Психолог онлайн бесплатно

Я сейчас в состоянии полного шока и непонимания что делать
У меня с момента когда я поступила в колледж по профессии музыканта появилось отношение к учебе как к источнику вечной тревоги,мне постоянно казалось что я делаю недостаточно и что мне нужно уделять всё свободное время,чтобы стать достойной пианисткой, потому что я столкнулась с конкуренцией и чувством того,что я могу быть в чем-то хуже других а не как в школе-одной из лучших,если не самой лучшей и старательной,но в колледже нашлись ребята посильнее и мне это очень не давало покоя,особенно вначале.
Потом я к концу первого курса переключилась на отношения,потому что из-за зацикленности на своей успешности и того,что я делаю недостаточно,я потеряла парня и не смогла это перенести,в итоге источником тревоги стали отношения. До конца колледжа я часто то бралась,то срывалась в плане учёбы,очень часто влияло чувство стабильности в отношениях,а его никогда не было,и расставаясь и была в вечном поиске парней,и пока не успокаивалась по этой теме за остальное я браться не могла. Сейчас я на пике своего упадка, учусь на втором курсе консерватории дистанционно и я просто в шоке,как я сильно ослабла за год. Я буквально с начала весны не могла себя усадить за инструмент,было отвращение и ощущение того,что мне это просто не надо. А чтобы не мучиться от тревог я с головой сбегала в отношения,но раньше они скорее вдохновляли,а щас вообще ноль эффекта,даже если всё хорошо.
В итоге я дотянула до дня экзамена с надеждой что моя тревога стихнет и я начну заниматься.
В итоге этого не случилась,а за день до экзамена я не смогла выучить всё что не учила до этого и записать достойный результат.
В итоге я в день экзамена встала чтобы ещё раз попытаться, хоть и срок просран, но... случилось что-то странное. У меня началась паника резко,и я начала чувствовать страх,мысли в духе "лучше бы я покончила с собой раньше,когда было не так всё запущено, я не переживу этот позор,зачем я живу,зачем меня родили, я хочу куда-то исчезнутт"
А потом ещё мысли о том,что со мной происходило последние 3 месяца и то как я сходила с ума из-за отношения и только об этом и думала. У меня началась паника и чувство беспомощности и ничтожности, я начала рыдать и меня вырвало.
Теперь я вообще не вижу ни в чем смысла,и мне хочется чтобв меня просто отчислили и забыли. Мне просто этот позор не нужен. Я с этим не смогу жить.

Зараз я живу в США.
Вся моя родина вирішила емігрувати в США через війну в Україні, спочатку поїхав брат, а за ним мали поїхати ми всі. Ця новина стала для мене катастрофою, оскільки моє життя тільки налагодилось - я повернулась до навчання та знайшла собі хлопця, з яким в нас були чудові здорові стосунки, я отримала щастя, про яке і не мріяла. Але батьки наполягали, щоб я їхала з ними, оскільки ми зустрічались неповний рік і вони переживали що в разі розставання я залишусь одна. Були скандали, сльози, моральні зриви, хотілось померти, бо фактично я стояла перед вибором - або родина, або хлопець. Та я вирішила залишитись і будувати свою сім'ю, ніхто мене в цьому не підтримав, навіть сам хлопець. Тоді я вирішила подавати документи на Америку, але залишитись з ним на 3 місяці, подивитись чи ми зживаємось і чи варте воно того.
Ми жили на квартирі моїх батьків, я не працювала бо готувалась до захисту диплому. Хлопець не оплачував комуналку, продукти були практично 50 на 50 (він платив тільки коли ми були разом), я користувалась своїми збереженнями, чого мені не вистачало навіть на побут, а собі ж я купляла все саме дешеве. В хлопця є дитина, тому ми 2 рази на тиждень брали її і жили в нього вдома, я кожен раз збирала свої речі туди, це було незручно, адже там холодно і часто не було світла.
Хлопець відповідальний щодо дитини, але на мою думку навіть надто, оскільки оплачує не тільки аліменти, але й скидає половину всього що купляє дитині мама, бере його і дарує дорогі подарунки (типу телефон, дитячий мотоцикл і т д). Вже тоді я задумалась чи варто розраховувати на сім'ю з ним, якщо в нього так розставлені приоритети (я не проти всього цього, але повинна бути межа)
Потім я поїхала в США. Я вже тут рік, моя родина не збирається повертатись, а поїхати звідси = не бачити їх роками, а може вже і ніколи. Як щодо повернення? Я боюсь, адже бачу що відповідальність хлопець брати на себе не хоче, а дивитись на те, як я десь на далекому плані теж так собі жертва. До того ж не мати іншого вибору.
Наші стосунки погіршились на відстані, частіше сваримось, і він не хоче дітей на майбутнє спільних і постійно говорить різні речі (то він не проти цього бо я хочу, то каже що сімейне життя - не для нього)
Морально я не витримую і вже кілька місяців роздумую щодо самогубства, хоч і розумію що це - не вихід. Але я не можу так жити - під наглядом і гіперопікою батьків, і повертатись мені нікуди.
Боюсь, що я просто не витримаю в один із морально тяжких днів і зроблю цю помилку...

