Психологиня Діана Саркісова Київ лише онлайн

Що саме лякає Вас в думці "він не обирає мене?"
Що для Вас означає "залишатись одній з самою собою?"
Коли Ви говорите "мені це не потрібно", що саме Ви маєте на увазі?
Що важливіше для вас у цій ситуації: бути з ним чи не бути самій?

Обирати себе - це не про "залишитись одній".
Це про внутрішню опору та турботу про себе. Це про самоцінність. Це про кордони. Це про чесність із собою.
Обирати себе - це чути себе, свої потреби, бажання та почуття.
Це не грати ролі, не зраджувати собі заради того, щоб "не втратити" когось.
Це знати, що з тобою все ок, навіть якщо хтось не обирає тебе.
Обрати себе - це сказати:
"Я важлива. Я цінна. Я не повинна розчинятись, щоб мене не покинули"
І тільки побудувавши живий, чесний, підтримуючий зв’язок із собою, ми можемо створити по-справжньому здорові стосунки з іншими.
Це про те, щоб бути з собою поруч. Завжди.

«чоловіки рідко відкриті до діалогу про стосунки»;
Чому Ви так узагальнюєте?
Як Ви прийшли до цього висновку?
Все залежить від людини. Є чоловіки, які дуже відкрито і зріло говорять про стосунки та почуття.
«я уже не знаю что выбрать , разные варианты пробовала»;
Як Ви дивитесь на те, щоб обрати себе?

Спробуйте чесно відповісти собі: чи готові Ви бути в стосунках, де Вас не чують і не включаються у діалог?

Мовчання може означати різне, але важливо думати не лише про нього, а й про себе. Якщо чекати важко і ви відчуваєте, що це виснажує, можливо, варто звернути увагу на свої потреби. Ви заслуговуєте на підтримку та відносини, які дають вам емоційну рівновагу. Чи готові ви відкрито поговорити з ним, щоб зрозуміти, що буде далі?

Доброго дня.
Дякую Вам за те, що наважилися поділитися настільки особистими, глибокими й непростими переживаннями. Це вже свідчення того, що у Вас є внутрішній ресурс і щире бажання розібратися у собі та знайти свій шлях. Із Вашого повідомлення відчувається втома, біль, внутрішній конфлікт і водночас жива потреба бути почутим, прийнятим і зрозумілим. Ви не байдужі до свого життя, Ви аналізуєте, ставите собі запитання, шукаєте відповіді і це дуже важливо.
З того, що Ви описали, можна виокремити кілька ключових напрямів, які болять і переплітаються між собою: сексуальність, самооцінка, роль у шлюбі, почуття незадоволеності та пригніченості, тривога та депресивні настрої. Важливо розуміти, що всі ці сфери взаємопов’язані і зміни в одній з них можуть впливати на інші.
Ваша чесність у темі сексуальності заслуговує поваги. Багато чоловіків роками не можуть зізнатись собі у власних потребах, соромляться їх. Те, що Ви помічаєте залежність від мастурбації, фантазії, які посилюються, а також складнощі у знаходженні спільної мови з дружиною у цій сфері - це не "поломка", не "хвороба", а сигнал про те, що Ваша сексуальність шукає вираження, але наразі не має безпечного й прийнятного для обох партнерів простору. І тут справді важливо не лише "отримати дозвіл" від дружини на певні практики, а спробувати почати діалог не про фантазії одразу, а про потреби, емоції, про те, що стоїть за цими бажаннями: потреба у прийнятті, у владі, у підтвердженні власної мужності, у визнанні тощо.
Окремо варто торкнутись теми знецінення себе. Ви пишете, що "немає квартири, машини, нормальної роботи" і, що це "ще один удар". Та за цим стоїть значно глибша рана - це про те, ким Ви себе відчуваєте як чоловік, як людина. І коли немає внутрішнього опори, тоді зовнішні "відзнаки успіху" стають надважливими. Але ж Ваша цінність не в машині чи квартирі, а в тому, хто Ви є, в тому, як Ви думаєте, як переживаєте, як шукаєте шляхи, навіть якщо зараз здається, що все "не так і не туди".
Ви зачіпаєте дуже важливу тему - думки про смерть, які з’являються у складні моменти. Вони не рідкість у станах виснаження. І те, що Ви не залишаєтеся у цьому надовго, а помічаєте страх, який утримує - це дуже важлива ознака того, що жити Ви хочете. А раз так, то точно не все втрачено. Професійна підтримка психолога або психотерапевта може стати тим ресурсом, який дозволить поступово розплутати цей клубок: десь прожити втрату, десь переосмислити свої бажання, десь прийняти себе нового, чесного, неідеального, але живого.
Ви не самі. Є інші чоловіки, які проходять через подібні етапи. І найкраще, що Ви можете зробити для себе зараз - дозволити собі підтримку.

