Я зі школи в 16 цікавилась одним хлопцем, він був молодший за мене на два роки, сподобався бо здавалось, він єдиний хто мене зрозуміє, хто мав б зі мною щось спільне в інтересах та думках, також притягувала його холодність та закритість чомусь, хотілось йому сподобатись та зацікавити, проте як так і не наважилась з ним познайомитись через відсутність можливості та що про це всі взнають, тому особисто не спілкувалися. Не знаю, чи була я закохана в нього, але переживань було багато. Йшли роки, були різні хлопці в оточенні, з ними не складалося, і я знову думками поверталася до нього, постійно зациклюючись до таких моментів, що категорично соромилася ходити вільно по вулиці, щоб він мене не побачив, чомусь боялася показатися йому смішною чи він щось побачить не те в мені, і я взагалі трясуся як бачу його, просто обливаюсь кипʼятком зсередини. До нього більше якісь негативні та емоційні почуття, страждання та страх, навʼязливий стан, тому що завжди його бачила з дівчатами. Згодом я познайомилася з другим хлопцем, в нас почалися відносини, все йшло добре, я вкладала сили в ці стосунки, жила цим хлопцем, але паралельно вічно було відчуття, що ніхто мене так не зрозуміє як там той, що з ним буде найкраще, і так постійно я багатьом відмовляла хлопцям, бо вічно себе налаштовую що ніхто таким не буде, як він, що всі поверхневі, а він глибока особистість. І мене нагнітає, що ця людина просто ніби не дає мені жити та будувати життя особисте, тому що в голові постійно, ніби тільки він той самий для мене, і навіть я зараз з іншим хлопцем, і деколи я просто відчуваю провину що я думаю про іншого весь час, що я прокручую в голові думки, що я вже навіть не розумію, чи маю почуття до того зі школи чи ні, чи я себе накручую, що я ж зустрічаюсь з іншим, але чому деколи так тягне і згадую іншого, я дуже за це себе картаю, бо завжди вірна та ніколи по сторонам не ходжу, і наче нинішнього хлопця люблю і боюсь втратити, і він мене дуже любить і цінує, в нас спокійні відносини. Правда ми на відстані, він весь час в роботі, не часто спілкуємось, і мало є про що говорити зараз, наче стосунки ослаблені, але я завжди з ним і його ціную, але чомусь постійно думаю про іншого. Мене це нагнітає і не розумію чому так, і чи нормально взагалі що я думаю про минулого, і що хочеться бачити його і ніби щось сказати, що не могла ніколи.
|