Я напевно складно сформулювала питання, але воно по-справжньому описує те до чого я прийшла. Трохи передісторії: коли я була в другому або третьому класі мене почали булити, я не пам\'ятаю чому через те що постійно приходила додому і била себе, і мріяла про те, щоб я те забула, але це я пам\'ятаю. Коли я була в 4 класі в мене померла мати, я точно не знаю, можливо через рак крові, нам ніхто не пояснював, чому перед цим її тримали в лікарні пів року, а потім через що вона померла, висновки щодо її смерті я зробила на похоронах коли сусіди говорили, а я почула. Перші рік чи півтора, тато пив, постійно, він постійно був вдома червоний та п\'яний, тоді нас з сестрою захищав брат, а згодом тато перестав пити та закодувався, він почав приділяти нам увагу і це було незвично тому, що він ніколи так не робив. В найскладніші емоційні моменти я продовжувала бити себе та мріяти, щоб все закінчилось. Згодом я перейшла до більш болісних каліцтв, порізи, удушення, та таблетки, я думала що від цього я точно помру. Але я все ще жива, також тоді коли я ще вірила в потойбічне життя, я пообіцяла матері що піду до неї у 21, вже остаточно, і ніхто мені не завадить. Зараз я стою на порозі вибору свого майбутнього, коли потрібно обирати куди вступати, та просто намагатися, але я нічого не відчуваю, ніби мені просто стало все одно, бо я помру у 21, немає різниці де та ким я помру, тому в мене немає бажання продовжувати боротьбу. Наразі в мене є мрія полетіти в Іспанію та прожити там своє найкраще життя. Але я просто нічого не хочу заради цього робити, навіть жити. Мені просто здається, що, так як я все одно помру нащо мені ця Іспанія, нащо мені взагалі намагатися. Хоча останні свої роки я не хочу проживати зі своїми родичами та татом, я не хочу навіть спілкуватися ні з ким з них. Тому ось чому мені здається що бажання вмерти, відбирає в мене насолоду від останніх років життя. Я не знаю, чи достатньо інформації надала. Дякую Вам.

Как решить вопрос своей тревоги и возможно зависти (?) в ситуациях когда парень выделяет какое-то время на тусовки с друзьями. С одной стороны я не хочу чтобы парень проводил со мной ВСЁ свободное время и в целом реально отдохнуть я могу только наедине и мне важно,чтобы у меня у самой было личное пространство. Но когда я слышу,что парень запланировал встречу с кентами, мне становится как-то не по себе. Как будто вот он уйдёт,а если вдруг он мне срочно понадобится он будет не доступен,потому что на тусовке. При этом когда он спит или на работе у меня нет такого страха,что он может быть недоступен,а вот когда на тусовке, то вопрос его недоступности стоит более остро и я чувствую себя неспокойно.
Зависть в том плане,что вот у него есть потребность побыть в мужской компании и почилить с ними,и он якобы так наполняется и по его словам ему этр помогает не беднеть как личность,а у меня такой потребности нет и ощущение появляется,что со мной что-то не так. Потому что мне хватает и встреч с ним и больше мне ничего не надо,а когда он тусуется с друзьями появляется мысль, а может мне тоже обзавестись компанией, чтобы быть на равных,а то я будто бы какая-то неполноценная по сравнению с ним ,и мне как-то обидно,что его зовут куда-то, а меня никто не зовёт,кроме него,потому что некому больше. Как будто в случае потери его я потеряю буквально всех людей и возможность с кем-то близко общаться,а если он меня потеряет,то у него не будет такого ощущения потери и будут люди,которым он нужен,и от этого внутри есть какой-то перекос в значимости,будто он для меня важнее,чем я,потому что в случае чего,у него всегда будут люди,а я останусь совсем одна. От этого как-то дискомфортно, вроде и ок,ибо мне и не нужно то,что нужно ему,но ощущение, что как будто это нечестно всё равно меня не покидает. Особенно в моменты,когда я слышу про какие-то истории связанные с его друзьями,а поделиться своим я не могу,потому что уже давно кроме него у меня в жизни никого нету. Только учёба и пожалуй всё. Чувствую себя менее интересной и ценной от этого почеиуто, хоть и внутренней потребности в подобном у меня пока что нету,как и желания искать себе компашки . И кстати меня с собой он раньше не хотел брать,когда я просилась,потому что для него тусовки с мужиками это одно,а девушка это другое и смешивать он это не хочет,я это со временем приняла и уже у самой такого рвения присутствовать на его гулянках у меня нет,но осадок возможно на подсознании у меня остался по этому поводу.

