Психолог Діана Саркісова Киев только онлайн

Скажіть, будь ласка, яку допомогу Ви очікуєте отримати тут?

Те, що Ви помічаєте за своєю розгубленістю страх і бажання бути хорошою - дуже важливе усвідомлення. Це часто заважає чітко реагувати, особливо коли у відповідь зустрічаєте пасивну агресію чи знецінення.
Ваш варіант відповіді про те, що "не займаєтесь плітками", - цілком доречний.
Спробуйте поставити собі запитання:
Що я втрачаю, коли мовчу у відповідь на недоброзичливість?
Тако ж я можу припустити, що тут, можливо, є ознаки синдрому відмінниці - бажання бути зручною, чемною, не образити, заслужити схвалення. Це часто заважає виставляти кордони.
Запитайте себе:
Чи не ставлю я потреби інших вище за свої, щоб залишитись “хорошою”?
Що для мене важливіше в цій ситуації - не образити когось чи не зрадити себе?

Які емоції стоять за розгубленістю в таких ситуаціях? Це страх, провина, бажання сподобатися чи щось інше?
Що, на Вашу думку, може статися, якщо Ви чітко почнете відстоювати свої особисті кордони?
Коли майстриня каже, що Ви пліткарка, що Ви при цьому відчуваєте? Це схоже на жарт, образу чи приниження?
Чи хотілося б Вам дати їй зворотний зв’язок? І як би Ви це сформулювали, якби не було страху образити?

Що Ви маєте на увазі під фразою "Я не знаю, як реагувати"?
Ви маєте повне право сказати: "Це особисте, я не готова про це говорити" або "Не хочу в це заглиблюватись". Навіть проста фраза "Це моя справа" - достатня.

Що Ви відчуваєте після спілкування з цими людьми?
Які Ваші особисті кордони? Про що Вам точно не хочеться говорити, навіть якщо питають з добрих намірів?
Що Ви хочете захистити в даній ситуації: свою приватність, гідність, спокій?
Як Ви можете дати зрозуміти людині, що Вам некомфортно про це говорити, але не переходити на конфлікт?
Чи є у Вас відчуття провини, коли Ви намагаєтесь відстоювати особисті кордони? Звідки воно береться?
Можливо, варто пошукати більш м’які, але чіткі фрази, які Ви зможете використовувати у таких ситуаціях. Наприклад: "Це дуже особисте, я не хотіла б це обговорювати" або "Я відчуваю, що ці слова мене зачіпають, я не хочу говорити на цю тему".
Такі речі потребують практики і це абсолютно нормально. Ви вже робите важливі кроки до того, щоб жити у більш безпечному й комфортному для себе просторі.

Добрий день.
З того, що Ви описуєте, можна зробити висновок, що Ви зіткнулися з порушенням особистих кордонів. Надмірні розпитування про Ваше особисте життя, особливо в неформальних умовах і без взаємності чи близькості у стосунках, справді можуть викликати внутрішній дискомфорт. Це нормально - відчувати відразу до таких вторгнень.
Ваша реакція нормальна. Ви зчитали свої відчуття, не знецінили їх і шукаєте відповіді - це важливий крок у збереженні власного психологічного простору.
Що стосується коментарів від майстрині манікюру - це звучить як пасивна агресія або емоційна недоброзичливість. Навіть якщо хтось підсвідомо чи відкрито порівнює себе з Вами, це не привід терпіти неповагу чи знецінення.
Порада мами про "хвалити" може бути спробою пом’якшити ситуацію, але не завжди виправдана: Ви не зобов’язані згладжувати напругу за рахунок власного комфорту.
Ваша чуйність до інших не ознака надмірної образливості, а швидше ознака емоційної зрілості. Ви маєте право захищати свої кордони, навіть якщо інші це не розуміють або знецінюють.
Те, що Ви відчуваєте нормально. І про це варто пам'ятати.

Що саме лякає Вас в думці "він не обирає мене?"
Що для Вас означає "залишатись одній з самою собою?"
Коли Ви говорите "мені це не потрібно", що саме Ви маєте на увазі?
Що важливіше для вас у цій ситуації: бути з ним чи не бути самій?

