать наперед про то, где будет терапия.

Говорю сейчас как клиент, который 5 месяцев онлайн была на терапии на улице - то в беседке возле дома, то где-то на лавочке в кустах)) при этом это было в промежутке с января по май. Я просто приняла тот факт, что дома нет возможности, а терапия мне нужна и моя ответственность найти место.

Я просто приняла тот факт, что дома нет возможности, а терапия мне нужна и моя ответственность найти место.

Як на мене, я пам'ятаю Ваше попереднє звернення на сайті.

І судячи з того, як Ви намагаєтеся бути максимально зручною всім, окрім самої себе, починати потрібно терапію саме зі стосунків з батьками.

Тому основне - це не питання, де саме проводити онлайн зустрічі (як варіант, після роботи, коли всі підуть вже додому), а чи Ви дійсно вже хочете ВСЕ змінити в своєму житті?

Насправді, бажання змінювати себе та своє життя приходить тоді, коли ми наповнені силами і коли зона звичного комфорту починає на нас "давити".

судячи з усього, Ви всі свої сили залишаєте на роботі та в стосунках з рідними, яких влаштовує, що Ви живете "при них"

Уточніть, будь ласка, паршиво - це про що? Можливо, шкодуєте?

Знаєте, насправді, найскладніше змінювати те, до чого прийшлося дуже довго пристосовуватися. Як от, дитина, яка змушена підлаштовуватися під батьків.

І якщо вчасно їй не вдається сепаруватися від них, це переростає в застарілу звичку, от у те саме болото, про яке Ви з таким болем і написали...

Насправді, в цьому житті немає жодної випадковості. Тому жодна людина ніколи просто так не з'являється в нашому житті. В таких випадках починають діяти певні закономірності, про які ми навіть і не здогадуємося. Як от, нова людина, чоловік, з'являється тоді, коли внутрішньо ми вже напоготові, хоча ще поки і не наважилися іти... Ця людина діє, як певний тригер чи стимул, який змушує нас починати, бодай, ворушитися.

До чого це я? Насправді, було б бажання, а Всесвіт вже потурбується про все інше.

Любе наше рішення є правильним на той момент, коли ми його приймаємо.
Чому? Тому, що приймаємо його відповідно тому досвіду, який є. Тобто, на той момент Ви і не могли вчинити по іншому, от і все. Бо ще не знали, що через тиждень пошкодуєте. Тому зараз звинувачувати себе в чомусь не просто безглуздо, а ще й шкідливо. Бо почуття провини стане забирати ті сили, яких і так небагато залишилося.

скажу Вам абсолютно впевнено. Якщо б то був ВАШ чоловік, він би так легко не заспокоївся від Вашої відповіді, а почав здійснювати ще й інші спроби... Тому, як говорять "Мавр зробив свою справу і Мавр може іти"

Тобто, його невидима місія заключалася в тому, щоб Вас розворушити і змусити шукати відповіді та вихід із того, що вже склалося.

Тобто, його невидима місія заключалася в тому, щоб Вас розворушити і змусити шукати відповіді та вихід із того, що вже склалося.

І ще. Судячи з того, що Ви пишете про попередні, юнацькі стосунки, Ви дуже прив'язлива, одразу "залипаєте" на людині.

Тому, на початок, спробуйте відчути себе як душу. Адже, душа вільна, легка, радісна і ні до чого і кого не прив'язується, бо вона мандрівник і мандрує з життя в життя, отримуючи лише насолоду від якоїсь чергової зустрічі. Буде цікаво отримати Ваш зворотній зв'язок щодо цієї невеличкої практики. Дякую

"Як переключитися на себе, і зажити своїм спокійним холостяцьким життям, як і раніше?"
Спробуйте в уяві покласти своє життя на свої долоні. Відчуйте усю глибину цього моменту і власну відповідальність за нього. Відчуйте, яку турботу і обережність маєте проявити, аби не впустити його на землю, аби врятувати, щоби не розбилося на друзки...

Повертаючись до "холостяцького життя", хочу запитати, а що в ньому, насправді, гарного, красивого, непересічного? Безпечно, але в якому сенсі? Бо немає ризику і хвилювання?
А що є?
За що в ньому, дійсно, варто триматись?
Можливо, слово "існування" більше підійде, адже краще виражає суть?

Можливо, слово "існування" більше підійде, адже краще виражає суть?

Почніть реально працювати над собою, відкиньте страхи та сумніви щодо "незнаюдеможнапроводити зустрічі з психологом" і життя саме Вам вкаже найкращий для вас шлях.

А от щодо легкості душі, думаю, я мала на увазі дещо інше...
Я писала про легкість не відносно нього, а загалом.

Ось тут криється дуже розповсюджена помилка. Життя не складається, його складає сама людина(!)

Знову невірний хід думок, напевно, звичний для вас. Тому про інший підхід у вас навіть не йдеться.

Насправді ж, ви маєте проживати своє життя, а не бітьки - проживати ваше(!)

Ймовірно, він і не з'являвся. бо ви не були налаштовані на зустріч. Були зачинені.

Отже доросла за віком дочка, на жаль, залишалась у стані цілком залежної дитини.

Передусім, на мою думку, вам бракує віри у себе.

Что замечаю из вашего рассказа:
1) Вы по какой-то причине решили, что отношения для вас это больше неприятностей, чем удовольствия. Т этот момент важно изучить. Вы пишите, что в семье нет разводов, но для того, чтобы на уровне переживаний для себя запомнить, что отношения=небезопасность/боль/неприятные чувства/отвержение и тп не нужно наблюдать разводов. Ребенок, взаимодействуя с родителями, это считывает и так.

Вы пишите, что мужчина как будто ваш выход из болота. И тут такой момент - важно сделать так, чтобы ваша жизнь не была болотом независимо от того, есть у вас партнер или нет.

И тут важно понимать, что это теперь ваша ответственность и ваш выбор. Родители не будут радостно хлопать в ладоши и приветствовать вашу идею отделиться. Это удобно и выгодно им, чтобы вы не отделились.

На моей страничке есть пару статей про сепарацию, почитайте, там подробно описано, что это, зачем и как происходит.