Горе, утрата

Рік назад мій батько загинув в автокатастрофі. В нас були дуже теплі та тісні відносини. Спочатку був шок, і тільки через 11 місяців мене ніби прорвало.. я так сумую за ним, постійно плачу, мені дуже важко. Відчуття самотності, розбитості, горя не покидає мене. Не знаю, як жити без нього, бо відчуваю себе себе незахищеною та безпорадною. Більше нема тієї опори, яка була раніше і через це дуже важко.
Так хочеться почути від нього пораду, тепле слово, смішний жарт.. а найбільше - хочеться його дуже крепко обійняти, але, на жаль, цьому більше ніколи не статись, і це мене просто розриває на дрібні кусочки

Девять месяцев назад, после изнурительной болезни, похоронил супругу на 65 - м году жизни, пол года не дожила до 40-летия свадьбы. Идеальная жена, любящая мама двоих сыновей , заботливая бабушка шести внуков, прекрасный, светлый человек - ПЕДАГОГ, награжденный двумя медалями. Чем дальше, тем сильнее боль потери. Ни регулярные молитвы, ни масса изученной информации по теме горевания и чувства вины результатов не дают. Почти каждый день хожу на кладбище. Часто снится / на сегодня 49 раз/ иногда удается даже задать вопрос и получить ответ, но от этого не легче. Так не должно быть: отец ушел в 75 лет, мама в 85, а дочь в 65?! Справедливо и логично было - в 95, тем более бесстрастная статистика фиксирует продолжительность жизни Девам в 90 лет. Почему-то из 7 млрд людей Судьба забрала мою радость, счастье, Вселенную и по большому счету жизнь.

У мене помер чоловік 2 тижні назад, залишилось двоє діток 1.5 і 3.5 роки. Дочка якій 3.5 час від часу питає де таточко, вона його дуже сильно любила а я кажу що на роботі бо не розумію як і що їй сказати. Допоможіть будь ласка. Як правильно їй пояснити?