Обирати себе - це не про "залишитись одній".
Це про внутрішню опору та турботу про себе. Це про самоцінність. Це про кордони. Це про чесність із собою.
Обирати себе - це чути себе, свої потреби, бажання та почуття.
Це не грати ролі, не зраджувати собі заради того, щоб "не втратити" когось.
Це знати, що з тобою все ок, навіть якщо хтось не обирає тебе.
Обрати себе - це сказати:
"Я важлива. Я цінна. Я не повинна розчинятись, щоб мене не покинули"
І тільки побудувавши живий, чесний, підтримуючий зв’язок із собою, ми можемо створити по-справжньому здорові стосунки з іншими.
Це про те, щоб бути з собою поруч. Завжди.

«чоловіки рідко відкриті до діалогу про стосунки»;
Чому Ви так узагальнюєте?
Як Ви прийшли до цього висновку?
Все залежить від людини. Є чоловіки, які дуже відкрито і зріло говорять про стосунки та почуття.
«я уже не знаю что выбрать , разные варианты пробовала»;
Як Ви дивитесь на те, щоб обрати себе?

Спробуйте чесно відповісти собі: чи готові Ви бути в стосунках, де Вас не чують і не включаються у діалог?

Мовчання може означати різне, але важливо думати не лише про нього, а й про себе. Якщо чекати важко і ви відчуваєте, що це виснажує, можливо, варто звернути увагу на свої потреби. Ви заслуговуєте на підтримку та відносини, які дають вам емоційну рівновагу. Чи готові ви відкрито поговорити з ним, щоб зрозуміти, що буде далі?

Доброго дня.
Дякую Вам за те, що наважилися поділитися настільки особистими, глибокими й непростими переживаннями. Це вже свідчення того, що у Вас є внутрішній ресурс і щире бажання розібратися у собі та знайти свій шлях. Із Вашого повідомлення відчувається втома, біль, внутрішній конфлікт і водночас жива потреба бути почутим, прийнятим і зрозумілим. Ви не байдужі до свого життя, Ви аналізуєте, ставите собі запитання, шукаєте відповіді і це дуже важливо.
З того, що Ви описали, можна виокремити кілька ключових напрямів, які болять і переплітаються між собою: сексуальність, самооцінка, роль у шлюбі, почуття незадоволеності та пригніченості, тривога та депресивні настрої. Важливо розуміти, що всі ці сфери взаємопов’язані і зміни в одній з них можуть впливати на інші.
Ваша чесність у темі сексуальності заслуговує поваги. Багато чоловіків роками не можуть зізнатись собі у власних потребах, соромляться їх. Те, що Ви помічаєте залежність від мастурбації, фантазії, які посилюються, а також складнощі у знаходженні спільної мови з дружиною у цій сфері - це не "поломка", не "хвороба", а сигнал про те, що Ваша сексуальність шукає вираження, але наразі не має безпечного й прийнятного для обох партнерів простору. І тут справді важливо не лише "отримати дозвіл" від дружини на певні практики, а спробувати почати діалог не про фантазії одразу, а про потреби, емоції, про те, що стоїть за цими бажаннями: потреба у прийнятті, у владі, у підтвердженні власної мужності, у визнанні тощо.
Окремо варто торкнутись теми знецінення себе. Ви пишете, що "немає квартири, машини, нормальної роботи" і, що це "ще один удар". Та за цим стоїть значно глибша рана - це про те, ким Ви себе відчуваєте як чоловік, як людина. І коли немає внутрішнього опори, тоді зовнішні "відзнаки успіху" стають надважливими. Але ж Ваша цінність не в машині чи квартирі, а в тому, хто Ви є, в тому, як Ви думаєте, як переживаєте, як шукаєте шляхи, навіть якщо зараз здається, що все "не так і не туди".
Ви зачіпаєте дуже важливу тему - думки про смерть, які з’являються у складні моменти. Вони не рідкість у станах виснаження. І те, що Ви не залишаєтеся у цьому надовго, а помічаєте страх, який утримує - це дуже важлива ознака того, що жити Ви хочете. А раз так, то точно не все втрачено. Професійна підтримка психолога або психотерапевта може стати тим ресурсом, який дозволить поступово розплутати цей клубок: десь прожити втрату, десь переосмислити свої бажання, десь прийняти себе нового, чесного, неідеального, але живого.
Ви не самі. Є інші чоловіки, які проходять через подібні етапи. І найкраще, що Ви можете зробити для себе зараз - дозволити собі підтримку.