Добрий день.
Дякую Вам за довіру. Те, що Ви переживаєте зараз, дійсно непросто - тривалий емоційний зв’язок, який переходить у мовчання, може викликати відчай, розгубленість та сильне внутрішнє виснаження.
Ваші почуття цілком зрозумілі: Ви не хочете остаточного розриву, але й відсутність зворотнього зв’язку, тепла й реальної близькості дуже болюча. Важливо звернути увагу на те, що стосунки, в яких є тільки одностороннє зусилля, з часом починають виснажувати й формувати глибоке емоційне спустошення.
Те, що партнер читає Ваші повідомлення, але не проявляє ініціативи до відвертого діалогу чи зустрічі - це теж форма відповіді. Мовчання - це іноді дуже гучне повідомлення. І Вам важливо чесно відповісти собі: чи влаштовує Вас такий формат стосунків зараз і в майбутньому? Що Ви від них очікуєте та чи готова інша сторона це дати?
Я не можу сказати, що Вам робити: розірвати чи зберегти зв’язок, бо це вирішуєте тільки Ви. Але можу підтримати Вас у тому, щоб Ви зробили вибір, який буде турботливим щодо Вас самої. Іноді варто дати собі паузу не як спосіб гри у "хто перший зламається", а як простір для того, щоби відчути себе, свої потреби та свої кордони.
Ви завжди можете звернутися до психолога особисто, щоб пройти цей непростий період з підтримкою.

Доброго дня!
Те, що ви пишете, схоже на крик про допомогу, адже апатія часто є сигналом, що внутрішньо ви не отримуєте того, що потребуєте для емоційного відновлення.
Дайте собі відповідь на ці запитання:
Чи робите ви зараз щось, що приносить задоволення?
Якщо ні, чи пам'ятаєте ви, що колись приносило радість?
Як ви дивитеся на те, щоб спробувати зробити знову щось, що приносило Вам радість колись та прослідкувати за своїми емоціями?
Якщо ж стан не покращується, варто звернутися до фахівця, який допоможе знайти шляхи виходу з цього стану.

Доброго дня.
Щиро дякую Вам за відвертість. Ви описали дуже глибокий внутрішній процес і це вже великий крок до розуміння себе. Повірте, багато людей відчувають подібне, але не всі наважуються озвучити це настільки щиро.
Те, що Ви описуєте, має характер емоційної чутливості, яка за певних обставин може перетворюватись на емоційне виснаження або навіть самозвинувачення. Це часто виникає в людей, яким дуже важливі стосунки, прийняття та підтримка. Особливо, якщо в минулому Вам доводилося завойовувати любов або схвалення через "хорошу поведінку" чи самопожертву. Ви прагнете бути ідеальною, щоб не втратити важливі зв’язки - це природньо, але дуже емоційно виснажує.
Зверніть увагу, як багато відповідальності Ви берете на себе: за свої емоції, за реакції інших, за збереження зв’язку, навіть за настрій тих, хто поруч. Це втомлює. І коли трапляється щось навіть незначне, внутрішній критик одразу вмикається: "Я винна, я зіпсувала, я розчарувала". Це не Ваша сутність - це внутрішній голос, який сформувався у відповідь на страх бути неприйнятою або втратити важливу людину.
Але дозвольте собі бути живою людиною. З емоціями, образами, потребою в підтримці. Це не слабкість - це частина людських стосунків. Зокрема, стосунків з наставником. Його реакція на Вашу емоцію не означає, що Ви стали для нього менш цінною. Якщо цей зв’язок справжній, він витримає щирість. Іноді саме через щирість і розкривається справжня глибина стосунків.
Дозвольте собі:
- не бути завжди ідеальною;
- не подобатися всім і завжди;
- помилятися і виправляти, не знецінюючи себе;
- емоційно реагувати і говорити про це.
Ваше бажання визнання, підтримки, любові - це нормально. Воно не робить Вас слабкою, а навпаки показує, що Ви маєте добре серце. Але для внутрішнього балансу важливо навчитися говорити з собою добрішим голосом, вимикаючи внутрішнього критика.
Я щиро рекомендую Вам також подумати про особисту терапію саме для того, щоб поступово розділити відповідальність: за себе та за інших. Щоб навчитися берегти свої кордони, не зраджуючи власну чутливість. І найголовніше - побачити в собі не провину, а цінність.
Ви не погана. Ви втомлена від надмірної відповідальності й від потреби бути весь час "хорошою". Ви жива, чутлива, емоційна людина, яка має право бути собою.

