Психологиня Емілія Іванівна Довгошия Worcester лише онлайн

Дякую Вам за щирість і відвертість.
Його уникнення розмов і перекладання провини на Вас — це патерн емоційної інфантильності, а не здоровий діалог. Інфантильна особистість часто поводиться безвідповідально, чекає, що хтось інший подбає про її потреби, і відчуває труднощі в адаптації до дорослих соціальних ролей і обов’язків.
Те, що Ви не почуваєтесь у психологічній безпеці, — червоний прапорець. Ви пишите: «Йому нормально щоб я йшла на дистанцію і чекала» А як Вам? Як Ви почуваєтеся в цей період? Що переживаєте?
Ви не тільки не отримуєте емоційної підтримки, але й маєте почуття провини за чужі реакції (мовляв, “я винна, що він злиться”).
Розмова для нього — "винос мозку", а не спроба порозумітись. Це небезпечно для Вас психологічно: Ви знецінені, Ваша потреба в ясності і близькості — ігнорується. Важливим також є вміння правильно говорити «Я повідомленнями» без повчань, щоб інша людина почула скільки завдала болю ( за умови якщо ця людина захоче це почути)
Якщо ця ситуація триває 8 років і Вам все ще боляче, неспокійно й небезпечно — вона не вирішується, вона повторюється. Тому раджу Вам піти в терапію. Де Ви зможете відчути себе в безпеці — можливість говорити без страху осуду чи маніпуляцій. Зможете усвідомити що саме виснажує у стосунках і чому Ви “застрягаєте ” у болю. Повернете свою гідність, межі, бажання. Поступово знизиться тривога і ін.
Було б чудово якби Ви разом пішли на парну терапію, щоб навчитися спілкуватися і вирішувати конструктивно конфлікти і вчитися краще розуміти один одного.

Любов — це дуже цінно. Але любові замало, щоб побудувати безпечні стосунки.
Якщо його стиль — “відмовчуватись”, а Ваш — “чекати поки пройдуть його "заскоки”, ви обоє будете страждати.
Це вже не про почуття, а про зрілість і здатність вирішувати конфлікти.
І отут — якщо він не вчиться повертатись в діалог, не бере відповідальності, не хоче будувати міст між вами — це вже питання не любові, а готовності до стосунків.
Не змушуйте себе “прощати” або “відпускати” біль — просто назвіть його.
"Мені було боляче, коли я залишалась одна без слів і пояснень."
Поставте собі чесне питання:
Як довго зможу я жити в таких емоційних “гойдалках”?
Що я зараз готова прийняти — а що точно більше не дозволю?
Якщо він повернеться — Вам буде важливо проговорити не “хто винен”, а “як ми хочемо вирішувати конфлікти надалі?”
Це і є основа зрілих стосунків: не уникати болю, а вміти разом його пройти.
Ви втомилися — це нормально. Ваш ресурс не безмежний. Ви не маєте весь час “рятувати стосунки”.
Ви можете водночас любити людину і все одно вибирати турботу про себе.

Вітаю,
Те, що чоловік зникає після конфліктів і йде в “мовчанку”, — це, найімовірніше, форма пасивної агресії або емоційної маніпуляції. Його зникнення — спосіб вплинути на Вас без прямого діалогу: змусити Вас відчувати провину, шукати контакту, «ганятися» за ним.
Те, що він з'явився лише після трьох місяців мовчання — свідчить про низький рівень емоційної відповідальності за стосунки. І, скоріше за все, не тому, що все обдумав, а тому, що перевіряє “чи ще можна повертатись”.
Цитата:"Вот месяц уже не пишу, надеюсь, что он появится сам наверное так же, месяца через 3
Есть такая вероятность?"
- Так, є. Якщо ви знову не ініціюєте контакт, він може з’явитись через деякий час — але не тому, що готовий до зрілих стосунків, а тому що перевіряє: «Чи мене ще чекають?»
Але важливіше інше: Чи Вам потрібні стосунки, де Ви живете в очікуванні мовчазної людини?
Чи є у Вас із ним безпека, стабільність, діалог?
Те, що Ви перестали писати і зайнялись собою — дуже здоровий крок. Ви повертаєте собі контроль над життям, вчитесь жити без емоційної залежності.
Ваш фокус на фінанси і внутрішній спокій — це відновлення особистих кордонів.
Він може з’явитись, але чи варто будувати життя навколо його появи?
Варто розбудовувати опору всередині себе.
Подумайте, що Ви очікуєте отримати коли він знову напише: вибачення, діалог, зміну поведінки?
Запитайте себе:
Чи готова я знову заходити в цей цикл?
Чи він зміниться?
Чи я можу побудувати щось краще — вже без цього болю?
Чи готові Ви знову грати за його правилами?
Чи оберете жити своїм життям і будувати зрілі, теплі стосунки у майбутньому?