Добрий день.
Дякую Вам за довіру. Те, що Ви переживаєте зараз, дійсно непросто - тривалий емоційний зв’язок, який переходить у мовчання, може викликати відчай, розгубленість та сильне внутрішнє виснаження.
Ваші почуття цілком зрозумілі: Ви не хочете остаточного розриву, але й відсутність зворотнього зв’язку, тепла й реальної близькості дуже болюча. Важливо звернути увагу на те, що стосунки, в яких є тільки одностороннє зусилля, з часом починають виснажувати й формувати глибоке емоційне спустошення.
Те, що партнер читає Ваші повідомлення, але не проявляє ініціативи до відвертого діалогу чи зустрічі - це теж форма відповіді. Мовчання - це іноді дуже гучне повідомлення. І Вам важливо чесно відповісти собі: чи влаштовує Вас такий формат стосунків зараз і в майбутньому? Що Ви від них очікуєте та чи готова інша сторона це дати?
Я не можу сказати, що Вам робити: розірвати чи зберегти зв’язок, бо це вирішуєте тільки Ви. Але можу підтримати Вас у тому, щоб Ви зробили вибір, який буде турботливим щодо Вас самої. Іноді варто дати собі паузу не як спосіб гри у "хто перший зламається", а як простір для того, щоби відчути себе, свої потреби та свої кордони.
Ви завжди можете звернутися до психолога особисто, щоб пройти цей непростий період з підтримкою.

Доброго дня!
Те, що ви пишете, схоже на крик про допомогу, адже апатія часто є сигналом, що внутрішньо ви не отримуєте того, що потребуєте для емоційного відновлення.
Дайте собі відповідь на ці запитання:
Чи робите ви зараз щось, що приносить задоволення?
Якщо ні, чи пам'ятаєте ви, що колись приносило радість?
Як ви дивитеся на те, щоб спробувати зробити знову щось, що приносило Вам радість колись та прослідкувати за своїми емоціями?
Якщо ж стан не покращується, варто звернутися до фахівця, який допоможе знайти шляхи виходу з цього стану.

Доброго дня.
Щиро дякую Вам за відвертість. Ви описали дуже глибокий внутрішній процес і це вже великий крок до розуміння себе. Повірте, багато людей відчувають подібне, але не всі наважуються озвучити це настільки щиро.
Те, що Ви описуєте, має характер емоційної чутливості, яка за певних обставин може перетворюватись на емоційне виснаження або навіть самозвинувачення. Це часто виникає в людей, яким дуже важливі стосунки, прийняття та підтримка. Особливо, якщо в минулому Вам доводилося завойовувати любов або схвалення через "хорошу поведінку" чи самопожертву. Ви прагнете бути ідеальною, щоб не втратити важливі зв’язки - це природньо, але дуже емоційно виснажує.
Зверніть увагу, як багато відповідальності Ви берете на себе: за свої емоції, за реакції інших, за збереження зв’язку, навіть за настрій тих, хто поруч. Це втомлює. І коли трапляється щось навіть незначне, внутрішній критик одразу вмикається: "Я винна, я зіпсувала, я розчарувала". Це не Ваша сутність - це внутрішній голос, який сформувався у відповідь на страх бути неприйнятою або втратити важливу людину.
Але дозвольте собі бути живою людиною. З емоціями, образами, потребою в підтримці. Це не слабкість - це частина людських стосунків. Зокрема, стосунків з наставником. Його реакція на Вашу емоцію не означає, що Ви стали для нього менш цінною. Якщо цей зв’язок справжній, він витримає щирість. Іноді саме через щирість і розкривається справжня глибина стосунків.
Дозвольте собі:
- не бути завжди ідеальною;
- не подобатися всім і завжди;
- помилятися і виправляти, не знецінюючи себе;
- емоційно реагувати і говорити про це.
Ваше бажання визнання, підтримки, любові - це нормально. Воно не робить Вас слабкою, а навпаки показує, що Ви маєте добре серце. Але для внутрішнього балансу важливо навчитися говорити з собою добрішим голосом, вимикаючи внутрішнього критика.
Я щиро рекомендую Вам також подумати про особисту терапію саме для того, щоб поступово розділити відповідальність: за себе та за інших. Щоб навчитися берегти свої кордони, не зраджуючи власну чутливість. І найголовніше - побачити в собі не провину, а цінність.
Ви не погана. Ви втомлена від надмірної відповідальності й від потреби бути весь час "хорошою". Ви жива, чутлива, емоційна людина, яка має право бути собою.