Добрий день.
Ваша історія глибока і болюча. Ви справедливо прагнете стабільності, партнерства і чесного, зрілого діалогу. Ви не просите чогось надмірного, Ви просите поваги, відкритості та спільної відповідальності в подружньому житті. І це не "про гроші", це про довіру, підтримку та базове почуття безпеки.
Що, ймовірно, відбувається?
Ваш чоловік, як військовий, може переживати хронічну тривогу, стрес або емоційне вигорання. Це не виправдовує його, але може частково пояснити закритість, раптову агресію чи дистанцію в інтимі.
Його поведінка має ознаки емоційної інфантильності: уникання розмов, образи, знецінення потреб сім’ї, перекладання відповідальності. Це сигнал не про "поганого чоловіка", а про людину, яка не вміє або не хоче дорослішати в парі.
Фінансовий контроль - це не просто особливість характеру, це форма влади. І коли це супроводжується нестабільністю, це створює глибоке відчуття тривоги, особливо у жінки, яка вже несла відповідальність за дітей сама і прагнула стабільності.
Як побудувати розмову? Без докорів, але чітко.
Не починайте з критики чи звинувачень. Почніть з "Я-висловлювань": "Я зараз почуваюся вразливою. Мені важко просити щоразу, бо я не розумію, скільки я можу розраховувати на тебе як на партнера."
Сформулюйте чіткий запит. Не "розмити" скарги, а конкретно: "Мені потрібне регулярне обговорення бюджету. Я хочу знати, які в нас є кошти щомісяця і як ми можемо їх розподілити разом. Це допоможе уникати напруги і сварок."
Визнайте його внесок, але не виправдовуйте залежність. "Я ціную те, що ти працюєш. І розумію, що нелегко. Але я теж частина цієї сім’ї, і хочу почуватися рівноправною."
Поруште тему близькості, але не як докір. "Я помітила, що ми стали холодні один до одного. Мені бракує тепла, контакту, інтиму. Можемо поговорити, що відбувається між нами?"
Якщо він знову закриється або знецінить, тоді це вже не проблема діалогу, а питання емоційної безпеки у стосунках.
Подбайте про себе - у психоемоційному, а згодом і в професійному сенсі. Повернення до праці або навіть тимчасові підробітки можуть повернути Вам відчуття контролю та незалежності.
І найголовніше: Ви заслуговуєте на повагу, безпеку і відкритість у шлюбі. Справжнє партнерство - це не боротьба за виживання, а спільне будування стабільного простору для себе та дітей.
Бережіть себе.

Дякую, що Ви поділилися своєю історією, це вже важливий крок до розуміння себе та ситуації.
Те, що Ви описуєте, виглядає як складні, співзалежні стосунки, у яких було багато емоційної напруги, нерівності в потребах та очікуваннях. І це не дивно, що зараз Ви відчуваєте розгубленість, втому та навіть пригнічення.
На початку відносин Ви не були готові, але поступово втягнулися, можливо, не зовсім усвідомлено. Водночас Ваша партнерка, схоже, керувалась сильним страхом бути покинутою, який проявлявся в контролі, ревнощах та високій потребі в постійному контакті. Такі стосунки можуть виснажувати обох: одного - через відчуття "браку повітря", іншого - через хронічну тривогу.
Описані моменти (контроль, дорікання, вторгнення у особистий простір, небажання чути) можуть свідчити про емоційне насильство.
Щодо її різкого охолодження - іноді, коли одна зі сторін емоційно "вичерпала" людину або вирішила для себе, що вже не хоче продовження, вона справді може почати дистанціюватися. Це може бути боляче, особливо якщо Ви багато віддали, терпіли та намагалися все відновити. Але це також можливість зупинитися і подивитись на себе без спотворень: хто Ви, чого Ви хочете, які у Вас кордони і як їх не порушувати (і не дозволяти порушувати іншим)?
Що робити далі?
- Дозвольте собі прожити втрату. Це як мінігоре, потрібен час. Не тисніть на себе.
- Не ідеалізуйте минуле. Складіть "чесний список": що в стосунках Вас руйнувало, а що підтримувало.
- Зверніть увагу на своє здоров’я - і ментальне, і фізичне. Алкоголь не знімає біль, а лише відтерміновує його.
- Не закривайтеся в собі. Спілкуйтеся з тими, хто підтримує Вас як особистість, а не як "жертву" чи "кривдника".
Можливо, варто звернутись до психолога для глибшого пропрацювання співзалежності, кордонів та самооцінки.
І головне - розпочніть з простого запитання до себе:
"Якби я був зараз своїм найкращим другом, що б я собі сказав?"
Ваше життя не закінчується, воно змінюється. І зараз Ви маєте можливість побудувати стосунки з кимось, де буде більше поваги, довіри й свободи, але варто розпочати з того, щоб вибудувати це все у стосунках із самим собою.