Я зрозуміла з Вашого опису ,що це випадковість. Що Ви не хотіли зробити біль кошеняті. Але незважаючи на випадковість:
-Ви все рівно вважаєте себе " жахливою людиною"Чому?
-дуже сильно себе звинувачуєте і відчуваєте стид.
-Ви знову звинувачуєте себе ,плачете через це і почуваєте винною. Слово" винна" Ви використовуєте в описі дуже багато разів.
За що саме Ви відчуваєте стид?
Чому не можете віднестися до себе з розумінням того, що це випадковість і відпустити ситуацію? Що Вас в ній тримає? Можливо це якісь підсвідомі реакції, які тягнуться з дитинства? Непропрацьована травма вини за щось?
Відчувається що Ви дуже чутлива, чуйна людина але і дуже багато самі себе "караєте"за випадковості. Як часто у Вас бувають ситуації, де Ви почуваєтеся за щось винною?

Вітаю, Іра.
У Вашому повідомлені відчувається Ваша тривога, Ваша турбота про це кошеня і Ваша щирість у переживанні. Те, що Ви плачете й звинувачуєте себе, говорить не про Вашу жорстокість, а якраз навпаки — про глибоку чутливість і здатність до емпатії. Насправді в цій ситуації ви не зробили нічого навмисно поганого. Ви не хотіли причинити біль — це була випадковість. І Ви одразу відреагували: перевірили кошеня, переконалися, що все добре. Але я розумію, що Вам усе одно дуже боляче. І ми можемо подивитись трохи глибше: Чому ця ситуація викликала в Вас такий сильний осуд себе? Можливо, це не перший випадок, коли Ви відчуваєте себе винною, навіть якщо не було злого наміру? Чи бувало так у дитинстві, що Вас сварили або соромили, коли Ви робили щось випадково або неідеально? Це може бути важливий крок — зрозуміти, звідки взялося це відчуття «я погана, бо помилилася»

Вітаю!
Ваше повідомлення пронизане болем — бажанням мати теплу, емпатійну, люблячу, турботливу, добру й ніжну маму, яка б піклувалася про Вас, оберігала, співпереживала й дарувала відчуття безпеки. Це — природна, базова потреба кожної людини.
Дуже прикро, що Ви не отримали в дитинстві ( і зараз) того, чого найбільше прагнули — безумовної любові, прийняття й тепла.
Бажання мати іншу маму в дитинстві — це не ознака невдячності чи «неправильності» з Вашого боку. Це — крик душі дитини, яка прагне тепла, прийняття, емоційної безпеки. На жаль, ваша мати не змогла задовільнити Ваші потреби, через те що не мала відповідного досвіду.
Розмови інших із мамами, які викликали у Вас сльози — це не слабкість, це глибока емоційна рана, яка відгукується щоразу, коли Ви бачите, як могло би бути. Ви не одна з цим. Багато людей, які виросли з емоційно відстороненими або агресивними батьками, переживають схожі болючі моменти.
Важливо пам’ятати що Ваш біль — це не провина. Ви мали право очікувати любові. Ви мали право на маму, яка вміє підтримувати, слухати, не принижувати й не кричати. Якщо цього не було — це не тому, що з Вами щось не так, а тому, що, швидше за все, Ваша мама сама несла багато болю, який не змогла чи не захотіла пропрацювати. Але відповідальність за її дії — все одно на ній.
Зараз, як доросла людина, Ви маєте право шукати тепло й підтримку в інших людях, у терапії, у своїй внутрішній роботі. Ви можете створювати в собі новий образ «внутрішньої мами» — турботливої, чуйної, яка бачить, чує й приймає такою, якою Ви є.
Пропрацювання травми допоможе Вам знизити емоційний біль, змінити ставлення до себе, зруйнувати сценарії дитинства. З'явиться внутрішня опора та повернеться здатність радіти простим речам.

Вітаю!
Повністю згідна з колегою.
Вам потрібно насамперед записатися на консультацію до психіатра. Він зможе оцінити Ваш стан і назначити лікування, за необхідності. Зараз дуже багато людей звертаються за допомогою психіатра, бо багато хто проживають депресивні стани (навіть в юному віці). І після цього лікар дасть необхідні рекомендації, куди варто звернутися за додатковою допомогою , теж за необхідності.
Зверніться, до знайомих чи рідних, які можуть Вам допомогти в цій ситуації, підтримати Вас.
Бережіть себе!