Мужчина предлагает Вирт секс сразу после знакомства ? Нормально ли это ?.. живет в Америке . Говорит хочет голые фото и Вирт секс . Как реагировать ? Дома не звонит , только когда в машине или в ванне . Остальное он занят или работает или готовит

Они меня разъедают, порой настолько что хочетсч мозги насовсем.
Постоянная тревожность о закрытости дверей, даже когда я проверила насколько раз я забываю сразу же как только выхожу из дома и прохожу чуть дальше, начала снимать как закрываю двери, и тут эта навязчивоть переходит в другое русло разного бытового характера.
Дальше, навязчивые мысли открыть дверь когда я еду в машине, и картинки оче.......

У меня появляется тревожность и начинаю грустить, что мой парень с орущлям выезжает на природу и сидит с ними, когда я на работе. Для меня это не нормально отдыхать с друзьями без любимого человека. Но понимал, что я не могу поехать, так как в этот день я работаю. Мы ездим со всеми когда я опа. Но при этом возникает обида, что он отдыхает без меня. Я ему говорю, что никогда б не согласилась без не.......

Доброго вечора, у мене вчора сталася така ситуація, я вчора збиралася йти на огород вирвати бур'ян і коли я відкрила двері то забіг у двір чужий кіт, і сів біля миски і хотів поїсти кашу , я ж така кажу йому так, давай йди звідси , геть я ступнула ногой і кажу іди давай звідси а він так поглянув на мене такими злими, ображеними очима а я ж така кажу цьому коту , не треба так на мене дивитися я так.......

Добрий день! В мене є проблема яка надзвичайно заважає мені спокійно жити і будувати стосунки, я постійно згадую минуле свого партнера, задаю йому запитання с приводу цього майже кожен день , це викликає в мене тривогу, а в нього велике роздратування..таке враження ніби я живу його минулим , мені цікаво абсолютно все, в більшості ці питання абсурдні, але я ніби не можу себе контролювати, тривога в.......

Вітаю! Моя дочка 3,5 років вживає нецензурні слова іноді, ми не вживаємо, хоча їй достатньо лиш один раз десь почути щоб запам‘ятати. Роблю вигляд, що не звернула увагу, бо знаючи її боюсь, що почне вживати значно частіше. Як діяти в таких ситуаціях?.......

Добрий день. В мене виникла одна проблема і я не знаю що мені робити. В мене зникло бажання жити, чогось досягати та щось робити зі своїм життям впринципі. Я не хочу гуляти, я не хочу повертатися додому, я не хочу будь з ким спілкуватися, прибирати в кімнаті, готувати собі їсти і виконувати будь які справи. Мені все дуже важко робити. Також я нічого не хочу досягати, ставити якісь цілі собі на жит.......

Мне больно, что он не учитывает мои желания и потребности, и не берет мои слова с счёт. Меня будто не существует, он меня не слышит и не уделяет должное внимание. Часто общается со мной грубо, и предпочитает проводить свои выходные в телефоне. Я боюсь быть перед ним настоящей, ибо он ругает когда я говорю то что думаю. Он часто обижается и не обращает внимания когда я плачу........

Доброго вечора, на мене колись накричала моя тьотя і я почала дуже сильно плакати, і справа в тому що, це в мене почалося ще, з дитинства я не пам'ятаю коли, але таке, як в дитинстві на мене хтось накричав , і коли на мене хтось кричить я починаю плакати і я дуже сильно хочу цього позбутися я начебто і намагаюся не плакати коли на мене хтось кричить, але всеодно сльози течуть рікою, як цього позбу.......

Здравствуйте. Моему племяннику 28 лет и он не социализирован. Его родители умерли когда ему было 11 лет в автомобильной аварии. Я как дядя, забрал его к себе и воспитывал. Он хороший парень без вредный привычек и никогда не доставлял хлопот, будучи подростком. Работает он из дома и имеет бронь от военкомата. Зарабатывает он немало, и выделяет деньги мне за коммуналку, на питание и прочие расходы. .......