Вітаю !
Ваше повідомлення пронизане болем від нерозділеного кохання. Шкода що Ваша дівчина не змогла зрозуміти і відчути вашу любов настільки сильно, наскільки відчували її Ви. Ви пишете, що дівчина знайшла собі іншого партнера дуже швидко. Тоді питання -Чи дійсно вона Вас кохала? Можливо вона мала якусь свою вигоду і це було не про любов. З Вашого опису зрозуміло що дівчина мала певні комплекси ,які не дозволяли їй будувати з Вами близькість. Рано чи пізно Ви б виснажили себе повністю переживаючи що не так зробили і шукаючи відповіді на запитання чому немає взаємності. У дівчини не було в пріоритеті залишається з Вами в стосунках і вона зробила свій вибір. Дайте собі час щоб прожити цей біль. Попрацюйте з терапевтом ,щоб мати можливість в майбутньому побудувати щасливі , здорові відносини. Щиро Вам цього бажаю.

Вітаю,Юля
Мені дуже шкода читати про все, що Вам довелося пережити. Ви пройшли через неймовірну кількість болю, втрат і труднощів. Ви вже багато чого подолали, хоча зараз ,можливо, Ви цього не помічаєте. Ви маєте право бути виснаженою, сумною, розбитою. Це нормальна реакція на надскладні обставини. Ви не повинні бути "сильною" кожну хвилину. Ваш біль — справжній і має значення. Хоч зараз здається, що весь світ відвернувся, навіть просто те, що Ви написали — це вже крок до контакту, до підтримки. Якщо є хоч хтось, хто може просто вислухати — не мовчіть. Говоріть про те, що Вас болить. Це допомагає. Ви велика розумниця, що звернутися до психолога, який допоможе Вам пережити цей складний період. Не потрібно зараз "вирішити все". Ви вже зробили надзусилля. Спробуйте зосередитись на одному малесенькому кроці за раз. З’їсти щось легке, навіть якщо не хочеться. Розповісти близькій людині, що Вам дуже важко. Просто видихнути і сказати собі: "Я жива. Це вже багато". Стільки болячок — це теж мова тіла, яке каже: "Мені важко, я виснажене". Можливо, зараз найважливіше — не шукати, "за що мені це", а запитати себе: "Що мені допоможе вижити сьогодні? Як я можу дати собі любов, яку мені не дав світ?" Будьте до себе ніжною. Ви справді заслуговуєте на любов, підтримку і спокій.
Підтримую колегу, яка написала що Вам варто звернутися про довготривалу терапію, щоб стабілізувати Ваш стан здоров'я. Щоб зрозуміти що в підсвідомості викликає таку велику кількість хвороб. Бережіть себе!

Вітаю.
Те, що Ви зараз відчуваєте — це природна реакція на ситуацію, яка викликає сумніви, біль і невпевненість. Ревнощі, образа, злість, розгубленість — усе це нормальні почуття, адже йдеться про довіру у відносинах.
Важливо не придушувати емоції, а зрозуміти, що саме Вас зачіпає найбільше: страх зради, почуття недостатності, сумнів у щирості чоловіка?
Ревнощі часто підсилюються уявою. Запитайте себе: "Які факти у мене є? Чи можливо, що я зараз сприймаю ситуацію надто емоційно?" Зосередьтеся на тому, що Ви знаєте точно, а не на припущеннях.
Його агресивна реакція на запитання може свідчити про почуття провини або небажання говорити на цю тему. Спробуйте пояснити, що Вас не цікавлять виправдання чи звинувачення — Вам важливо зрозуміти, що відбувається у Ваших стосунках. Спокійний діалог може допомогти прояснити ситуацію.
Дайте зрозуміти чоловіку яка ситуація у спілкуванні з жінками для Вас є прийнятною, а яка ні, і розкажіть де проходять Ваші особисті межі.
Важливо усвідомити, що Ви маєте право висловлювати свої почуття та очікувати чесність у відповідь.
Ревнощі часто пов’язані з тим, що ми боїмося втратити любов або відчуваємо себе менш цінними. Якщо Вам важко впоратися з почуттями самостійно, зверніться до психолога який допоможе розібратися у емоціях і допомогти визначити подальші кроки. Головне — пам’ятати, що Ви не повинні жити у стані постійної тривоги. Ви заслуговуєте на відкриті й чесні стосунки.

Вітаю.
Ваша ситуація справді непроста. Ви намагаєтеся відстоювати свої кордони та право на власні рішення, але натомість стикаєтеся з нерозумінням, тиском і навіть приниженнями.
З описаної Вами ситуації у батька немає поваги до Ваших кордонів. Він вирішує за Вас не запитавши. Коли Ви пояснюєте свої почуття, він не сприймає їх серйозно, а знецінює й перекручує. Він не хоче чути Вашу точку зору. Коли Ви 10 разів пояснювали свою позицію, але Вас не слухають. Будь-яка ваша спроба прояснити ситуацію перетворюється на сварку, де Ви автоматично винні. Також батьки використовують маніпуляції та знецінення, коли Вас називають «істеричкою», «неправильним», що не тільки принизливо, а й токсично.
Ваші слова повертають проти вас: спочатку кажуть «виговорися», а потім висміюють або звинувачують у зайвій емоційності. Вони все ще намагаються Вас контролювати, вони все ще сприймають Вас не як дорослу людину, а як дитину, яка має просто підкорятися. Але Ви вже дорослий, і Ваша думка має таку ж вагу, як і їхня.
Важливо говорити, що Вам неприємно таке ставлення.
Наприклад, можна сказати:
«Я не проти допомогти, але хочу, щоб мене запитували. Якщо мене просто ставлять перед фактом, це викликає у мене неприємні почуття. Я не хочу конфлікту, а хочу, щоб мене теж враховували».
Змініть свій спосіб спілкування.Якщо батько починає кричати чи принижувати, скажіть:
«Я не розмовлятиму, поки мене не слухають із повагою»
Якщо він продовжує – вийдіть із кімнати. Це показує, що ви не дозволяєте себе принижувати.
Також можете казати: «Я готовий допомогти, але прошу попереджати мене заздалегідь».
Якщо вони не хочуть йти на поступки, це їхній вибір, але Ви маєте право не погоджуватися на таке ставлення.
Варто подумати, чи є у Вас можливість поступово ставати незалежним (робота, навчання, переїзд).
Чим більше Ви самостійні, тим менше контролю над Вами.
Якщо маєте можливість,зверніться до психолога, який допоможе Вам у вирішенні цих проблем. Ви навчитеся відстоювати свої кордони і почуватися комфортно.
Ви маєте право на повагу!
Ваші емоції важливі, і Вам не потрібно їх виправдовувати.
Якщо батьки не хочуть змінювати своє ставлення, ваше завдання – навчитися не дозволяти їм принижувати Вас і поступово будувати своє життя так, щоб мати більше свободи.

Вітаю!
Згідна з колегами, що Вам потрібно звернутися до спеціаліста.Дуже добре, що хлопець Вас підтримує, але, схоже, що Вам потрібна професійна допомога.
Втрата відчуття часу, безсоння, прискорене серцебиття, зміни в харчуванні – усе це може бути реакцією організму на перевантаження.
Важливо:
якщо є можливість, зменшити навантаження на практиці.
пити воду, їсти хоча б щось легке, навіть якщо немає апетиту.
записувати свої думки, щоб розвантажити голову.
Але якщо стан триває вже 5 днів і не стає легше, це знак, що варто звернутися до спеціаліста.Це можна зробити як онлайн так і офлайн. По піклуйтеся про себе. Ви важлива!

Вітаю,Вікторія!
Ваша ситуація справді непроста, і Ваші переживання абсолютно зрозумілі. Ви прагнете будувати здорові, гармонійні стосунки, але відчуваєте, що зараз Вас не чують і не розуміють.
З описаної Вами ситуації можна зрозуміти що у Вашого партнера не відбувається сепарація з мамою. Чи розмовляли Ви з Вашим партнером про те, яким він бачить ваше майбутнє. Як планує будувати власну сім'ю (без мами) Важливо щоб у відповіді він чітко вказував як і коли це буде відбуватися , бо коли він говорить " з часом все зміниться" це може означати ,що ніколи нічого не зміниться. Або він цього не хоче і до цього не готовий.
Що Ви відчуваєте в цих стосунках?
Чи відчуваєте Ви рівність у віддачі та отриманні?
Як ситуація впливає на Ваше самопочуття та самооцінку?
На Вашу думку:
Чи справді він готовий до сімейного життя, чи поки що перебуває в ролі сина, який піклується тільки про матір?
Чи здатний він розмежовувати відносини з матір’ю та з Вами?
Чи він Вас чує, чи просто намагається Вас заспокоїти, аби нічого не змінювати?
Чи не берете Ви на себе надмірну відповідальність?
Як Ваша турбота про них впливає на ваше особисте життя?
Чи Ви не опинилися в ролі людини, яка більше вкладається, ніж отримує?
Які цінності та бачення сім’ї у вас із хлопцем?
Чи готовий він працювати над автономністю від матері?
Що станеться, якщо ви спробуєте окреме життя?
Чи є у партнера реальний план змін?
Якщо дані стосунки для Вас є важливими, то варто записатися на парну терапію, щоб пропрацювати усі ці моменти щоб забезпечити собі краще майбутнє.
Зараз Ви можете тільки говорити про свої почуття та емоції що викликають у Вас певні події. Також важливо говорити з хлопцем не в форматі претензій, а через «Я-повідомлення»: «Мені важливо розуміти, що у нас є наш простір, наша сім’я, і що ми обоє приймаємо рішення. Зараз я почуваюся так, ніби мої потреби не враховуються» і т.д .
Важливо не ігнорувати свої почуття. Ви маєте право на комфорт і на партнера, який вас чує.

Вітаю!
Ситуація ,яку Ви описуєте може бути виснажливою для Вас ,оскільки Ви не розумієте, що її спричинило і як з нею справитися.
Як би Ви описали свій стан зараз?
Що саме Вас найбільше турбує?
Чи є у Вас думки, що викликають страх або паніку?
Чи було щось у вашому житті останнім часом, що могло Вас виснажити або викликати стрес?
Як Ви почувалися перед тим, як ці симптоми загострилися?
Що раніше Вам допомогло справитися з такою ж ситуацією?
Чи відчуваєте Ви відпочинок після сну, чи прокидаєтесь втомленими?
Що Ви зазвичай робите перед сном?
Як Ви зазвичай реагуєте на свої переживання – намагаєтесь їх ігнорувати, аналізувати чи щось інше?
Чи є у Вас люди, з якими Ви можете поділитися своїми почуттями?
Як ваше оточення реагує на Ваш стан?
Чи були в родині випадки схожих станів?
Потрібно більш глибоко проаналізувати Ваш стан, щоб зрозуміти Вас краще. Найкращим варіантом буде звернутися до психолога онлайн чи офлайн. Це допоможе Вам більше зрозуміти що з Вами відбувається .

Вітаю, Катерина!
Ви зараз переживаєте дуже непростий період, і те, що Ви змогли відкрито написати про це, — вже великий крок.
Відчуття порожнечі після досягнення мети — це поширене явище. Ми очікуємо радості, але часто стикаємося з тим, що щастя було не в самій цілі, а в процесі її досягнення. Це може свідчити про те, що вам потрібно знайти нові джерела натхнення та сенсу.
Щодо самотності:
Попробуйте записатися на якісь курси, зайнятися волонтерством тощо.Головне щоб це Вам подобалося. Також є багато груп у соцмережах, де люди відкрито діляться своїми переживаннями. Ви можете знайти там друзів.
Які у Вас відносини з родичами, батьками? Чи маєте розуміння та підтримку від них?
Щоб краще зрозуміти себе та структурувати почуття Вам допоможе записування своїх думок в щоденник. Після запису думок в щоденник ми ,як правило забуваємо про них, і в нас в голові залишається тільки інформація, що якщо ми захочемо знову згадати їх, тоді можемо знайти їх в щоденнику.
Сором після булінгу — не ваша вина. Жертви булінгу часто відчувають відповідальність за те, що сталося, але це хибне переконання. Важливо зрозуміти що з Вами все гаразд а ті ,хто дозволяли собі погано поводитися з Вами, мають проблеми , з якими повинні працювати з спеціалістами.
Якщо Ви відчуваєте тривожність , то варто звернутися за допомогою до психолога, щоб допоміг Вам краще зрозуміти себе і навчитися відстоювати свої кордони.
Ви також пишите про можливе насильство в дитинстві — якщо це тільки підозри без чітких спогадів, важливо не змушувати себе згадувати силою. Замість цього сфокусуйтеся на власному відчутті безпеки зараз. Чи є щось, що викликає у вас тригери або паніку? Ці питання теж варто пропрацювати з психотерапевтом. Він допоможе знайти відповіді .
Фізична активність допомагає вивільнити емоції. А також прогулянки по природі. Подумайте що Вам приносить задоволення і спрямуйте свою енергію в це русло.
Якщо у Вас є можливість звернутися за допомогою до психолога - це буде найкращим рішенням.